Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/1489/16-к
Провадження № 1-кп/758/231/16
25 лютого 2016 року Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42015220750000324, внесеного до ЄРДР 28.05.2015 року відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, розлучений, військовослужбовець за контрактом, освіта неповна вища, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, -
З 8 листопада 2014 року ОСОБА_4 проходить військову службу за контрактом (до оголошення демобілізації) на підставі припису військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №18 від 07.11.2014 та витягу з наказу начальника 169 НГЦ №92-ПМ від 08.11.2014. На підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) №30 від 26 грудня 2014 року призначено на посаду водія-заряджаючого 2 реактивного артилерійського взводу з реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи та в подальшому 15 червня 2015 року наказом командира (по стройовій частині) №130 призначено на посаду водія автомобільного відділення підвозу пального та мастильних матеріалів взводу забезпечення реактивного артилерійського дивізіону вказаної військової частини ( АДРЕСА_2 ) у військовому званні «солдат».
Згідно ст. 24 ч. 1 п. 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 року з 03.08.2014 року ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця і почав проходити військову службу, у зв'язку з чим повинен, окрім іншого, керуватися вимогами ст. ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999 року, та ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 551-XIV від 24.03.1999 року, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року № 15/2015, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року № 113-VIII, відповідно до ст. 106 ч. 1 п. п. 1, 17, 20, ст. 112 Конституції України та ст. ст. 4, 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 року оголошено проведення часткової мобілізації.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 року та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 року особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
22 травня 2015 року солдат ОСОБА_4 діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог, а також вимог ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XІV, самовільно залишив розташування військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ).
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 того ж дня близько 16 години 00 хвилин самовільно без дозволу командування залишив військову частину - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) та направився до місця свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому ОСОБА_4 постійно перебував за місцем свого постійного проживання у м. Києві та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для повернення у військову частину - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) або звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.
03 червня 2015 року, близько 08 години 30 хвилин, тобто більше ніж через десять днів, солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій, побоюючись кримінальної відповідальності за вчинений злочин, добровільно та з власної ініціативи прибув на службу до військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ).
27 червня 2015 року солдат ОСОБА_4 діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, повторно вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог, а також вимог ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XІV, самовільно залишив розташування військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ).
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 того ж дня близько 22 години 30 хвилин самовільно без дозволу командування залишив військову частину - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) та направився до місця свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому ОСОБА_4 постійно перебував за місцем свого постійного проживання у м. Києві та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для повернення у військову частину - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) або звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.
18 січня 2016 року, близько 11 години 00 хвилин, тобто більше ніж через місяць, співробітниками військової прокуратури Київського гарнізону солдат ОСОБА_4 , був виявлений за місцем реєстрації ( АДРЕСА_1 ). ОСОБА_4 було запропоновано проїхати до військової прокуратури Київського гарнізону, на що останній погодився та того ж дня був затриманий.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 свою вину в інкримінованому йому злочині передбаченого ч.4 ст. 407 КК України визнав повністю, визнав всі фактичні обставини вчинення злочину, як вони пред'явлені в обвинуваченні, та дав показання, що 22 травня 2015 року близько 16 години 00 хвилин він самовільно залишив розташування військової частини - польова пошта НОМЕР_2 та направився до місця свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а 03 червня 2015 року, добровільно та з власної ініціативи прибув на службу до військової частини. 27 червня 2015 року близько 22 години 30 хвилин він повторно самовільно залишив розташування військової частини польова пошта НОМЕР_2 та направився до місця свого постійного проживання а 18 січня 2016 року, близько 11 години 00 хвилин, співробітниками військової прокуратури Київського гарнізону його було виявлено та запропоновано проїхати до військової прокуратури Київського гарнізону, на що він погодився та того ж дня був затриманий.
Він повністю погоджується з обвинуваченням, щиро кається у вчиненому, запевняє, що більше злочинів скоювати не буде.
Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і учасниками процесу не оспорюються.
Відповідно до ст.349 КПК України, за згодою всіх учасників судового розгляду, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному порядку.
Оцінюючи в сукупності всі досліджені докази, суд вважає встановленим, що ОСОБА_4 вчинив самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби) тобто кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 ч. 4 КК України (в редакції Закону України № 194-VIII від 12.02.2015 року).
Обираючи покарання обвинуваченому, суд враховує вимоги ст.65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкцій ч.4 ст.407 КК України, що даний злочини відносяться до категорії тяжких злочинів, особу винного, який раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, військовослужбовець за контрактом, розлучений, виховує дорослого сина.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнає з'явлення зі зізнанням, щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю злочину, що передбачено п.1 ч.1 ст.66 КК України.
Обтяжуючих покарання обставин передбачених ст. 67 КК України в діях ОСОБА_4 судом не встановлено.
Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку про необхідність засудження ОСОБА_4 до покарання у виді позбавлення волі.
При призначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, враховуючи особу винного, його позитивну характеристику до скоєння злочину, наявність пом'якшуючих обставин покарання, те, що він раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, те, що вину свою визнав, добровільно з'явився із зізнанням, активно сприяв розкриттю злочину, його поведінка в суді свідчить про щире каяття, має постійне місце проживання та реєстрації, розлучений, має на утриманні дорослого сина, військовослужбовець за контрактом, тяжких наслідків не настало, суд прийшов до висновку, що він може бути виправлений та перевихований без ізоляції від суспільства. Суд вважає можливим звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України та покласти на нього обов'язки згідно ст.76 КК України.
Суд вважає, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та запобігання вчинення нових злочинів.
Судові витрати відсутні.
Цивільний позов не заявлено.
Речові доказ відсутні.
Керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ч.4 ст. 407 КК України і призначити йому покарання у виді 3 року позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від призначеного покарання з випробуванням строком на 1 рік.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
До набрання вироком законної сили обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у виді домашнього арешту - залишити без змін.
Судові витрати відсутні.
Цивільний позов не заявлено.
Речові докази відсутні.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суду м. Києва шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з моменту його проголошення.
СуддяОСОБА_1