донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
22.02.2016 справа №913/39/16
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:ОСОБА_1В ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю представників сторін:
від позивача: від відповідача:не прибув не прибув
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", м. Київ
на ухвалу господарського суду Луганської області
від11 січня 2016 р.
у справі№ 913/39/16 (суддя Голенко І.П.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Колбіко", м. Макіївка Донецької області
прозвернення стягнення на предмет іпотеки
Ухвалою господарського суду Луганської області від 11.01.2016р. по справі №913/39/16 було повернуто без розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", м. Київ та додані до неї документи.
Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", м. Київ звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 11.01.2016р. по справі №913/39/16, постановити нову, якою передати справу до господарського суду Луганської області для розгляду по суті.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. Зазначив, що судовий збір за вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки сплачується як з вимоги немайнового характеру, оскільки вона була пред'явлена після вирішення спору про стягнення заборгованості.
Позивач у судове засідання 22.02.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.
Відповідач у судове засідання 22.02.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.
Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не сплатив судовий збір у встановленому порядку та розмірі, з огляду на те, що позивач під час звернення до суду першої інстанції сплатив судовий збір в розмірі 1218 грн., тобто як за спір немайнового характеру, замість потрібної сплати судового збору в розмірі 104 452,63 грн. як за спір майнового характеру.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з правовою позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір". В силу приписів норм чинного законодавства, які встановлені за пунктом 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо до такої не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюються в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плат; позовної заяви немайнового характеру в розмірі однієї мінімальної заробітної плати
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено наступне: статтею 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Що ж до позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 «Про судовий збір».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час звернення до суду першої інстанції просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" за Кредитним договором №11357831000 від 10.06.2007р., що становить 6 963 508, 69 грн.
Обраний позивачем спосіб захисту (звернення стягнення на предмет іпотеки) направлений на припинення основного грошового (майнового) зобов'язання за кредитним договором.
З огляду на наведене, а також те, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, за рахунок якого буде погашена кредиторська заборгованість, підлягає вартісній оцінці, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що така вимога відноситься до вимог майнового характеру.
Враховуючи зазначене вище, сплата позивачем судового збору за подання позовної заяви за ставками немайнового характеру свідчить про його сплату в меншому розмірі ніж передбачено діючим законодавством, у зв'язку із чим суд першої інстанції правомірно повернув позовну заяву без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України
Аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України в постанові від 04.11.2013р. по справі №5021/2865/2011.
Стосовно посилань апелянта на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, колегія суддів звертає увагу на той факт, що з огляду на приписи п.4 ч.1 ст. 32, п.6 ч.2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» вказана постанова має рекомендаційний характер з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової спеціалізації.
Доводи скаржника про порушення судом норм матеріального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а ухвала господарського суду Луганської області від 11.01.2016р. по справі №913/39/16 є законною, обґрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", м. Київ на ухвалу господарського суду Луганської області від 11.01.2016р. по справі №913/39/16 - залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Луганської області від 11.01.2016р. по справі №913/39/16 - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя: Е.В. Сгара
Судді: А.М. М'ясищев
ОСОБА_2