ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.02.2016Справа №910/29166/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМА»
до 1. Комунальне підприємство «Київський метрополітен»
2. Департаменту комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -
Київська міська рада
про визнання продовженим (пролонгованим) договору № 252 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду від 03.05.2012 р. на термін до 25.02.2018 р.
Суддя Андреїшина І.О.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Безпала О.Г., довіреність № б/н від 14.11.2015
від відповідача-1: Гайдай Т.В., довіреність № 135 від 02.11.2015
від відповідача-2: Костюк О.М., довіреність № 062/02/07-24 від 04.01.2016
від третьої особи: Костюк О.М., довіреність № КМГ-4536 від 18.12.2015
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМА» до Комунального підприємства «Київський метрополітен» та Департаменту комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання продовженим (пролонгованим) договору № 252 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду від 03.05.2012 р. на термін до 25.02.2018 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р. за даною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/29166/15 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 09.12.2015 р., зобов'язано сторін надати певні документи.
Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 09.12.2015 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву; від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, додаткові пояснення, додаткові доводи та міркування, а також клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Київську міську раду, оскільки остання є представником власника майна територіальної громади Києва, до якого відноситься орендоване приміщення за спірним договором оренди, щодо отримання планових надходжень грошових коштів до бюджету міста Києва.
Представник позивача в судовому засіданні 09.12.2015 р. підтримав клопотання про залучення до участі в справі третьою особою Київську міську раду; просив його задовольнити.
Представники відповідачів в судовому засіданні 09.12.2015 р. заперечили проти клопотання представника позивача.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 09.12.2015 р. надав письмовий відзив на позовну, який залучено до матеріалів справи.
Розглянувши клопотання про залучення до участі у справі третьої особи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Київську міську раду.
У відповідності до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.
Таким чином, рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки Київської міської ради.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2015 р. відкладено розгляд справи, у зв'язку з залученням до участі у справі третьої особи.
Через відділ діловодства та документообігу господарського суду 22.12.2015 р. від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із раптовою хворобою малолітньої дитини представника позивача ОСОБА_4 та необхідністю догляду за нею з 21.12.2015 р. по 23.12.2015 р. включно особисто представником позивача, а також необхідністю подання позивачем у справі нових доказів на спростування та заперечення обставин, які вказані відповідачами у їх відзивах на позовну заяву.
Представник позивача в судове засідання 22.12.2015 р. не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.
Представники відповідачів та третьої особи в судовому засіданні 22.12.2015 р. поставили вирішення клопотання позивача про відкладення розгляду справи на розсуд суду.
Розглянувши дане клопотання, суд його задовольнив з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, а також для забезпечення процесуальних прав та інтересів позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва відкладено розгляд справи до 27.01.2016 р., у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання та невиконанням ним вимог ухвали суду.
Через відділ діловодства господарського суду 25.01.2016 р. від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/29166/15 на термін до 25.02.2018 р., до вирішення Київським апеляційним господарським судом справи № 910/27685/15 про виселення відповідача з орендованого майна.
Крім того, через відділ діловодства господарського суду 27.01.2016 р. від позивача надійшла роздруківка з офіційного сайту «Судова влада України» щодо призначення справи 910/27685/15 до розгляду в Київському апеляційному господарському суді.
У судовому засіданні 27.01.2016 р. представник позивача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі, просив його задовольнити, повідомив, що ухвали про призначення до розгляду апеляційної скарги у справі № 910/37685/15 наразі представити не може.
Представники відповідача та третіх осіб в судовому засіданні 27.01.2016 р. заперечили проти задоволення даного клопотання.
Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження призначення справи № 910/27685/15 Київським апеляційним господарським судом до розгляду, суд не приймає їх як належні.
Представник позивача в даному судовому засіданні подав клопотання про продовження строку розгляду спору в справі № 910/29166/15 на п'ятнадцять днів.
Розглянувши клопотання представника позивача про продовження строку розгляду спору, суд його задовольнив з наступних підстав.
Частиною 1 статті 69 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
У частині 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе продовжити строк розгляду спору для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.01.2016 р., керуючись ч. 3 ст. 69 ГПК України, суд продовжив строк розгляду спору в справі № 910/29166/15 на п'ятнадцять днів.
Керуючись ст. 77 ГПК України, господарський суд оголосив перерву в судовому засіданні 27.01.2016 р. до 17.02.2016 р. о 09:25 год. для надання доказів на підтвердження призначення справи № 910/27685/15 Київським апеляційним господарським судом до розгляду.
15.02.2016 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення до заяви про зупинення провадження у справі, які залучено до матеріалів справи.
Господарський суд міста Києва, розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 910/29166/15 до вирішення пов'язаної з нею справи № 910/27686/15 за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМА» про виселення та зобов'язання вчинити дії, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань відповідача за договором № 252 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду від 03.05.2012 р., відхиляє його з наступних підстав.
Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Згідно з п. 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
З наданих позивачем пояснень та доказів вбачається, що предметом дослідження справи № 910/26686/15 не було визнання договору № 252 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду від 03.05.2012 р. продовженим (пролонгованим).
Інших обставин, які б свідчили про неможливість розглядати дану справу, господарським судом не встановлено.
Представник позивача в судовому засіданні 17.02.2016 р. підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представники відповідачів в судовому засіданні 17.02.2016 р. проти позову заперечили.
Представник третьої особи в судовому засіданні 17.02.2016 р. надали усні пояснення по суті спору.
У судовому засіданні 17.02.2016 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового спору, Господарський суд міста Києва
03.05.2012 р. між Головним управліням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕМА» (далі - орендар) укладено договір оренди № 252 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 2.1) орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київської міської ради з питань власності № 115 від 12.04.2012 р. передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (частину вестибюлів), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 18,0 кв.м. (далі - об'єкт оренди), за адресою: ст. метро «Контрактова площа» (вестибюль № 1 - 9,0 кв.м. та вестибюль № 2 - 9,0 кв.м.), для торгівлі непродовольчими товарами.
На виконання умов договору між сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі від 03.05.2012 р. об'єкта оренди орендодавцем орендарю.
Звертаючись з даним позовом позивач просить суд визнати продовженим (пролонгованим) договір № 252 від 03.05.2012 р. на термін до 29.03.2015 р.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України, договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відповідно до ст.ст. 14, 526 ЦК України, між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.
За приписами ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Таким чином, згідно з положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що відносини щодо оренди майна, яке перебуває в комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частина 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Відповідно до п. 9.1. договору, цей договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє з 01.04.2012 р. до 29.03.2015 р.
Договір припиняється після спливу строку його дії (ст. 763 ЦК України).
Згідно з п. 9.4. договору, він припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 9.7. договору).
Позивач в обґрунтування позовних вимог, пояснив суду, з метою продовження терміну дії договору оренди на наступний термін 26.02.2015 р. листом № 5/02-15 від 26.02.2015 р. він звернувся до відповідача-1 - Комунального підприємства «Київський метрополітен» з проханням надати йому пакет необхідних документів, які потрібні для звернення позивача до орендодавця за договором оренди - відповідача-2, а також просив надати відповідне погодження на продовження договору оренди на наступний термін.
Однак, на зазначені звернення позивача не отримав відповіді від відповідача-1.
Позивач стверджує, що протягом одного місяця з дати закінчення договору оренди - тобто з 29.03.2015 р. до 30.04.2015 р. не отримував від відповідачів та Київської міської ради заяв про небажання продовжувати на той самий термін дії договір оренди, то, на думку позивача, термін дії договору оренди продовжився на той самий термін - 2 роки 10 місяців та 26 календарних днів - тобто, до 25.02.2018 р.
11.02.2015 р. позивач отримав від Структурного підрозділу «Служба електропостачання» КП «Київський метрополітен» лист № 15/6-427 від 10.02.2015 р. про припинення і відмову в укладенні з позивачем на новий строк договорів на користування електричною енергією від 19.06.2012 р. № 59Е12 та на обслуговування електрообладнання від 02.07.2012 р. № 76Е12, необхідність укладення до 29.3.2015 р. нових договорів на надання відповідачем-1 на користь позивача зазначених послуг в Департаменті забезпечення організаційної діяльності відповідача на намір відключити подачу електроживлення до об'єкту орендованого приміщення позивача в разі їх не укладення з 30.03.2015 р.
16.03.2015 р. позивач направив до Структурного підрозділу «Служба електропостачання» КП «Київський метрополітен» лист позивача вих. № 7/03-15 від 16.03.2015 р. в якому повідомляв про свою незгоду з відмовою відповідача-1 укладення єдиного договору на обслуговування пристроїв пожежної сигналізації, послуг з користування електричною енергією та відшкодування витрат на утримання відповідачем-1 орендованого позивачем нерухомого майна в орендованому приміщенні та обґрунтував безпідставність відмови Структурного підрозділу «Служба електропостачання» КП «Київський метрополітен» в укладенні з позивачем на новий строк договорів на користування електричною енергією від 19.06.2012 р. № 59Е12 та на обслуговування електрообладнання від 02.07.2012 р. № 76Е12 в зв'язку із спірністю ситуації щодо продовження строку дії договору оренди та неприпустимість в зв'язку із цим відключення об'єкта оренди позивача від мережі електропостачання і запропонував укласти до зазначених договорів додаткові угоди в редакції позивача, які залучив до зазначеного листа.
18.03.2015 р. позивач направив на адресу Структурного підрозділу «Служба електропостачання» КП «Київський метрополітен» лист № 7/03-15(Доп) від 18.03.2015 р. та на адресу відповідача-1 лист № 8/03-15 від 18.03.2015 р., в яких повідомляв про свою незгоду з нездійсненням Структурним підрозділом «Служба електропостачання» КП Київський метрополітен» відповідача-1 укладення з позивачем договору про надання послуг з користування електричною енергією та відшкодування витрат на утримання відповідачем-1 орендованого позивачем нерухомого майна в орендованому приміщенні та обгрунтовував безпідставність відмови Структурного підрозділу «Служба електропостачання» КП «Київський метрополітен» в укладенні з позивачем на новий строк договорів на користування електричною енергією від 19.06.2012 р. № 59Е12 та на обслуговування електрообладнання від 02.07.2012 р. № 76Е12 в зв'язку з спірністю ситуації щодо продовження строку дії договору оренди та неприпустимість в зв'язку з цим відключення об'єкта оренди позивача від мережі електропостачання і запропонував укласти до зазначених договорів додаткові угоди в редакції позивача, які долучив до зазначеного листа.
24.03.2015 р. Сруктурний підрозділ «Служба електропостачання» КП «Київський метрополітен» листом № 15/6-751 від 24.03.2015 р. повідомив позивача про неможливість продовження на новий термін договорів на користування електричною енергією від 19.06.2012 р. № 59Е12 та на обслуговування електрообладнання від 02.07.2012 р. № 76Е12 в зв'язку зі спірністю ситуації щодо продовження строку дії договору оренди та про припинення подачі електричної енергії до торговельного кіоску позивача, розташованого на об'єкті оренди, в зв'язку з цим.
30.03.2015 р. відповідач-1, вважаючи договір оренди непродовженим, припинив постачання електричної енергії до торговельного кіоску позивача, що підтверджується актом № 2 від 30.03.2015 р. спільної перевірки та фіксування відключення електропостачання до тимчасової споруди, розташованої в межах об'єкту оренди.
На даний час відповідач-1 не відновив подачу електричного струму до об'єкту оренди позивача.
КП «Київський метрополітен» та Київська міська рада заперечили проти позовних вимог, з посиланням на наступне.
Враховуючи норми ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 764 Цивільного кодексу України, КП «Київський метрополітен» листом від 17.04.2015 р. № 293-НДД було повідомлено ТОВ «ТЕМА» про закінчення терміну дії договору оренди, а також вимагав в терміни, визначені п. 4.15. договору, привести об'єкт оренди у первісний стан та передати відповідачу-1 за актом передачі-приймання (у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його оренду).
Листом від 02.02.2015 р. № 062/07/16-1013 Департамент комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської маської ради (КМДА) повідомило ТОВ «ТЕМА» про закінчення дії договору № 252 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду від 03.05.2012 р. - 29.03.2015 р., та необхідністю звільнити орендоване приміщення і передати його за актом передачі-приймання майна балансоутримувачу, тобто відповідачу-1.
Враховуючи те, що дію договору встановлено до 29.03.2015 р., місячний термін для направлення повідомлення про непродовження дії договору (згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна») сплив 28.04.2015 р. Тобто, повідомлення було надіслано вчасно.
Таким чином, автоматичної пролонгації терміну дії договору не відбулося, його дію припинено 29.03.2015 р.
Згідно з п. 9.2. договору, всі зміни та доповнення до цього договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.
Додаткової угоди про зміну (продовження) терміну дії договору сторонами підписано не було.
Крім того, рішення Київської міської ради, у відповідь на звернення ТОВ «ТЕМА» про пролонгацію спірного договору оренди, також не було прийнято.
Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той же самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Вищевказана стаття також кореспондується застосованою вище статтею 764 ЦК України, в якій зазначено, що у разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Так, статтею 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено місячний термін, протягом якого орендодавець або орендар можуть заявити про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку.
З даної статті вбачається, що строк звернення з такою заявою не обмежений місяцем саме після закінчення дії договору, а заінтересована сторона може подати заяву і до закінчення строку дії договору оренди, оскільки такі дії не суперечать вказаному закону та узгоджується з іншими нормативно-правовими актами (правова позиція викладена в постанові ВГСУ від 27.01.09. у справі № 51/17).
При цьому, пункт 12 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 25.05.00. № 02-5/237 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду державного та комунального майна», із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/609, передбачає, що у разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Частиною другою статті 17 Закону встановлено місячний термін, протягом якого орендодавець або орендар можуть заявити про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку. Таку заяву заінтересована сторона може також подати і до закінчення строку дії договору оренди.
ЦК України передбачає можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача. При цьому пріоритетним критерієм при вирішенні питання пролонгації договору оренди є перш за все відсутність заперечення орендодавця.
Припинення відповідачем подачі електропостачання до орендованого позивачем майна не стосується предмету спору в даній справі та може бути предметом окремого судового розгляду.
Позивач посилається на те, що були відсутні будь-які підстави для відмови позивачу в продовженні договору на наступний термін, передбачених п. 12.4 Положення.
Відповідно до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 22.09.11. № 34/6250 (далі - Положення), ним врегульовано відносини: передачі в оренду (суборенду) цілісних майнових комплексів, будівель, споруд, приміщень, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва; оцінки об'єкта оренди; порядок передачі майна в оренду на конкурсних засадах та без проведення конкурсу; порядок укладання договорів оренди та порядок внесення змін до договорів оренди.
Згідно з п. 12.1 Положення, внесення змін до договору оренди здійснюється за згодою орендодавця та орендаря.
Пунктом 12.2. Положення встановлено, що метою розгляду питання про зміну умов договору оренди орендар подає заяву та три підписані ним примірники змін до договору до орендодавця.
З метою розгляду питання про зміну істотних умов договору оренди орендар подає заяву, три підписані ним примірники змін до договору та, у випадках, визначених законом, звіт про оцінку об'єкта оренди до Головного управління, райдержадміністрації або підприємства, яке є орендодавцем до закінчення строку дії договору (п. 12.5 Положення).
Орендодавець розглядає подані зміни до договору та в установлені законом строки приймає рішення про їх підписання. Один примірник змін до договору, підписаний орендодавцем, або обґрунтована відмова в підписанні змін направляється орендарю. Зміна істотних умов договору оренди здійснюється за згодою орендодавця та орендаря з обов'язковим попереднім погодженням таких змін Головним управлінням (п. п. 12.2, 12.3 Положення).
Далі, згідно з п. 12.6 - п. 12.9 Положення, райдержадміністрація або підприємство, яке є орендодавцем, протягом 15 робочих днів опрацьовує подані документи та надає до Головного управління пропозиції щодо зміни істотних умов договору оренди, підписані ними примірники змін до договору та, у разі необхідності, звіт про оцінку об'єкта оренди для проведення рецензування. З урахуванням результатів рецензування звіту про оцінку Головне управління протягом 30 календарних днів з дати отримання документів готує і надає до Комісії узагальнені пропозиції щодо зміни істотних умов договору оренди. Комісія на своєму засіданні розглядає надані пропозиції та за результатами розгляду погоджує або відмовляє в погодженні питання щодо зміни істотних умов договору оренди. Орендодавець, на підставі рішення Комісії, погоджує або відмовляє в погодженні зміни істотних умов договору оренди, про що видає відповідний розпорядчий документ.
Відповідно до п. 12.4 Положення, орендарю може бути відмовлено в зміні істотних умов договору оренди у випадку якщо: орендоване майно необхідне для власних потреб територіальної громади міста Києва; орендар не виконував або порушував умови договору оренди, в тому числі в частині своєчасної сплати орендної плати, цільового використання об'єкта; прийнято рішення про реконструкцію об'єкта нерухомості, у зв'язку з чим неможлива подальша експлуатація об'єкта оренди; об'єкт оренди включений до переліку об'єктів, які зарезервовані для розміщення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ, організацій; прийнято рішення про включення об'єкта до переліку об'єктів майна, які не можуть бути об'єктами оренди; прийнято рішення про приватизацію об'єкта оренди.
Господарський суд зазначає, що посилання позивача на Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.11. № 34/6250, є безпідставним, оскільки воно втратило чинність.
Таким чином, суд дійшов висновку, що такі обґрунтування позивача свідчать про помилкове ототожнення ним правового інституту пролонгації договору оренди державного чи комунального майна (продовження договору на той же строк та на тих самих умовах), закріпленого ч. 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок переважного права добросовісного орендаря (ч. 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), та внесення змін до істотних умов договору оренди, реалізація якого в разі незгоди орендодавця може бути предметом спору в господарському суді.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
З наведених норм вбачається, що чинним законодавством України встановлені способи захисту особами своїх прав та інтересів, при цьому вказані норми не передбачають такого способу захисту прав та інтересів осіб, як визнання продовженим (пролонгованим) договору.
У п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» дано роз'яснення, згідно з яким господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, стаття 15, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права.
Таким чином, предмет позову про визнання договору оренди продовженим не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Зокрема, такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, визначених статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України. З матеріалів справи також не вбачається встановлення такого способу захисту прав орендаря у договорі, укладеному між сторонами.
Обраний позивачем спосіб захисту не є визнанням права, оскільки останній спосіб захисту застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права.
Отже, спір про визнання договору продовженим не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання, у зв'язку з чим не може бути предметом спору та розглядатися самостійно.
Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданню суду, визначеному статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до положень якої суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За таких обставин, позивач реалізував свій намір захистити право та інтерес у спосіб (визнання продовженим (пролонгованим) договору), не передбачений чинним законодавством України, зокрема, ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України № 910/17103/13 від 04.06.2014 р., № 920/197/14 від 11.08.2014 р., № 910/21198/13 від 18.11.2014 р.
Інші доводи позивача викладені у позові та наданих суду поясненнях, у тому числі, але не виключно, щодо його звернення про продовження строку дії договору до Департаменту комунальної власності м. Києва, до відповідача з клопотанням про надання пакету документів для подальшого звернення про продовження договору оренди, і також описані у позові правовідносини позивача з іншими особами, у тому числі структурними підрозділами тощо щодо електропостачання та обслуговування електрообладнання об'єкту оренди, та ін. судом не приймаються та відхиляються, оскільки на результат вирішення спору впливу не мають.
Крім того, в спростування доводів позивача, господарський суд зазначає, що відповідно до п. 2.19 наказу Міністерства Інфраструктури України від 20.06.2012 р. № 335 «Про затвердження Правил пожежної безпеки в метрополітенах» у метрополітені забороняється розміщувати об'єкти комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення на платформах та балконах станцій і в переходах пересадочних вузлів, у підземних і надземних вестибюлях (за винятком автоматів із продажу газет, банкоматів, платіжних терміналів, таксофонів за умови, що вони розміщені поза межами шляхів евакуації), на поверхні землі в межах півкола радіусом 20 м від площини дверей у напрямку евакуації з центром у середині дверної групи, яка включає всі двері з написом «Вхід» та «Вихід». При цьому, указана норма діяла станом на час закінчення строку дії Договору оренди, у зв'язку з чим подальше розміщення майна позивача у вестибюлях № 1 та № 2 станції метро «Контрактова площа» для торгівлі непродовольчими товарами суперечило б указаним нормам пожежної безпеки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З огляду на все викладене в сукупності, позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
При цьому, згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з відмовою в задоволенні позову, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.02.2016 р.
Суддя І.О. Андреїшина