АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Апеляційне провадження №22-ц/796/3367/2016 Головуючий в 1 інстанції - Лужецька О.Р.
Доповідач - Желепа О.В.
23 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Кабанченко О.А., Рубан С.М.
при секретарі Перетятько А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним пункту кредитного договору та зобов'язання вчинити дії, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Позивач, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача. Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним пункту 1.4 кредитного договору № Р32.221.70759 від 23.07.2014 року (далі - Кредитний договір), укладеного між сторонами, зобов'язання здійснити перерахунок по кредитному договору та зарахувати незаконно отриману суму комісії в розмірі 3 480 грн. в рахунок погашення кредитних зобов'язань.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 23.07.2014 року між ним та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір № Р32.221.70759, за яким банк надав споживчий кредит на поточні потреби в сумі 30 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 9.9900% річних від залишкової суми кредиту, строком на 24 місяці. Відповідно до п.1.4 Кредитного договору за обслуговування Кредиту Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,9000% від початкової суми кредиту. Це положення кредитного договору не відповідає нормам чинного законодавства та є несправедливим, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), а тому має бути визнано судом недійсним.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16.12.2015 в задоволені позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним пункту кредитного договору та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила про його скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
В скарзі вказувала на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим. Суд під час розгляду даної справи не досліджував в чому полягають фінансові затрати відповідача, які надавали йому право нараховувати комісію в розмірі 870 грн. щомісячно.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судом встановлено і це вбачається із матеріалів справи, що 23,07.2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір № Р32.221.70759, за яким банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 30 000 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом із процентними платежами (процентами та виплатою кредитної заборгованості) і комісіями згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до умов Кредитного договору відсотки за користування кредитом встановлюються в розмірі 9,9900% річних від залишкової суми кредиту, строк кредитною договору - 24 місяці відповідно до Графіку щомісячних внесків за кредитним договором (п. 1.2. п. 1.3. Кредитного договору).
Відповідно до п.1.4 Кредитного договору за обслуговування Кредиту , Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,9000% від початкової суми кредиту.
За п. 1.5. Кредитного договору плата за обслуговування кредитної заборгованості, передбачена Договором є стабільною і не може змінюватися.
Позивач, оспорюючи дійсність п. 1.4 Кредитного договору, вказує на п. 3.6 Постанови правління НБУ від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», за яким банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Також позивач вказував на порушення його прав як споживача з врахуванням включення до договору вказаного положення, яке на думку позивача є несправедливим.
Проаналізувавши зміст укладеного договору, та норми матеріального права, які регулюють правовідносини, що склались між сторонами суд встановив, що оскільки про розмір комісії, Передбаченої п. 1.4. кредитного договору позивач був попереджений в установленому законом порядку, і відповідно до положень договору сума комісії є сталою, незмінною на протязі дії договору, відповідно позивач при укладенні договору мав можливість визначитись, щодо загальної сукупної вартості тих сум, які він зобов'язаний буде сплачувати по кредитному договору, доводи останнього про несправедливість таких умов договору є недоведеними та не відповідають дійсності.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що ті обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.
Висновок суду про відсутність підстав для визнання недійсними положень кредитного договору, якими визначено обов'язок позичальника сплачувати комісію, відповідають цим обставинам та вимогам Закону.
У ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень п.п.2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007року за №168, також вбачається, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.
Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.
Як вбачається з матеріалів справи банк виконав вказані вимоги Закону та в графіку погашення заборгованості по кредиту, розписав, які суми позивач зобов'язаний буде сплачувати щомісячно на протязі дії кредитного договору в тому числі і комісію.(а.с. 3 зворот)
Згідно п. 2.3 Кредитного договору графік щомісячних платежів позичальника за цим Договором в розрізі сум погашення кредиту, процентів і плати за кредитне обслуговування (графік щомісячних внесків) є невід'ємною частиною цього договору.
Позичальник погодився з такими умовами договору, про що свідчить його підпис під графіком погашення заборгованості і не вважав вказані умови несправедливими в момент укладення договору.
Крім того позивач виконував умови договору, сплачуючи, передбачену ним комісію.
Відповідно до п. 8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
У силу ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Із зазначеного вбачається, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, виходячи з того, що у спірному договорі визначено плату за обслуговування кредитом не за формулою зі змінним величинами, а чітко фіксованою сумою, що підтверджується графіком платежів, який є невід'ємною частиною кредитного договору, тобто банк діяв добросовісно, попередив позичальника про розмір комісії, яку останній повинен буде вносити. Суд дійшов вірного висновку, що така умова не суперечить положенням ч.5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», та не може вважатись несправедливою.
Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку.
Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді: