27 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Пікуль А.А., Соколової В.В.
секретар: Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/2126/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Яровенко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 222 500,00 грн. боргу, 3 222,00 грн. 3% річних, а всього 225 722,00 грн.
В решті позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 257,22 грн. судового збору.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з нього коштів, оскільки розписка від 13 вересня 2014 року не свідчить про укладення між сторонами договору позики, а підтверджує укладення між сторонами договору міни.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 та особисто ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з наведених в ній підстав.
ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.
В судове засідання особисто ОСОБА_2 не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, забезпечив явку в судове засідання свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13 вересня 2014 року ОСОБА_1 видав розписку на ім'я ОСОБА_2, виходячи зі змісту якої ОСОБА_1 зобов'язався до 20 жовтня 2014 року повернути ОСОБА_2 10 000,00 доларів США (а.с.9).
В травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до порушив перед судом питання про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 222 500,00 грн., що станом на 21 квітня 2015 року еквівалентно 10 000,00 доларів США, 3 222,00 грн. 3% річних та 50 000,00 грн. моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання та на повернув кошти у визначений ними строк.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення суми боргу з урахуванням 3% річних. Враховуючи, що між сторонами у справі виникли договірні зобов'язання, підстави для відшкодування моральної шкоди від сутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник та кредитор. У зобов'язані на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб (ч.1 та ч.2 ст.510 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно правовим актом.
Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розписки від 13 вересня 2014 року, на яку посилався позивач, ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання повернути позивачеві 10 000,00 доларів США в строк до 20 жовтня 2014 року. Розписка була написана власноручно ОСОБА_1, що підтвердив і сам ОСОБА_1 як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що правовідносини, що виникли між сторонами слід оцінювати як новація боргу у позикове зобов'язання, та, установивши, що ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання та не повернув кошти в сумі 10 000,00 доларів США, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 10 000,00 доларів CШA, що за офіційним курсом НБУ станом на 21 квітня 2015 року складає 222 500,00 грн., та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, в сумі 3 222,00 грн., які нараховані позивачем за період з 20 жовтня 2014 року по 21 квітня 2015 року.
При цьому, посилання апелянта на те, що розписка від 13 вересня 2014 року свідчить про укладення між сторонами договору міни є безпідставними, оскільки зі змісту даної розписки не вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з договору міни, а позивач прийняв на себе виконання будь-яких зобов'язання.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги наданні ОСОБА_1 копії розписок, нотаріально посвідчених заяв, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, витягів з державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та аудіо-диску, оскільки відповідно до положень ст. 303 ЦПК України ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що неподання вказаних доказів до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення 50 000,00 грн. моральної шкоди сторонами оскаржено не було, а тому відповідно до положень ст. 303 ЦПК України у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перевірки правильності висновків суду у цій частині.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Всі викладені у апеляційній скарзі обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: А.А. Пікуль
В.В.Соколова