ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.02.2016Справа №910/32074/15
За позовомПриватного акціонерного товариства «Компанія з управління активами «Національний резерв»
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопластгума» 2. Відкритого акціонерного товариства «Мінський тракторний завод» 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк»
провизнання договорів недійсним
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Миронюк І.В.
від відповідача 1:Яроцький В.О.
від відповідача 2:не з'явився
від відповідача 3:Голубецька К.О.
Приватне акціонерне товариство «Компанія з управління активами «Національний резерв» (надалі - ПАТ «КУА Національний резерв») звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопластгума» (надалі - ТОВ «Автопластгума»), Відкритого акціонерного товариства «Мінський тракторний завод» (надалі - ВАТ «Мінський тракторний завод») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк» (надалі - ТОВ «Логопарк») про визнання договорів недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладені між відповідачами договори про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме: зі сторони ТОВ «Автопластгума» такий договір укладений неуповноваженою особою.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 25.01.2016 р.
14.01.2016 р. представником відповідача 1 до канцелярії суду подано письмові пояснення, в яких відповідач 1 вказував на перевищення повноважень його директора під час укладання оспорюваних договорів, позовні вимоги просив задовольнити.
22.01.2016 р. до суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на повну оплату ним суми заборгованості за оспорюваними договорами.
Розгляд справи 25.01.2016 р. не відбувся та був перенесений на 10.02.2016 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2016 р. розгляд справи відкладено на 22.02.2016 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача 2 та неподанням витребуваних доказів.
Представники позивача та відповідача 1 в судове засідання з'явилися, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги просили задовольнити.
В судове засідання представник відповідача 2, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, не з'явився, на адресу суду направив клопотання про здійснення розгляду справи за його відсутності.
Представник відповідача 3 в судове засідання з'явилася, на виконання вимог ухвали суду надала пояснення та відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на те, що позивач як учасник відповідача 1 не має права оскаржувати договори товариства, а розгляд даної справи має відбуватися в Економічному суді міста Мінська за встановленою в договорах підсудністю.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
04.02.2013 р. між ТОВ «Автопластгума» (постачальник) та Республіканським унітарним підприємством «Мінський тракторний завод», правонаступником якого є ВАТ «Мінський тракторний завод», (покупець) був укладений контракт №1 (з урахуванням протоколу розбіжностей), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на нижченаведених умовах комплектуючі для тракторів «МТЗ» (товар) у кількості, асортименті, за ціною та на суму згідно специфікації №1 від 10.01.2013 р., що додається до даного договору та є його невід'ємною частиною, після підписання контракту сторонами.
Також 10.01.2013 р. між сторонами на аналогічних умовах був укладений контракт №2.
11.03.2015 р. між ТОВ «Логопарк» (сторона 1), ТОВ «Автопластгума» (сторона 2) та ВАТ «Мінський тракторний завод» (сторона 3) укладено договір №3 про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого сторона 2 передає, а сторона 1 набуває в порядку та на умовах, передбачених даним договором, право вимоги зобов'язань, що належать стороні 2, та стає кредитором по контракту №1 від 04.02.2013 р. між ТОВ «Автопластгума» та ВАТ «Мінський тракторний завод». Сторона 2 на умовах даного договору передає право вимоги зобов'язань, строк виконання яких настав на дату підписання даного договору, а також зобов'язань, строк виконання яких настане протягом строку дії даного договору.
За змістом вказаного договору загальна вартість товару, відвантаженого стороні 3 по контракту, але не оплаченого ним на дату набрання чинності даним договором, складає 153 839,00 дол. США.
Пунктом 1.3 договору відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р. визначено, що сторона 2 відступає, а сторона 1 приймає на себе право вимоги сторони 2 та стає кредитором по контракту в частині зобов'язань на суму 153 839,00 дол. США.
15.04.2015 р. між ТОВ «Логопарк» (сторона 1), ТОВ «Автопластгума» (сторона 2) та ВАТ «Мінський тракторний завод» (сторона 3) був укладений договір про відступлення права вимоги №4, за яким сторона 2 відступає, а сторона 1 приймає на себе право вимоги сторони 2 та стає кредитором по контрактам №1 від 04.02.2013 р. та №2 від 10.01.2013 р. в частині виконання ВАТ «Мінський тракторний завод» зобов'язань на суму 102 367,27 дол. США.
09.06.2015 р. між ТОВ «Логопарк» (сторона 1), ТОВ «Автопластгума» (сторона 2) та ВАТ «Мінський тракторний завод» (сторона 3) був укладений договір про відступлення права вимоги №5, згідно умов якого сторона 2 відступає, а сторона 1 приймає на себе право вимоги сторони 2 та стає кредитором по контракту №2 від 10.01.2013 р. в частині виконання ВАТ «Мінський тракторний завод» зобов'язань на суму 84 756,00 дол. США.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача договори про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. укладені з порушенням норм законодавства, а тому існують підстави для визнання їх недійсними.
Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Як на підставу для визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. позивач вказує на те, що представник ТОВ «Автопластгума», підписуючи оспорюваний Договір, діяв з перевищенням наданих йому повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як вбачається із матеріалів справи, оспорювані договори від імені відповідача 1 підписані директором ТОВ «Автопластгума» Матюшенком С.В.
Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена наглядова рада товариства, - голова та члени ради наглядової ради товариства.
За змістом ч. 1 ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 88, ч. 2 ст. 184 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» установчі документи (статут) повинні містити відомості, зокрема, про склад та компетенцію органів управління товариства.
Згідно з п. 8.2 Статуту ТОВ «Автопластгума» органами управління товариством є: загальні збори учасників та директор. Контролюючим органом є ревізійна комісія.
Пунктом 8.8 Статуту відповідача 1 визначено, що директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників. Директор без доручення діє від імені товариства в межах, що визначаються цим статутом, представляє його інтереси у відносинах зі всіма вітчизняними і іноземними юридичними особами та громадянами, розпоряджається майном товариства, крім повноважень віднесених до компетенції загальних зборів учасників, укладає договори, в тому числі і трудові, видає доручення, відкриває в банках поточні та інші рахунки, користується правом розпорядження коштами, видає накази і вказівки, обов'язкові для всіх робітників товариства (п. 8.8.2).
Відповідно до ч. 2 п. 8.8.2 вказаного Статуту до компетенції директора належить укладання від імені товариства договорів та угод з урахуванням обмежень, встановлених цим статутом; укладання договорів та правочинів, загальна сума яких за період їх дії або не визначена, або перевищує 1 000 000,00 грн. тільки за згодою загальних зборів учасників товариства, що оформлюється у вигляді протоколу загальних зборів учасників.
За таких обставин, укладення договорів, які перевищували суму 1 000 000,00 грн. директором ТОВ «Автопластгума» можливо лише за згодою загальних зборів учасників товариства, що оформлюється у вигляді протоколу загальних зборів учасників.
Як вбачається із матеріалів справи, сума відступленого відповідачем 1 на користь відповідача 3 права вимоги за договором №3 від 11.03.2015 р. становила 153 839,00 дол. США (що за курсом НБУ складає еквівалент 3 315 676,58 грн.), за договором №4 від 15.04.2015 р. - 102 367,27 дол. США (що за курсом НБУ складає еквівалент 2 346 923,21 грн.), за договором №5 від 09.06.2015 р. - 84 756,00 дол. США (що за курсом НБУ складає еквівалент 1 788 555,01 грн.).
Зважаючи на викладене, в силу положень Статуту та чинного законодавства України договори про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. перевищували визначену п. 8.8.2 Статуту суму (1 000 000,00 грн.), а відтак укладення таких договорів директором ТОВ «Автопластгума» мало відбуватися тільки за згодою загальних зборів учасників товариства, що оформлюється у вигляді протоколу загальних зборів учасників.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження факту прийняття загальними зборами відповідача 1 рішення про надання згоди директору Матюшенку С.В. на укладення спірних договорів.
Більш того, з пояснень представника відповідача 1 вбачається, що погодження загальних зборів учасників ТОВ «Автопластгума» на укладення таких договорів ніколи не надавалося.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що від імені ТОВ «Автопластгума» договори про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. було укладено особою з перевищенням наданих їй повноважень та всупереч положень ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України.
Пунктом 3.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р. відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (стаття 241 ЦК України).
Частиною 1 статті 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Відповідно до п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Матеріали справи не містять належних до допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ТОВ «Автопластгума» будь-яких дій, які б свідчили про прийняття спірних договорів про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. до виконання.
При цьому, за змістом частини 1 ст. 241 Цивільного кодексу України наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
Суд відзначає, що будь-яких доказів на підтвердження факту наступного схвалення ТОВ «Автопластгума» оскаржуваних договорів матеріали справи не містять, а сторонами суду не надано.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Таким чином, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Суд відзначає, що оскільки договори про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. були укладені зі сторони відповідача 1 неуповноваженою особою, та за відсутності їх наступного схвалення, а відтак вказані договори згідно ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України є недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Стосовно наявності порушеного права позивача внаслідок укладення спірних договорів суд відзначає наступне.
Позов ТОВ «КУА «Національний резерв» обґрунтований тим, що внаслідок укладення між відповідачами спірних договорів були порушені його корпоративні права як учасника ТОВ «Автопластгума», який володіє 50,0% статутного капіталу такого товариства.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Тобто, незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.
Пунктом 51 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» встановлено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Однак, спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
Статтею 10 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства; мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням положень Статуту ТОВ «Автопластгума», зважаючи на частку ТОВ «КУА «Національний резерв» у статутному фонді товариства (50,0%), дає підстави для висновку, що учасник товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
Суд відзначає, що укладення директором ТОВ «Автопластгума» договорів про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. свідчить про порушення корпоративних прав ТОВ «КУА «Національний резерв» щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від господарської діяльності товариства, що впливає на права позивача, як учасника, з часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 50,0%.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верхового Суду України від 21.01.2015 р. у справі №911/2089/14 та Вищого господарського суду України від 25.02.2015 р. у справі №911/2089/14.
Крім того, позивач обґрунтовує наявність його порушеного права як заставодержателя за договором застави №ППІ-13 02.04.2013 р., яким забезпечено виконання відповідачем 1 грошового зобов'язання за договором позики №ППІ-11 від 20.03.2013 р.
Предметом застави за вказаним договором є грошові кошти в сукупності прав вимоги на виконання грошового зобов'язання та майнові права на грошові кошти (суми виручки та інші грошові вимоги), що знаходяться на рахунку заставодавця (ТОВ «Автопластгума») або надійдуть від заставодавця на підставі контрактів №1 від 04.02.2013 р. та №2 від 10.01.2013 р., укладених між відповідачами 1 та 2.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу» заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
Позивач вказує на те, що укладаючи спірні договори відступлення права вимоги, відповідачем 1 н було отримано згоди позивача як заставодержателя за договором застави №ППІ-13 02.04.2013 р.
Таким чином, укладаючи спірні договори відчуження права вимоги відповідачем 1 фактично було відчужено на користь відповідача 3 право вимоги отримання коштів, яке знаходилося в заставі у позивача без отримання його згоди як заставодержателя у встановленому чинним законодавством України порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог ТОВ «КУА «Національний резерв» до ТОВ «Логопарк», ТОВ «Автопластгума» та ВАТ «Мінський тракторний завод» про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. з моменту їх укладення.
Твердження відповідачів 2 та 3 про те, що даний спір є підсудним Економічному суду міста Мінська судом відхиляється з огляду на наступне.
Питання визначення застосовуваного права до приватноправових відносин з іноземним елементом врегульовано Законом України «Про міжнародне приватне право», відповідно до ст.ст. 5, 43 якого у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Пунктом 5.1 договорів про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством Республіки Білорусь.
Відповідно до п. 5.5 вказаних договорів спори, які можуть виникнути при виконанні даних договорів, сторони вирішують шляхом переговорів. У випадку недосягнення згоди, спір передається на розгляд Економічного суду міста Мінська.
Таким чином, вказаними приписами договорів сторонами було погоджено вибір права та територіальну підсудність спорів, які виникають під час виконання договорів про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р.
В той же час, передумовою виникнення спору у даній справі є існування підстав для визнання недійсними договорів, а не їх неналежне виконання, що не було обумовлене пунктами 5.1 та 5.5.
Крім того, місцем укладення оспорюваних договорів є місто Київ.
За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міжнародне приватне право» при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
За таких обставин, позивач правомірно згідно норм діючого законодавства України звернувся з даним позовом до господарського суду міста Києва в порядку приписів 1, 12 та 15 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача 1, оскільки спір виник з його вини.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Приватного акціонерного товариства «Компанія з управління активами «Національний резерв» задовольнити повністю.
2. Визнати укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопластгума» (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12-Л; ідентифікаційний код 37337356), Відкритим акціонерним товариством «Мінський тракторний завод» (220070, Республіка Білорусь, м. Мінськ, вул. Долгобродская, 29 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логопарк» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 26; ідентифікаційний код 35850971) договори про відступлення права вимоги №3 від 11.03.2015 р., №4 від 15.04.2015 р. та №5 від 09.06.2015 р. недійсними з моменту їх укладення.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопластгума» (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12-Л; ідентифікаційний код 37337356) на користь Приватного акціонерного товариства «Компанія з управління активами «Національний резерв» (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12-Л; ідентифікаційний код 22904759) судовий збір у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.02.2016 р.
Суддя В.П. Босий