ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
23 лютого 2016 р. Справа № 909/1335/15
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Державного підприємства "Вигодське лісове господарство",
вул. Д.Галицького, 40, смт.Вигода, Долинський район,
Івано-Франківська область, 77552;
до відповідача: ОСОБА_1 підприємства "Вілакласік",
вул. Д.Галицького, 45/55, смт.Вигода, Долинський район,
Івано-Франківська область,77552;
про: стягнення 70 360,44грн., з яких: 51 000,00грн. - неповернений аванс, 18 258,00грн. - інфляційні втрати, 1 102,44грн. - 3% річних,
за участю:
від позивача: ОСОБА_2В - представник, (довіреність № б/н від 21.12.2015р.);
від відповідача: не з"явилися.
Позивач - Державне підприємство "Вигодське лісове господарство", звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з відповідача - ОСОБА_1 підприємства "Вілакласік" 70 360,44грн., з яких: 51 000,00грн. - сплачених коштів, 18 258,00грн. - інфляційні втрати, 1 102,44грн. - 3% річних.
Представник позивача, в судовому засіданні, підтримав позовні вимоги вказуючи при цьому на:
- виписки ПАТ "Банк "Київська Русь" від 08.06.12р., від 11.06.12р., згідно яких, позивач перерахував на рахунок відповідача кошти сумі 51 000,00грн. за надані послуги;
- ненадання відповідачем послуг на суму сплаченого позивачем авансу;
- звернення до відповідача з вимогою №49 від 30.12.14р., про повернення коштів, яка залишились без належного реагування з боку відповідача;
- норми ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на підставі якої, відповідачу нараховано 18 258,00грн. - інфляційні втрати, 1 102,44грн. - 3% річних;
- приписи ст. ст. 530, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.
Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 11.02.16р. Будь-яких заперечень в спростування заявлених позовних вимог, відповідач суду не подав.
За таких обставин, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, враховуючи той факт, що відповідач, відповідно до вимог законодавства, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити у відсутності представника відповідача за матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Дослідженням матеріалів справи, судом встановлено, що предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача в судовому порядку 51 000,00грн. - коштів за ненадані послуги та 18 258,00грн. - інфляційних втрат, 1 102,44грн. - 3% річних.
В підтвердження факту перерахування відповідачу 51 000,00грн., позивач надав суду фотокопії виписок ПАТ "Банк "Київська Русь" по особовому рахунку ДП "Вигодський лісгосп" від 08.06.12р., від 11.06.12р. (а.с.10-11), з яких вбачається, що позивач - Державне підприємство "Вигодське лісове господарство", перерахував на рахунок відповідача - ОСОБА_1 підприємства "Вілакласік" кошти в сумі 40 000,00грн., 11 000,00грн. - за надані послуги згідно рахунків б/н від 08.06.12р., від 11.06.12р. Ухвалами від 08.12.15р., 24.12.15р., 13.01.16р., суд неодноразово зобов"язував позивача надати суду рахунки б/н від 08.06.12р., від 11.06.12р., на підставі яких позивачем перераховано відповідачу вищевказані кошти. Проте, рахунків позивач суду не надав, як і не надав будь-яких інших доказів (в т.ч. платіжних доручень, письмової угоди про надання послуг, тощо), які б дали змогу суду встановити факт здійснення (нездійснення) та природу господарської операції, що в свою чергу, унеможливлює достовірне встановлення точної суми на яку надано/ненадано послуги.
Разом з тим, із доданої позивачем до матеріалів справи вимоги №49 від 30.12.14р. (а.с.12-13), вбачається, що станом на 15.12.2014р., заборгованість відповідача перед позивачем складала 33 864,18грн., в той час, як позовна вимога становить 51 000,00грн.
Факт здійснення господарської операції, має підтверджуватись певними засобами доказування - первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують факт її здійснення.
Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору та інших правочинів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).
В силу ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.ч.1,2 ст.205 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов"язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Розподіл обов"язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з аналізу правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.
За таких обставин, на основі вищесказаного, вимога позивача про повернення сплачених коштів за ненадані послуги в сумі 51 000,00грн. визнається судом недоведеною, документально не підтвердженою, а позов таким, що не підлягає до задоволення. При цьому, оскільки позивачем не доведено перед судом наявність основного боргу, то у суду відсутні правові підстави і для задоволення вимог про стягнення 18 258,00грн. - інфляційних втрат, 1 102,44грн. - 3% річних, оскільки останні є похідними від основної вимоги.
Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 204, 205, 626 - 629 Цивільного кодексу України, 181 Господарського кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
в позові Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Вілакласік" про стягнення 70 360,44грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 26.02.16р.
Суддя С.Кобецька