ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
23 лютого 2016 р. Справа № 909/1415/15
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Фрич М. М., секретар судового засідання Вакалюк А. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Києслав"
с. Черемхів, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78236
до відповідача: ОСОБА_1 районної державної адміністрації
вул. Верещинського, 17, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78203
до відповідача: ОСОБА_2 сільської ради
вул. Українська, 65, с. Черемхів, Коломийський район, 78236
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області
вул. А.Сахарова, 34-А, м. Івано-Франківськ, 76014
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Івано-Франківська обласна державна адміністрація
вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004
про визнання недійсним розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації №560 від 19.12.2007 р. про продовження терміну дії договору оренди та передачу земельних ділянок в оренду ТОВ "Києслав" по ОСОБА_2 сільській раді, визнання недійсними договорів оренди землі від 25.01.2008 р. укладених між ОСОБА_2 сільською радою та ТОВ "Києслав" та повернення земельних ділянок
за участю:
від позивача: ОСОБА_4 - керівник, (паспорт СС143301 від 10.07.1996 р.);
від відповідача ОСОБА_1 районної державної адміністрації: ОСОБА_5 - представник, (довіреність №1170/01-043/152 від 31.12.2015 р.);
від відповідача ОСОБА_2 сільської ради: ОСОБА_6 - сільський голова, (паспорт СС095225 від 23.04.1996 р.; рішення №1/1-2015 від 22.11.2015 р.);
від третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області: не з'явився;
від третьої особи Івано-Франківська обласна державна адміністрація: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Києслав" подало позов до ОСОБА_1 районної державної адміністрації та до ОСОБА_2 сільської ради про визнання недійсним розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації №560 від 19.12.2007 р. про продовження терміну дії договору оренди та передачу земельних ділянок в оренду ТОВ "Києслав" по ОСОБА_2 сільській раді, визнання недійсними договорів оренди землі від 25.01.2008 р. укладених між ОСОБА_2 сільською радою та ТОВ "Києслав" та повернення земельних ділянок.
Ухвалою суду від 28.12.2015 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі і призначено розгляд справи на 14.01.2016 року. Ухвалою суду від 14.01.2016 року залучено ОСОБА_3 управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області та Івано-Франківську обласну державну адміністрацію до участі у справі, як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відкладено розгляд справи на 28.01.2016 року. Ухвалою суду від 28.01.2016 року відкладено розгляд справи на 09.02.2016 року. Ухвалою суду від 09.02.2016 року відкладено розгляд справи на 23.02.2016 року.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити. Представник відповідача ОСОБА_1 районної державної адміністрації проти позову заперечив, згідно підстав викладених у відзиві на позовну заву №03-02/16 від 22.02.2016 року (вх.№2455/16 від 23.02.2016 року). Представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради усно проти позову заперечив, відзиву не подав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив таке.
У своїй позовній заяві позивач вказує на те, що розпорядженням ОСОБА_1 районної державної адміністрації №560 від 19.12.2007 року продовжено терміни дії договорів оренди землі, що розташована на території ОСОБА_2 сільської ради за межами населеного пункту та передано в оренду ТОВ "Києслав" для обслуговування відпочинкового комплексу.
Надалі між ОСОБА_2 сільською радою та ТОВ "Києслав" 25.01.2008 року було укладено два договори оренди землі, за якими орендодавець надав у строкове платне користування земельні ділянки для обслуговування відпочинкового комплексу, які знаходяться поза межами населеного пункту с. Черемхів, площами 2,880 та 0,0893 га.
Позивач вважає, що вказане розпорядження прийнято ОСОБА_1 районною державною адміністрацією не на підставі та поза межами повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, позивач посилається на таке.
Частиною 1 ст.84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до ст.50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Частиною 3 ст.122 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Частиною 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
Згідно ст.16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Відповідно до ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно з ч.2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.2,3 ст.134 ЗК України.
Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 року, чинного на момент укладення спірних договорів, підставою для проведення робіт, пов'язаних з розмежуванням земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів, є рішення сільської, селищної, міської ради, а за межами населених пунктів - рішення відповідної обласної державної адміністрації.
На переконання позивача, ОСОБА_1 РДА та ОСОБА_2 сільська рада при передачі ТОВ "Києслав" земельної ділянки за основним призначенням для обслуговування відпочинкового комплексу за межами населеного пункту с. Черемхів вийшли за межі власної компетенції та розпорядилися земельною ділянкою всупереч вимогам чинного законодавства.
За словами позивача, розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації №560 від 19.12.2007 року прийнято з перевищенням наданих органу виконавчої влади повноважень, а отже підлягає визнанню недійсним.
Крім того, позивач вказує на те, що в силу ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу.
Разом з тим, позивач подав суду додаткові пояснення вих.№0702-02 від 22.02.2016 року (вх.№2364/16 від 22.02.2016 року), у яких вказує на те, що земельні ділянки в спірних договорах відносяться до земель рекреаційного значення, а отже розпорядження ними не відноситься до повноважень ОСОБА_1 районної державної адміністрації.
Таким чином, позивач просить суд визнати недійсним розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації №560 від 19.12.2007 року про продовження терміну дії договорів та передачу земельних ділянок в оренду ТОВ "Києслав" по ОСОБА_2 сільській раді, визнати недійсними договори оренди землі площею 2,880 га від 25.01.2008 року та площею 0,0893 від 25.01.2008 року, укладені між ОСОБА_2 сільською радою та ТОВ "Києслав", а також повернути земельні ділянки площею 2,880 га та0,0893 га державі в особі Івано-Франківської ОДА.
Відповідач ОСОБА_1 районна державна адміністрація проти позовних вимог заперечив, подав суду відзив №03-02/16 від 22.02.2016 року (2455/16 від 23.02.2016 року). У своєму відзиві відповідач вказує на те, що відповідно до ч.3 ст.43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Крім того, відповідач вказує на те, що відповідно до ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
За словами відповідача, такої підстави припинення права користування земельною ділянкою як визнання недійсним рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було укладено договір оренди землі ЗК України не передбачено.
Разом з тим, відповідач вказав на те, що відповідно до п.2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.
За таких обставин відповідач просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.
Крім того, в матеріалах справи містяться письмові пояснення представника третьої особи Івано-Франківської обласної державної адміністрації (вх.№1104/16 від 27.01.2016 року). У своїх поясненнях представник Івано-Франківської ОДА посилається на ч.3 ст.122 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) - районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті.
Крім того, згідно пояснень представника Івано-Франківської ОДА частиною 4 вищевказаної статті обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
За словами представника третьої особи, Івано-Франківською ОДА не приймалось жодних рішень щодо передачі у користування земельних ділянок для обслуговування відпочинкового комплексу площами 2,880 та 0.0893 га, що знаходяться за межами населеного пункту села Черемхів Коломийського району Івано-Франківської області.
Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області у своїх письмових поясненнях (вх.№1163/16 від 28.01.2016 року) вказав на те, що ОСОБА_1 районна державна адміністрація прийнятим розпорядженням від 19.12.2007 року №560 вийшла за межі власної компетенції та розпорядилася земельними ділянками всупереч вимогам чинного законодавства.
Виходячи з матеріалів справи та керуючись вимогами діючого законодавства, суд дійшов в спірному випадку наступних висновків.
15.01.2016 року позивач подано заяву вих.№0601-02 від 14.01.2016 року (390/16 від 15.01.2016) відповідно до якої позивач відмовився від вимоги про повернення земельних ділянок державі в особі Івано-Франківської ОДА.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову.
Згідно п.3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.
Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Згідно п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Пунктом 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.
В спірному випадку, судом встановлено, що відмова позивача від позову в частині повернення земельних ділянок площею 2,880 га та 0,0893 га державі в особі Івано-Франківської ОДА не суперечить законодавству та не порушує інтереси інших осіб.
Таким чином, суд приходить до висновку про прийняття відмови позивача від позову в частині повернення земельних ділянок площею 2,880 га та 0,0893 га державі в особі Івано-Франківської ОДА та припинення провадження у справі в цій частині.
Крім того, відповідно до п.4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.
Враховуючи викладене, суд розглядає вимоги позивача в частині визнання недійсним розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації №560 від 19.12.2007 року про продовження терміну дії договорів та передачу земельних ділянок в оренду ТОВ "Києслав" по ОСОБА_2 сільській раді, а також визнання недійсними договорів оренди землі площею 2,880 га від 25.01.2008 року та площею 0,0893 від 25.01.2008 року, укладених між ОСОБА_2 сільською радою та ТОВ "Києслав" по суті.
Пунктом 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Як вбачається з позовної заяви вих.№0312-02 від 25.12.2015 року (вх.№14069/15 від 25.12.2015 року) позивач просить суд визнати недійсними договори оренди землі площею 2,880 га та 0,0893 га від 25.01.2008 року, оскільки прийняте ОСОБА_1 районною державною адміністрацією розпорядження №560 від 19.12.2007 року "Про продовження терміну дії договорів та передачу земельних ділянок в оренду ТОВ "Києслав", на підставі якого укладено вказані договори, прийнято з перевищенням повноважень.
Як було зазначено, при цьому позивач посилається на ч.3 та ч.5 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції від 29.12.2015 року.
Проте, в спірному випадку такі посилання позивача не можуть братися судом до уваги, оскільки в силу п.2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", суд повинен керуватися законодавством, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ст.21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" в редакції від 01.10.2007 року місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до ст.17 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) в редакції з 20.06.2007 року по 01.01.2008 року до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Стаття 122 ЗК України, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, але в редакції з 20.06.2007 року по 01.01.2008 року встановлювала таке. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.
Таким чином, вказана стаття регулює повноваження органів виконавчої влади по наданню земельних ділянок у постійне користування, хоча в спірному випадку мають місце орендні відносини, а відтак зазначена стаття не може бути застосована судом, а такі посилання позивача визнаються необґрунтованими.
Згідно з ст.124 ЗК України в редакції з 20.06.2007 року по 01.01.2008 року передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України в редакції від 19.02.2016 року передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що правовий акт може бути визнаний недійсним (незаконним, протиправним), тобто таким, що не відповідає закону (іншому правовому акту), якщо він виданий органом або посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень або в межах компетенції, але з порушенням діючого законодавства.
Під час розгляду справи судом не були встановлені обставини, за якими спірне розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації №560 від 19.12.2007 року та укладені між сторонами ТОВ "Києслав" та ОСОБА_2 сільською радою договори оренди землі площею 2,880 га та 0,0893 га від 25.01.2008 року можуть бути визнані недійсними (незаконними), виходячи з приписів статті 21 Цивільного кодексу України. В спірному випадку, позивачем не наведено жодних обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.
Разом з тим, не можуть братися судом до уваги і посилання позивача на ч.2 ст.10 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", оскільки вказаний нормативно-правовий акт регулює проведення робіт щодо розмежування земель, тоді як в спірному випадку мають місце орендні відносини та повноваження місцевої державної адміністрації щодо передачі відповідних земель в оренду.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Суд, дослідивши подані позивачем докази і на підставі цих доказів з урахуванням обставин по справі та діючого законодавства дійшов до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими.
Згідно зі ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
В силу статті 49 ГПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.21 Цивільного кодексу України, ст.ст. 32,33,43,49, п.4 ч.1 ст.80, ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові товариства з обмеженою відповідальністю "Києслав" / 78236, с. Черемхів, Коломийський район, Івано-Франківська область / до ОСОБА_1 районної державної адміністрації / 78203, Івано-Франківська область, м. Коломия, вул. Верещинського, буд. 17 / та до ОСОБА_2 сільської ради / 78236, Івано-Франківська область, Коломийський район, с. Черемхів, вул. Українська, буд.65 /, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області / вул. А.Сахарова, 34-А, м. Івано-Франківськ, 76014 / та Івано-Франківська обласна державна адміністрація / вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004 / про визнання недійсним розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації №560 від 19.12.2007 року про продовження терміну дії договорів та передачу земельних ділянок в оренду ТОВ "Києслав" по ОСОБА_2 сільській раді та про визнання недійсними договорів оренди землі площею 2,880 га від 25.01.2008 року та площею 0,0893 від 25.01.2008 року, укладених між ОСОБА_2 сільською радою та ТОВ "Києслав" - відмовити.
Прийняти відмову від позову в частині повернення земельних ділянок площею 2,880 га та 0,0893 га державі в особі Івано-Франківської ОДА.
Припинити провадження у справі в частині повернення земельних ділянок площею 2,880 га та 0,0893 га державі в особі Івано-Франківської ОДА.
У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 26.02.16
Суддя Фрич М. М.