Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" лютого 2016 р.Справа № 922/6628/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Шевляковій К.М.
розглянувши справу
за позовом Заступника прокурора Орджонікідзевського району міста Харкова, м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Центр професійно-технічної освіти № 1 у м. Харкові, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Привод", м. Харків
про визнання недійсним договору та повернення майна
за участю представників сторін:
прокурор - Комісар О.О.
позивача - не з'явився
відповідача - ОСОБА_1
третьої особи - ОСОБА_2,
У грудні 2015 року до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Привод" (далі - відповідач) в інтересах держави в особі РВ ФДМ України (далі - позивач) звернувся заступник прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова (далі прокурор). У позові прокурор просив суд:
- визнати недійсним договір оренди №5887-Н від 17.03.2015 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ТОВ “Привод” (ЄДРПОУ 30429450);
- припинити зобов'язання за договором оренди №5887-Н від 17.03.2015 року на майбутнє;
- зобов'язати ТОВ “Привод” (ЄДРПОУ 30429450) звільнити нежитлове приміщення площею 362,0 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Харків, бул. ОСОБА_3, 24 (вартістю 471100,00 грн.) та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (ЄДРПОУ 23148337).
- судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 29.12.2015 року було порушено провадження по справі та її розгляд був призначений на 03.02.2016 року о 10:45 год. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Центр професійно-технічної освіти № 1 у м. Харкові.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 03.02.2016 року до 22.02.2016 року до 10:15 год.
У судовому засіданні 22.02.2016 року прокурор підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити. Надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що використання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним договору, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.
Позивач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У письмових поясненнях, наданих до суду 02.02.2016 року, позивач вважав позов прокурора обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, з мотивів, викладених у відзивах на позовну заяву, наданих до суду 03.02.2016 року та 19.02.2016 року, досліджених судом та долучених до матеріалів справи. Зокрема, посилався на те, що спірне приміщення використовується відповідачем строго до умов договору, навчального процесу на момент подачі заяви та оформлення договору у спірних приміщеннях не проводилось, приміщення знаходиться майже в аварійному стані, а задоволення позову призведе до завдання матеріальної шкоди державі, оскільки орендна плата перераховуються до державного бюджету.
Представник третьої особи вважав позов прокурора не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з мотивів, викладених у письмових поясненнях, наданих суду 01.02.2016 року, досліджених судом та долучених до матеріалів справи. Зокрема, посилався на те, що спірний договір оренди законний, укладений в інтересах держави і освіти. 19.02.2016 року надав суду довідку, в якій повідомляє суд, що спірне приміщення не обслуговується коштами закладу та не фінансується за рахунок коштів державного бюджету, всі комунальні та інші послуги сплачує відповідач самостійно за рахунок власних коштів.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, суд встановив наступне.
17.03.2015 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області з ТОВ “Привод” був укладений договір оренди №5887-Н, відповідно до якого останньому передано в строкове платне користування нежитлове приміщення на першому поверсі 2-поверхової будівлі учбового-виробничої майстерні загальною площею 362,0 кв.м., що перебуває на балансі Центру професійно-технічної освіти №1 в м. Харкові.
Судом встановлено, що майно, яке передано в оренду є державною власністю.
Актом приймання-передачі орендованого майна від 17.03.2015 року, який є додатком №1 до договору №5887-Н від 17.03.2015 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області вищезазначене майно передано в строкове платне користування ТОВ “Привод”.
Згідно висновку про вартість оцінюваного майна, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, ринкова вартість оцінюваного майна на дату оцінки - 02.10.2014 року, складає 471100, 00 грн.
Передане в оренду приміщення розташоване за адресою: м. Харків, бул. ОСОБА_3, 24, перебуває на балансі Центру професійно-технічної освіти №1 в м. Харкові та передане суб'єкту господарювання з метою здійснення комерційної діяльності використання площі під механічну ділянку для обробки металу (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 10.1 договору, його укладено строком на два роки одинадцять місяців та він діє з 17.03.2015 року до 17.02.2018 року.
Спір по справі виник внаслідок того, що на думку прокурора договір оренди суперечить законодавству України, оскільки укладений з порушенням вимог Закону України “Про освіту”, а тому останній вважає, що даний договір підлягає визнанню недійсним.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі, є: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 4 ст. 179 Цивільного кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Статтею 215 Цивільного кодексу встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” № 9 від 06.11.2009 року визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмету і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Відповідно до п.5 ст.63 Закону України “Про освіту”, об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Частиною 2 ст. 18 Закону України “Про освіту” визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна”.
Відповідно до п. б ч. 2 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірне приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту". Таким чином, суд вважає, що прокурором доведено факт того, що оспорюваний договір суперечить нормам Закону України “Про освіту”, а тому є правові підстави для визнання договору оренди недійсним.
Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Господарського Кодексу України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заступника прокурора є обґрунтованими, не спростованими відповідачем та підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір оренди №5887-Н від 17.03.2015 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Привод” (ЄДРПОУ 30429450).
Припинити зобов'язання за договором оренди №5887-Н від 17.03.2015 року на майбутнє.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Привод” (61138, м. Харків, бул. ОСОБА_3, 24, код ЄДРПОУ 30429450) звільнити нежитлове приміщення площею 362,0 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Харків, бул. ОСОБА_3, 24 (вартістю 471100,00 грн.) та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 23148337).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Привод” (61138, м. Харків, бул. ОСОБА_3, 24, код ЄДРПОУ 30429450) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 2436,00 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 24.02.2016 р.
Суддя ОСОБА_4