ІМЕНЕМ УКРАЇНИ [1]
18 лютого 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Немировської О.В.,
суддів - Чобіток А.О., Оніщука М.І.
при секретарі - Сірій О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року,
встановила:
у грудні 2014 р. позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила поділити спільне майно подружжя та виділити їй у власність ѕ частини квартири АДРЕСА_1, а відповідачу - ј частину квартири та автомобіль, посилаючись на те, що вказане майно є спільним сумісним майном подружжя.
Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати його особистим майном вказану квартиру, оскільки вона була придбана за рахунок його власних коштів.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 р. основний позов було задоволено частково - виділено сторонам по Ѕ частині автомобіля, а зустрічний - задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. В частині поділу автомобіля рішення просила залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що вона з 12.07.1997 р. перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Оскільки в період шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Renault Scenic», та з урахуванням інтересів дітей, які залишаються проживати разом з нею, вона просила виділити у її власність ѕ частини квартири, відповідачу ј частину квартири та автомобіль та стягнути з нього на її користь компенсацію Ѕ частини автомобіля в сумі 82 000 грн.
Відповідач в своєму зустрічному позові просив визнати вказану квартиру його особистим майном, посилаючись на те, що він 12.02.1996 р. уклав з Інвестиційно-консалтинговим центром «Трансстрой» Договір №19, предметом якого була квартира 6 мікрорайоні вул. Тимошенка у м. Києві, яка складалась з двох: трикімнатної та двокімнатної загальною площею 138 кв.м., в корпусі 2, секція в осі 3, поверх 9. Вартість квартири становила 34 500 дол. США, які мали бути сплачені частинами до 01.03.1997 р. Фактичний розмір квартири виявився меншим - 105, 3 кв.м., а тому ним було сплачено меншу вартість квартири: 1 719 000 000 крб. та 16 917 грн. 60 коп. Хоча Свідоцтво про право власності на квартиру йому було видано 30 грудня 1999 р., вже після реєстрації шлюбу, він вважає, що квартира не є спільним сумісним майном, оскільки була придбана за його особисті кошти.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 р. основний позов було задоволено частково - виділено сторонам по Ѕ частині автомобіля, а зустрічний - задоволено.
Відмовляючи в задоволенні основного позову в частині поділу квартири та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що всі кошти за укладеним договором на будівництво квартири були сплачені ОСОБА_2 ще до укладення шлюбу, а тому вона не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 57, 61, 69, 70, 71 СК України.
Визнаючи спірну квартиру особистим приватним майном ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався положеннями ч. 1 ст. 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Аналогічне положення містилось в ст. 24 КпШС України - майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.
Посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ст. 22 та ст. 25 КпШС України, є необґрунтованими, оскільки в ст. 22 КпШС України, який був чинним на час передачі квартири у власність в 1999 р., було закріплено презумпцію походження всього майна, придбаного в період шлюбу як спільного сумісного. Аналогічне положення містить ст. 60 СК України, де вказується, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Одночасно представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в апеляційній скарзі посилається на положення ст. 25 КпШС України, відповідно до якого, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнано судом спільною сумісною власністю подружжя. Тим самим представник визнає, що вказана квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 Разом з тим, при зверненні до суду такі вимоги нею не заявлялись і доказів на підтвердження саме цих обставин, ОСОБА_1 не надавалось.
Сам по собі факт завершення будівництва, введення в експлуатацію та видача свідоцтва про право власності на квартиру в період шлюбу без урахування походження коштів, які були сплачені за замовленням на будівництво не може бути підставою для визначення квартири спільним сумісним майном подружжя.
Посилання представника ОСОБА_1 на те, що висновок суду першої інстанції про те, що саме спірна квартира була придбана за договором №19 від 12.02.1996 р. не відповідає наявним в справі доказам, також є безпідставним. При укладенні Договору №19 від 12.02.1996 р. було передбачено перепланування двох квартир (двокімнатної та трикімнатної) в одну, загальною площею 138 кв.м. Однак після завершення будівництва квартира за Актом від 01.07.1997 р. мала меншу площу - 105,3 кв.м. Як пояснив ОСОБА_2 саме внаслідок зменшення площі квартири, була зменшена її вартість, яка була повністю сплачена до 01.07.1997 р. Відповідно до довідки від ТОВ «Світ побуту» (а/с125), АДРЕСА_1 побудована за індивідуальним проектом, не відповідає загальній вертикальній структурі будинку. Доказів, про те, що ОСОБА_2 було придбано ще іншу, відмінну від спірної, квартиру в тому ж будинку, матеріали справи не містять.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилити, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів
Головуючий
Судді
№ справи: 756/18283/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2265/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Тітов М.Ю.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.