Рішенням господарського суду м. Києва від 25.11.2015 року позов ПАТ «Страхова компанія «Країна» до ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» про стягнення в порядку регресу суми виплаченого відшкодування в розмірі 13 564,03 грн. задоволено й з відповідача стягнуто на користь позивача 13 564,03 грн. матеріальної шкоди та 1 827,00 грн. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 року ( судді Алданова С.О. та Коршун Н.М.) апеляційну скаргу ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» задоволено, рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2015 року скасовано з постановленням нового про відмову в позові.
З таким судовим рішенням не погоджуюсь й наполягаю на окремій думці.
Не заперечуючи проти встановленого судами обох інстанцій факту порушеного права та охоронюваних законом інтересів позивача й необхідність стягнення в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування, доведеності його належними та допустимими доказами, обґрунтованості приписами чинного законодавства, вважаю незаконним скасування рішення суду першої інстанції за наведених у згаданій постанові підстав.
Так, скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції зазначав, що на підставі п.7.2 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 20603 від 09.09.2014 року, договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхового платежу або першої його частини, якщо інше не передбачено договором страхування. Однак Поліс № АІ2527876 від 19.12.2012 року, до якого апеляційний суд застосував вищенаведені положення Правил не є договором добровільного страхування, а договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Судова практика, на яку посилався апеляційний суд в частині визначення моменту укладення договору та моменту набрання ним чинності є неоднаковою. Так, в даному випадку взято до уваги лише дві постанови Вищого господарського суду України від 23.09.2014 року № 903/118/14 та від 26.042011 року № 58/104, проте в судовій практиці є інші та протилежні судові рішення, до прикладу постанова Вищого господарського суду України від 03.09.2013 року у справі № 5015/5424/12 тощо.
Тепер більш детально по суті спору, який фактично виник з приводу належного відповідача по справі, на думку суду апеляційної інстанції, таким не є відповідач по справі - ПрАТ «Страхова компанія «Провідна», оскільки виданий нею 19.12.2012 року Поліс № АІ2527876 із визначеним строком дії з 20.12.2014 року по 19.12.2015 року є неналежним для цього доказом, адже на час виникнення страхового випадку цей договір не набрав чинності й відповідальність за заподіяну шкоду має нести особа, яку визнано винною у вчиненні ДТП.
Таких висновків апеляційний господарський суд дійшов на підставі вищезгаданих Правил № 20603 від 09.09.2014 року, затверджених рішенням правління самого відповідача по справі ПрАТ «СК» Провідна», двох постанов Вищого господарського суду, однак зовсім обійшов увагою відповідні приписи чинного законодавства та долучені до матеріалів справи докази.
Так, піддаючи сумніву визначений сторонами договору строк дії Полісу №АІ2527876 - набирає чинності з 20.12.2014 року та діє до 19.12.2015 року із внесеною за нього 19.12.2014 року в 19 год. 20 хв. оплатою, апеляційний господарський суд взяв до уваги лише квитанцію про перерахування 720,45 грн. страхового платежу об 9 год. 37 хв. 22.12.2014 року й не дав оцінки сукупності інших доказів по справі. Зокрема, в матеріалах справи наявне повідомлення Моторного (транспортного) страхового бюро України як на адресу суду першої інстанції, так і на запит апеляційного (від 05.02.2016 року №7/2-28/3203), де згідно додатку цей Поліс видано ПрАТ «СК « Провідна» ОСОБА_2 з датою початку дії Полісу 20.12.2014 року та датою закінчення його дії 19.12.2015 року, п.23 згаданого додатку визначено статус договору - укладений. Постановляючи рішення, суд апеляційної інстанції не зазначив чому цьому доказу не дав жодної оцінки, а якщо цей доказ неважливий - для чого апеляційний суд робив запит та за наявності в матеріалах справи його витребував. Проте, не зважаючи на обговорення питання в частині перевірки кола повноважень агента відповідача, в тому числі прав і обов'язків щодо строків перерахування одержаних від страхувальників страхових внесків, апеляційний господарський суд поряд з іншими не витребував агентського договору, укладеного між ПрАТ «СК «Провідна» та агентом згідно ухвали судового засідання від 01.02.2016 року, не викликав й не допитав підписантів Поліса, не з'ясував хто фактично перераховував кошти 22.12.2014 року на рахунок відповідача по справі, адже наявна в матеріалах справи квитанція таких даних не містить тощо.
На моє глибоке переконання апеляційний господарський суд допустився помилки, коли при прийнятті рішення не врахував приписів п.17.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» й того, що особливості укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності встановлюються у визначеному Уповноваженим органом за поданням МТСБУ порядку, а згідно ст.1.10 цього Закону таким органом є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Відповідно до п.2.1.5 Положення про особливості укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (затверджено Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 27.10.2011 року № 673) договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності набирає чинності з моменту, зазначеному в ньому.
Крім цього, не надано апеляційним судом правової оцінки й Положенню про порядок провадження діяльності страховими посередниками (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 року № 1523), зокрема п.2, згідно якого агент, що отримує страхові платежі від страхувальника, зобов'язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом двох робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, а також оформити договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту одержання страхового платежу.
За таких обставин, вважаю рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим сукупністю встановлених в судовому засіданні обставин справи та перевірених доказів, які долучено до матеріалів справи, висновки суду відповідають приписам чинного законодавства, які регулюють згадані правовідносини, підстав для його скасування немає.
Суддя
Київського апеляційного
господарського суду С.Я. Дикунська
"15" лютого 2016 р.