22.02.2016 Справа № 920/1890/15
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Суми,
до відповідача UAB "Tradisetos importo-eksporto kompanija", Tarandes 34, 141 88 Vilnius Lietuva,
про стягнення 9390,52 євро, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 23.12.2015року (день подання позову до суду) становить 238 053 грн. 63 коп.
Суддя Жерьобкіна Є.А.
Представники:
Від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 (довіреність № 255 від 11.02.2016року);
Від відповідача - адвокат Кондратенко М.М. (договір про надання правової допомоги № 2/16 від 22.01.2016року);
При секретарі судового засідання Мудрицькій С.Ю.,
Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 240 061 грн. 14 коп., в тому числі 198 890 грн. 75 коп. заборгованості за поставлений товар відповідно до контракту № 09LPA/MB купівлі-продажу товару від 09.06.2015року, 41 170 грн. 39 коп. пені, а також судові витрати пов'язані з розглядом справи.
Позивач подав уточнення позовних вимог (вх. № 1711 від 22.02.2016року), в якому, з урахуванням п. 4 ч. 1 ст. 55 ГПК України, просить суд стягнути з відповідача 7780,05 євро заборгованості за поставлений товар відповідно до контракту № 09LPA/MB купівлі-продажу товару від 09.06.2015року, 1610,47 євро пені, що в загальній сумі в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 22.12.2015року становить 240 061 грн. 14 коп., а також судові витрати пов'язані з розглядом справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
Позовна заява подана до суду 23.12.2015року (вх. № 3008), відповідно 7780,05 євро заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 23.12.2015року (день подання позову) становить 197 227 грн. 54 коп., 1610,47 євро пені - 40 826 грн. 09 коп.
Підсудність даної справи Господарському суду Сумської області визначена ч. 3 ст. 4, ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, ст. 21 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 07.07.1993року, ратифікованого Постановою Верховної Ради України № 3737-XII від 17.12.1993року, ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» та п. 7.3. контракту № 09LPA/MB купівлі-продажу товару від 09.06.2015року, згідно з яким, всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають за цим контрактом розглядаються у Господарському суді за місцем реєстрації продавця відповідно до законодавства України.
28.01.2016року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що контракт № 09LPA/MB купівлі-продажу товару від 09.06.2015року між сторонами не укладався, обопільно не підписувався, поставка товару, на яку посилається позивач здійснювалась без жодних специфікацій чи домовленостей між сторонами. Враховуючи відсутність між сторонами укладеного контракту № 09LPA/MB, відповідач просить суд припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в господарських судах України.
Позивач подав додаткові письмові пояснення по справі в обґрунтування позову.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, заслухавши повноважних представників сторін, суд встановив:
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Статтею 32 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 07.07.1993року, ратифікованого Постановою Верховної Ради України № 3737-XII від 17.12.1993року, визначено, що форма угоди визначається законодавством місця її здійснення.
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором.
Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.
З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2015року між сторонами укладено контракт № 09LPA/MB купівлі-продажу товару (м. Суми), згідно з умовами якого, позивач зобов'язався продати, а відповідач прийняти та оплатити заготовку та дошку обрізану або не обрізану з дуба та ясеню, в асортименті та кількості вказаних в окремих специфікаціях на кожну партію товару, що відвантажується, які є невід'ємною частиною контракту.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами контракту не оплатив поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 7780,05 євро.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на те, що контракт № 09LPA/MB купівлі-продажу товару від 09.06.2015року між сторонами не укладався, обопільно не підписувався, у зв'язку з чим справа не підсудна господарському суду Сумської області. Поставка товару, на яку посилається позивач здійснювалась без жодних специфікацій чи домовленостей між сторонами.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В матеріалах справи наявна копія контракту № 09LPA/MB купівлі-продажу товару від 09.06.2015року.
Відповідно до п. 9.2. контракту, факсимільні копії контракту, його додатків, додаткових угод мають юридичну силу до моменту обміну оригіналами.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з п. 1 ст. 8 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах, яка застосовується до використання електронних повідомлень у зв'язку з укладенням чи виконанням договорів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах, повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення.
З копії контракту № 09LPA/MB купівлі-продажу товару від 09.06.2015року вбачається, що останній підписаний позивачем та відповідачем, підписи сторін скріплені печатками.
Факт укладення між сторонами контракту № 09LPA/MB купівлі-продажу товару від 09.06.2015року та його схвалення з боку відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема рахунком-фактурою № 1 від 11.08.2015року, митною декларацією № ЕК 10 АА 805130000/2015/009933, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 1 від 12.08.2015року (фактичний отримувач товару - Cong Ty Tnhh Go Dan Thanh Thanh, 249/1A Dong An Tan Dong Hiep-Di An Binh Duong, Vietnam), поставлений відповідно до яких товар, був оплачений відповідачем з посиланням у призначенні платежу на контракт №09LPA/MB від 09.06.2015року, що підтверджується випискою по рахунку позивача та платіжним дорученням № 1908237100 від 19.08.2015року (а.с. 55, 61-64).
Згідно з п. 7.3. контракту № 09LPA/MB купівлі-продажу товару від 09.06.2015року, всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають за цим контрактом розглядаються у Господарському суді за місцем реєстрації продавця відповідно до законодавства України.
Статтею 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Підставою для розгляду справи в Господарському суді Сумської області є частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено пріоритетність застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України, а також ст. 21 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 07.07.1993року, ратифікованого Постановою Верховної Ради України № 3737-XII від 17.12.1993року.
Зокрема ст. 21 Договору між Україною і Литовською Республікою визначено, якщо цей Договір не встановляє іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні та сімейні справи, коли відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб вони компетентні, коли на території цієї Сторони знаходиться орган управління, представництво або філіал юридичної особи. Суди Договірних Сторін розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін.
З урахуванням викладених та встановлених судом обставин, заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що контракт № 09LPA/MB купівлі-продажу товару від 09.06.2015року відповідач не укладав та не підписував, у зв'язку з чим справа не підсудна господарському суду Сумської області, є необґрунтованими, безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3.1. контракту, відправка товару здійснюється окремими партіями на умовах: FCA м. Суми.
Місце завантаження - м. Суми (п. 3.2. контракту).
Пунктом 3.5. контракту визначено, що транспортні витрати сплачує відповідач.
Право власності на товар переходить до відповідача після завантаження у автотранспорт наданий відповідачем (п. 3.6. контракту).
За умовами п. 4.1. контракту, валютою платежу є ЄВРО. Оплата товару здійснюється відповідачем згідно з виставленим позивачем рахунком-фактурою у порядку та строки, вказані у п. 4.3. контракту, за умовами якого строк оплати товару становить 15 календарних днів з дня закінчення всіх митних процедур.
Наявними в матеріалах справи доказами, а саме рахунком - фактурою № 4 від 28.09.2015року, митною декларацією № ЕК 10 АА 805130000/2015/012336, фітосанітарним сертифікатом № 75/18-034/ВХ-260970 від 28.09.2015року, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 4 від 28.09.2015року, специфікацією-упаковочний лист від 28.09.2015року, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу відповідно до умов контракту товару на загальну суму 7780,05 євро (фактичний отримувач товару - Cong Ty Tnhh Go Dan Thanh Thanh, 249/1A Dong An Tan Dong Hiep-Di An Binh Duong, Vietnam). Митна декларація № ЕК 10 АА 805130000/2015/012336 форми МД-2 у графі №44 містить інформацію про Контракт № 09LPA/MB, а в додатку до графи 8 на сторінці №2 вказана інформація про відповідача; у Фітосанітарному сертифікаті № 75/18-034/ВХ-260970 від 28.09.2015року вказано «on behalf of: UAB Tradisetos import-export company, LT-14188 Vilnius Lithuania», тобто від імені UAB «Tradisetos import-export company», яка виступає покупцем, імпортер - Cong Ту Tnhh Go Dan Thanh Thanh 249/1A Dong An Tan Dong Hiep-Di An Binh Duong Vietnam.
Судом встановлено, що факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 7780,05 євро підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за отриманий товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Посилання відповідача на те, що поставка товару здійснювалась не відповідачу, а Cong Ту Tnhh Go Dan Thanh Thanh, 249/1A Dong An Tan Dong Hiep-Di An Binh Duong, Vietnam спростовуються вказаними наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати поставленого позивачем товару, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 7780,05 євро заборгованості за поставлений товар, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 23.12.2015року становить 197 227 грн. 54 коп.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4.5. контракту визначено, що в разі не оплати, неповної або несвоєчасної оплати відповідачем рахунку-фактури, відповідачу нараховується пеня в розмірі 0,3% від суми заборгованості.
Згідно з поданим розрахунком, позивачем відповідачу нарахована пеня в сумі 1610,47 євро за період з 15.10.2015року по 22.12.2015року, виходячи з суми боргу в розмірі 7780,05 євро, з урахуванням строків розрахунків, визначених контрактом.
Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 3 ст. 533 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Таким чином договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 01.04.2015року у справі №909/660/14.
За таких обставин, розрахунок пені має бути здійснено відповідно до зазначених норм закону на рівні подвійної облікової ставки НБУ за відповідний період та має обчислюватися та стягуватися лише у національній валюті України - гривні.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
З урахуванням викладених обставин, судом здійснено перерахунок пені за період з 15.10.2015року по 22.12.2015року у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, виходячи з суми боргу в розмірі 7780,05 євро, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 23.12.2015року становить 197 227 грн. 54 коп., згідно з яким пеня складає 16 405 грн. 01 коп.
Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами контракту, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 16 405 грн. 01 коп.
В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені, суд відмовляє за їх необґрунтованістю на підставах, вказаних вище.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3204 грн. 49 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з UAB "Tradisetos importo-eksporto kompanija" (Tarandes 34, 14188 Vilnіus Lietuva, juridinio asmens kodas 302482491) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) 7780,05 євро заборгованості за поставлений товар, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 23.12.2015року становить 197 227 грн. 54 коп.
3. Стягнути з UAB "Tradisetos importo-eksporto kompanija" (Tarandes 34, 14188 Vilnіus Lietuva, juridinio asmens kodas 302482491) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) 16 405 грн. 01 коп. пені, 3204 грн. 49 коп. судового збору.
4. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 25.02.2016року.
Суддя Є.А. Жерьобкіна