23 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
судді-доповідачаГриціва М.І.,
суддів:Кривенди О.В., Маринченка В.Л., -
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2015 року у справі за його позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області, Державної фіскальної служби України про поновлення на роботі,
встановила:
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 листопада 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року.
Не погодившись з ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_4 подав заяву про її перегляд Верховним Судом України з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах пункту 3 частини 1 статті 155 КАС що, на думку заявника, підтверджується рішеннями суду касаційної інстанції від 29 квітня 2015 року (справа № 6-45231св14).
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.
За правилами пункту 2 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
У рішеннях, про перегляд якого подано заяву та наданому для порівняння, містяться покликання на норми з двох різних процесуальних кодифікованих законів, які передбачають посутні подібні підстави залишення позовної заяви без розгляду у разі, коли спір між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих причин розглядався в іншому суді (пункт 3 частини першої статті 155 КАС і пункт 4 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України). Але як видно зі змісту кожного із цих рішень, застосуванню зазначених процесуальних норм передували відмінні між собою правовідносини, що склалися між сторонами.
Так, у справі, розпочатій за позовом заявника, спір виник щодо правильності звільнення останнього з органів державної податкової служби, з огляду на фактичні обставини якого та за наявності для цього підстав суд із посиланням на пункт 3 частини першої статті 155 КАС залишив позову заяву без розгляду. У рішенні, наданому для порівняння, спір виник із цивільних правовідносин, з посиланням на які суд касаційної інстанції обґрунтував хибність висновків судів попередніх інстанцій про залишення позовної заяви без розгляду з підстави тотожності спорів.
З викладеного випливає, що рішення касаційного суду, додане на обґрунтування заяви, ухвалене за іншої правової ситуації та нормативного регулювання, не містить проявів і не підтверджує наявність неоднакового застосування одних й тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, керуючись статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах України Верховного Суду України,
ухвалила:
Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області, Державної фіскальної служби України про поновлення на роботі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2015 року.
Суддя-доповідач М.І. Гриців
Судді: О.В. Кривенда
В.Л. Маринченко