Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"23" лютого 2016 р. Справа № 911/50/16
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віст Агро», м.Бровари
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б», м.Вишневе
про стягнення 67680,00 грн.
Суддя А.Ю.Кошик
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1
Від відповідача: не з'явився
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Віст Агро» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» (далі - відповідач) про стягнення 67680,00 грн.
Провадження у справі №911/50/16 порушено відповідно до ухвали суду від 11.01.2016 року та призначено справу до розгляду на 26.01.2016 року.
15.01.2016 року до господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. 20.01.2016 року до господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався на 09.02.2016 року.
Через канцелярію суду 09.02.2016 року від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач повідомив про сплату боргу на загальну суму 30000 грн.
У судовому засіданні 09.02.2016 року сторони заявили спільне усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості мирно врегулювати спір. Розгляд справи відкладався до 23.02.2016 року.
В судовому засіданні 23.02.2016 року позивач підтвердив часткові сплати та подав заяву про збільшення позовних вимог (зміну ціни позову), в якій позивач просить також стягнути з відповідача пеню в сумі 9755,37 грн. та 3% річних в сумі 665,14 грн. за період протстрочення з 07.10.2015 року по 22.02.2016 року, нараховані на суму боргу 37680 грн. (з врахуванням всіх часткових сплат).
Відповідач в судове засідання 23.02.2016 року не з'явився, в попередньому сдовому засіданні 09.02.2016 року наддав письмові поясненнь з доказами часткової сплати заборгованості.
Оскільки, про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, господарський суд, ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, 19.09.2015 року між позивачем - ТОВ «ВІСТ АГРО» та відповідачем - ТОВ «ТЕМА-Б» був укладений Договір поставки № 16/0915-Д (далі - Договір).
На виконання умов Договору позивач здійснювач поставку відповідачу товару, який відповідач мав оплачувати.
Зокрема, позивачем було поставлено на адресу відповідача товар за видатковою накладною № 210 від 28.09.2015 року на суму 103 840,00 грн. та за видатковою накладною № 213 від 29.09.2015 року на суму 103 840,00 грн., всього на суму 207 680,00 грн.
Відповідачем вищенаведені обставини визнані у наданих суду письмових поясненнях.
У відповідності до п.3.7. Договору оплата товару здійснюється Покупцем наступним чином: Покупець зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію Товару в строк, що не перевищує 7 (семи) календарних днів з моменту виконання Постачальником зобов'язання з поставки відповідної партії Товару.
Як зазначає позивач, відповідачем в порушення у мов Договору товар за вищенаведеними видатковими накладними своєчасно та в повному обсязі не було оплачено. Товар було оплачено відповідачем частково, зокрема, згідно Акту звірки взаємних розрахунків відповідач товар оплачував поступово, всього сплативши за період з 12.10.2015 року до 01.12.2015 року 140 000,00 грн. Залишок несплаченого боргу по видатковій накладній № 213 від 29.09.2015 року на момент звернення до суду становить 67 680,00 грн., які заявлені в позові до стягнення.
В ході розгляду справи відповідачем надано письмові пояснення, в яких відповідач зазначив, що відповідно до умов п.3.7. Договору встановлено зобов'язання оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 7 (семи) календарних днів з моменту виконання позивачем зобов'язання з поставки відповідної партії товару та передачі усіх, визначених у п.4.5. Договору документів.
Як стверджує відповідач, позивач не виконав належним чином зобов'язання з поставки товару, оскільки не надав всі, передбачені п.4.5. Договору документи в момент поставки, надавши лише видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.
У зв'язку з чим, суд зазначає, що в разі ненадання позивачем всі необхідних для поставки товару документів, відповідач мав не приймати товар та не підписувати накладні, оскільки поставка вважається не виконаною. Підписання ж відповідачем накладних та фактичне прийняття товару свідчить про засвідчення факту належної поставки. Крім того, відповідачем не надано доказів звернення до позивача з вимогами про надання необхідних документів.
Також, відповідач зазначає, що 22.12.2015 року ним була здійснена часткова оплата за товар у сумі 5000,00 грн. та 25.12.2015 року - у сумі 5000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 18215 від 22.12.2015 року та №18383 від 24.12.2015 року. У зв'язку з чим, відповідач стверджує, що на момент звернення до суду (реєстрації позовної заяви 04.01.2016 року) розмір заборгованості складав 57680,00 грн.
Крім того, 19.01.2016 року відповідачем була здійснена часткова оплата за поставлений за видатковими накладними №210 від 28.09.2015 та №213 від 29.09.2015 року товар на суму 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №443 від 19.01.2016 року.
У зв'язку з чим, відповідач просить припинити провадження у справі в частині стягнення заборгованості у сумі 30 000,00 грн.
У зв'язку з чим, судом встановлено, що оскільки позов надійшов поштою, днем звернення позивача до суду є дата, зазначена на конверті, в якому надійшла позовна заява, а саме 20.12.2015 року, тому всі сплачені відповідачем суми вважаються сплаченими після подання позову, оскільки на момент підписання та надіслання до суду позовної заяви, відповідні суми не були сплачені і позивач не міг врахувати сплати при заявленні позовних вимог.
Як передбачено п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, в разі відсутності предмету спору.
Таким чином, провадження у справі в частині стягнення 30000 грн., які вважаються сплаченими після подання позову, підлягає припиненню на підставі п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору. Оскільки, сплата відбулась після надіслання позову до суду, вважається, що спір у відповідній частині виник внаслідок неправильних дій відповідача (несвоєчасної сплати), тому судові витрати у відповідній частині позовних вимог покладаються на відповідача.
Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача в сумі 37680 грн., що відповідачем не заперечено та не спростовано.
В ході розгляду справи позивачем збільшено позовні вимоги та заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 9755,37 грн. та 3% річних в сумі 665,14 грн. за період прострочення з 07.10.2015 року по 22.02.2016 року, нараховані на суму боргу 37680 грн. (з врахуванням всіх часткових сплат).
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Передбачений ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.
Таким чином, враховуючи, що в Договорі стягнення з Покупця пені за прострочення оплати поставленого товару не передбачено, між сторонами відсутній правочин яким було б передбачено застосування заходу забезпечення зобов'язання - неустойки у вигляді пені, погоджено розмір та умови її нарахування, вчинений у письмовій формі та відсутня пряма вказівка закону щодо такого виду забезпечення виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Однак, відповідно до ч. 4 п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно наданого позивачем розрахунку, нарахування 3% річних проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату, таким чином, вимога позивача про стягнення 3% річних за заявлений позивачем період підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 37680 грн. основного боргу та 665,14 грн. 3% річних. В частині стягнення 30000 грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню. В частині стягнення 9755,37 грн. пені позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має відшкодувати позивачу витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам (в тому числі з сум, сплачених після подання позову).
Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, п. 11 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМА-Б» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; код 36460480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСТ АГРО» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Черняховського, б. 20-А, офіс 9; код 38903245) 37680 грн. основного боргу, 665,14 грн. 3% річних та 1065,86 грн. витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
3. В частині стягнення 30000 грн. боргу провадження у справі припинити.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя А.Ю. Кошик