04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" лютого 2016 р. Справа№ 910/25493/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Чорної Л.В.
секретар судового засідання Білак В.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: Боков І.О. - за належним чином оформленою довіреністю;
від відповідача-1: не з'явились;
від відповідача-2: Мединський М.М. - за належним чином оформленою довіреністю;
за участі прокурора: Чумаченко А.А. - за посвідченням,
розглянувши апеляційні скарги Державної іпотечної установи та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015р.
у справі №910/25493/15 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Державної іпотечної установи
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"
відповідача-2 Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
про визнання недійсним зарахування вимог, -
У вересні 2015 року Державна іпотечна установа (далі - позивач, Заставодержатель) звернулась до господарського суду міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (далі - відповідач-1, боржник ) та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - відповідач-2, Банк, Заставодавець ) з позовом , у якому з урахуванням заяви від 09.10.2015 р. № 6897/15 , просив визнати недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 09.02.2015 р., а саме: вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" за Договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012 р., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/016/042014, безвідкличним акредитивом № LC/IM/12/112013 та безвідкличним акредитивом № LC/IM/14/122013.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 04.09.2014 р. між ним та ПАТ "Дельта Банк" були одночасно укладені Договір застави майнових прав та Договір про відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014.
Згідно умовами Договору застави, позивачу, як заставодержателю, були передані у заставу майнові права Банку до Боржника за Договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012 р.
Позивач стверджував, що за Договором про відступлення права вимоги з відкладальними умовами звернув стягнення на майнові права і набув права вимоги до Боржника ТОВ "Яблуневий дар" з 02.03.2015 р. з моменту настання відкладальної умови , якою за домовленістю сторін, мав стати день прийняття рішення НБУ про визнання Банку неплатоспроможним.
Позивач з'ясував, що 09.02.2015 р. Боржник направив Банку заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 1 , в якій вказував про часткове припинення зобов'язань Боржника по поверненню заборгованості за Кредитним договором на суму 6 472 799, 96 Євро та припинення зобов'язань Банку перед Боржником на суму 7 301 318, 00 дол. США на наступними акредитивами:
безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/016/042014 на суму 249 890, 48 дол. США, який виданий ПАТ "Дельта Банк" на користь компанії Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк (Сargill Financial Services International Inc.);
безвідкличним акредитивом № LC/IM/12/112013 на суму 4 999 280, 00 дол. США, виданого ПАТ "Дельта Банк" на користь компанії Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк (Сargill Financial Services International Inc.);
безвідкличним акредитивом № LC/IM/14/122013 на суму 10 598 390, 00 дол. США, виданого ПАТ "Дельта Банк" на користь компанії Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк (Сargill Financial Services International Inc.).
Виникнення права вимоги за вказаними акредитивами Боржник обґрунтовував укладеннями 05.02.2015 р між ним та компанією Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк (Сargill Financial Services International Inc.) Договорів відступлення права вимоги за № АА4 та № АА5 .
Вважаючи , що ненадання Боржником Банку договорів відступлення права вимоги № АА4 від 05.02.2015 р. та № АА5 від 05.02.2015 р. свідчить про недійсність зарахування у зв'язку із документальною недоведеністю набуття Боржником прав за акредитивами .
За вказаних обставин Позивач просив суд про задоволення його вимог до обох відповідачів - Банка та Боржника.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2015р. порушено провадження у справі № 910/25493/15.
Банк, в особі представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, підтримав доводи позову і просив його задовольнити .
Боржник проти позову заперечував і вказував на відсутність правових підстав для його задоволення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2015р. у справі № 910/25493/15 у задоволенні позову відмовлено.
Умотивовуючи свій висновок, суд першої інстанції встановив, що з дня настання відкладальної умови, тобто з дня прийняття НБУ рішення про віднесення Заставодавця (Банку) до числа неплатоспроможних ( 02.03.2015р.) Державна іпотечна установа набула прав вимоги до Боржника за Договором мультивалютної кредитної лінії № НКД-2005469/2 від 19.07.2012 р.
Однак, відхиляючи доводи позивача, місцевий господарський суд вказав, що Боржник не був звільнений від обов'язку виконання взятих на себе зобов'язань перед Банком за Кредитним договором у тому числі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Визнавши, що зобов'язання Банку за відповідними акредитивами є грошовими, тобто однорідними із зобов'язаннями Боржника за кредитним договором , характер цих зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення, суд першої інстанції визнав зобов'язання Боржника здатним до зарахування. Відхиляючи доводи Банку про невідповідність зарахування зустрічних однорідних вимог вимогам закону, господарський суд послався на ту обставину, що спірна заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог була надіслана Банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації, у зв'язку із чим обмеження, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" , на час подання вказаної заяви не могли застосовуватись. Окремо суд зазначив в якості підстави для відхилення доводів Банку на відсутність у нього документального спростування здійсненого Боржником розрахунку розміру заявлених до зарахування грошових зобов'язань.
Не погоджуючись із мотивами судового рішення і вважаючи, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою доводи Банку з приводу нікчемності укладеного Позивачем та Банком Договорів застави майнових права та Договору про відступлення прав вимоги на майнові права , Банк, в особі представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, просив змінити мотивувальну частину судового рішення та надати правову оцінку цим доводам у суді апеляційної інстанції з викладенням її у мотивувальній частині постанови. Разом з тим Банку вважав необхідним включення до постанови його доводів з приводу неможливості здійснення зарахування зобов'язань між Боржником та Банком за заявою Боржника від 09.02.2015р.
Позивач у апеляційній скарзі не погодився як з мотивами , так і з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, вважаючи такий висновок незаконним. У зв'язку з цим, позивач просив рішення місцевого господарського суду скасувати і прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Боржник (ТОВ "Яблуневий дар") у своїх запереченнях просив відмовити у задоволенні обох апеляційних скарг та залишити рішення суду першої інстанції без змін та скасування.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2016р. по розгляду апеляційних скарг Державної іпотечної установи та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2016р. апеляційні скарги Державної іпотечної установи та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" прийняті до провадження, об'єднані в одне апеляційне провадження та призначені до розгляду на 17.02.2016р.
18.01.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від прокуратури міста Києва надійшло повідомлення про вступ прокурора у справу.
15.02.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-1 надійшов відзив, в якому його представник просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015р. у справі №910/25493/15 без змін, а апеляційну скаргу Державної іпотечної установи - без задоволення.
15.02.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-1 надійшов відзив, в якому його представник просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015р. у справі №910/25493/15 без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - без задоволення.
15.02.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання, в якому його представник просить суд відкласти розгляд справи.
16.02.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в якому його представник просить суд відмовити в задоволенні зазначеної апеляційної скарги.
16.02.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
17.02.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке задоволено судовою колегією.
17.02.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-2 надійшли додаткові пояснення, в яких його представник вказує, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права та неповно з'ясовані усі обставини справи при винесені оскаржуваного рішення.
У судове засідання 17.12.2016р. представник відповідача-1 не з'явився. Про час та місце судового засідання позивач був повідомлений належним чином.
Судом розглянуто клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, яке підлягає відхиленню з огляду на те, що за висновками суду, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами. При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ст. 28 Господарського процесуального кодексу України.
Також враховано, що відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Крім того, ст. 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Заслухавши доводи сторін, розглянувши матеріали справи , перевіривши правильність застосування судом при вирішенні спору норм матеріального права та застосування ним норм процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Звертаючись до суду з позовом про визнання одностороннього правочину недійсним, Позивач мав довести , що його суб'єктивне цивільне право (або інтерес) порушене оспорюваним правочином.
На доведення наявності у нього права на позов позивач посилався на ту обставину, що між ним, як заставодержателем, і Банком ,як Заставодавцем, у забезпечення виконання зобов'язань Банку за Договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013 р. 04.09.2014 року був укладений Договір застави майнових прав № Д-2/2014.
За цим Договором у заставу передавалися , зокрема, майнові права Банку до боржника - ТОВ "Яблуневий дар", що випливають з укладеного між ними 19.07.2012 р. Договору мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 (далі - Кредитний договір).
Згідно п.п. 1.1.1, 1.1.2.1.1. Кредитного договору було визначено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених у цьому Договорі, в межах невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро зі сплатою за користування кредитом 12 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 30 червня 2013 року.
Додатковим договором № 3 від 11.09.2012 р. до Кредитного договору, сторони збільшили максимальний ліміт заборгованості до 34 500 000,00 євро, а
У Додатковому договорі № 19 від 31.07.2014 р. до Кредитного договору, сторони змінили кінцевий термін погашення заборгованості за Кредитом, відповідно до якого таке погашення має відбутися не пізніше 29 серпня 2014 року включно.
Додатковим договором № 20 від 31.12.2014 р. до Кредитного договору, сторони зменшили максимальний ліміт заборгованості до 19 672 500,55 євро з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом за умови належного виконання позичальником пп 3.3.13.12, 3.3.13.13 та 3.3.13.14 Договору не пізніше 01 липня 2015 року включно …. За умови невиконання позичальником пп 3.3.13.12, 3.3.13.13 та 3.3.13.14 Договору, кінцевим терміном погашення заборгованості з Кредитом визначено 20 січня 2105 року.
Стверджуючи , що одночасно з Договором застави майнових прав Заставодержатель та Заставодавець уклали Договір № Д-2.1/2014 відступлення права вимоги (з відкладальними умовами), з настанням яких Заставодержатель набував прав вимоги до Боржника за Договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012 р., Позивач просив визнати недійсним оспорюваний ним односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, адже одна з передбачених відкладальних умов - день прийняття Національним банком України рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних - настала .
У матеріалах справи знаходиться постанова Національного Банку України № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" від 02.03.2015 р., згідно з якою ПАТ "Дельта Банк" з 03.03.2015 р. віднесено до категорії неплатоспроможних.
Вирішуючи спір, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що з 02.03.2015 р. позивач набув права вимоги до Боржника за Договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012 р. , а отже і всі права , які мав попередній кредитор на момент відступлення права вимоги, включаючи право на позов про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.
З такими висновками суду у повній мірі погодитися не можна.
В силу статті 4 Закону України "Про заставу " предметом застави можуть бути майно та майнові права.
Під майновими права розуміються зобов'язальні права, здатні до відступлення .
Поряд з цим Закон не містить вказівок про можливість застосування його положень про заставу речей ( майна ) до застави майнових прав.
За загальним правилом при застосуванні цивільно-правових норм при конкуренції загальної та спеціальної норми застосовується спеціальна норма права.
Отже, при з'ясуванні дійсних прав та зобов'язань сторін у правовідносинах застави майнових прав необхідно керуватися спеціальними нормами Закону України "Про заставу" (надалі-Закон) у частині його положень , які стосуються застави майнових прав.
В силу ст. 49 Закону заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
На відміну від застави майна , майнові права залишаються у заставодавця і становлять частину його майна.
Закон зобов'язує вказувати у договорі застави прав особу, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржника про здійснену ним заставу прав. Строкове право вимоги, яке належить заставодавцю-кредитору може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії. ( стаття 49 Закону)
При заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний:
виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права;
не здійснювати уступки заставленого права;
не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості;
вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб;
надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право (стаття 50 ).
Повноваження заставодержателя при заставі майнових прав передбачають:
незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив обов'язки, передбачені статтею 50 цього Закону;
вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право;
в разі порушення заставодавцем обов'язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб, до числа яких боржник не відноситься.
Якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя.
При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави( стаття 52 Закону).
Отже, як випливає з повноважень заставодержателя, Закон не наділяє його правом самостійно заявляти вимоги до боржника про виконання по заставному зобов'язанню , залишаючи це право за заставодавцем. Тому боржник продовжує виконувати своє зобов'язання кредитору - заставодавцю, що втілено у визначених Законом наслідках виконання зобов'язань перед заставодавцем.
Покладений Законом на заставодавця обов'язок не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості не обмежує заставодавця у праві вчиняти дії по стягненню заборгованості з боржника по заставленій вимозі і приймати таке виконання.
Виконання боржником зобов'язань первісному кредитору означає припинення відносно боржника прав вимоги і як наслідок - втрата предмету застави.
Правові наслідки втрати предмету застави , або зменшення його частини у вигляді зобов'язання Заставодавця надати Заставодержателю інші майнові права та /або інше майно у п'ятиденний термін уміщені у п. 3.4.8 , 3.4.9 Договору застави.
Оскільки права заставодержателя відносно заставодавця не являються предметом застави, тому ці права не є пріоритетним порівняно з правами інших кредиторів Банку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Яблуневий дар" направило ПАТ "Дельта Банк" заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 09.02.2015 р., яка отримана Банком (заставодавцем) 23.02.2015 р.
Зі змісту статті 601 ЦК України випливає, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Право заперечувати дійсність заяви про зарахування належить тій стороні, яка є контрагентом сторони, що направила заяву. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину зарахування зустрічних вимог.
Аналогічна правова позиція, як вірно зазначив суд першої інстанції, висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 05.10.2010р. у справі № 6/34.
Отже, правом на позов про визнання недійсної заяви про зарахування належить Банку-заставодавцю, як контрагенту Боржника. Докази звернення з таким позовом Банк не надав, а його доводи, викладені у запереченнях на позов по справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позовом не вважаються.
У зв'язку з цим апеляційна інстанція не вбачає підстав для включення доводів Банку, в особі представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щодо недійсності оспорюваного позивачем правочину до мотивувальної частини судового акту .
В силу положень до ст.ст. 50, 52 Закону позивач правом на позов не наділений. Як зазначалося, приписи цих норм у спорі відносно заставленого права наділяють заставодержателя лише процесуальним статусом третьої особи.
Враховуючи викладене , апеляційна скарга Державної іпотечної установи з вимогою про скасування судового рішення і задоволення її позову задоволенню не підлягає.
За таких обставин справи рішення місцевого господарського суду з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, залишається без скасування.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на обох апелянтів.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Державної іпотечної установи та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015р. у справі №910/25493/15 - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015р. у справі №910/25493/15 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/25493/15 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді Л.Г. Смірнова
Л.В. Чорна