Справа: № 826/11293/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А.
Суддя-доповідач: Безименна Н.В.
Іменем України
16 лютого 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,
за участю секретаря Шутовської І.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг Плюс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг Плюс" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Клінінг Плюс" звернулося в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19 січня 2015 року № 0000052205.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що позивачем не було доведено реальність здійснення господарських операцій за договорами, укладеними з ТОВ "Тек - Комерс", ТОВ "Регістан ЛТД" та ТОВ "Мелана".
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просив її скасувати та винести нову постанову, якою позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В судове засідання 16.02.2016 сторони не зявилися, хоча були повідомлені належним чином (том 3 а.с. 41).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.
Згідно з ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, постанову скасувати та постановити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.
У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, якщо встановить невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 10.12.2014 по 16.12.2014 відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Клінінг Плюс" з питань правильності нарахування, повноти сплати та своєчасності внесення до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами за період з 01.07.2014 по 31.07.2014.
За результатами перевірки складено акт №614/26-57-22-04-21/35755229 від 23.12.2014 (том 1 а.с. 77-93).
На думку податкового органу, позивачем було порушено п. 44.1 ст.44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2014 року на суму 128 379,00 грн.
На підставі акту та за результатами перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 19.01.2015 №0000052205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 160 474, 00 грн., з яких 128 379, 00 грн. - за основним платежем та 32 095, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с. 75).
Податковий орган дійшов висновку, про нереальність фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ "Тек-Комерс", ТОВ "Регістан ЛТД" та ТОВ "Мелана".
На думку колегії суддів, Окружний адміністративний суд м. Києва необґрунтовано погодився з таким висновком податкового органу, виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, належить, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139,1 статті 139 встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Із вказаних норм права вбачається, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг).
Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ТОВ "Тек-Комерс" (виконавець) було укладено договори надання послуг від 01.07.2014 № 1-07/14, за умовами яких виконавець зобов'язується надати послуги з миття вікон, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги (том 2 а.с. 4-7) та № 2-07/14, за умовами якого виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: з покосу газонів та вивозу покошеної трави, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.
На підтвердження виконання умов за вказаними договорами, позивачем надано копії видів та графіку надання послуг, актів надання послуг, податкових накладних (том 2 а.с. 8-10, 16-51).
Також, між позивачем (підрядник) та ТОВ "Регістан ЛТД" (субпідрядник) було укладено договори субпідряду від 01.07.2014 № 7-07/14, 6-07/14, 5-07/14, 4-07/14, 3-07/14, за умовами яких підрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується якісно, у відповідності до вимог та власними силами надавати послуги, обумовлені цим договором, сприяти здійсненню інших функцій, пов'язаних з діяльністю підрядника, а також надавати інші послуги, за згодою сторін (том 2 а.с. 52-54, 58-60, 64-67, 76-78, 82-84).
На підтвердження виконання умов за вказаними договорами, позивачем надано копії актів надання послуг, податкових накладних, видів та графіків надання послуг (том 2 а.с. 55-57, 61-63, 67-75, 79-81, 85-90).
Також, на підтвердження виконання умов договору субпідряду від 01.07.2014 №5-07/14, суду було надано копії договорів та актів надання послуг, що були підставою для його укладення, а саме договори ТОВ "Клінінг Плюс" з ТОВ "Оллі-Транс", Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємства, Фонду державного майна України, ТОВ "Науково-виробнича компанія "Стуменево-нишева технологія", ТОВ "ЕКО", ТОВ "ТАС ЛІНК", ПАТ АК "Київводоканал" (том 2 а.с. 192-238).
01 липня 2014 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Мелана" було укладено договір поставки № 8-07/14, за умовами якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у передбачені у даному договорі строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), в покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього передбачену даним договором грошову суму (том 2 а.с. 91-94).
На підтвердження виконання умов за вказаними договорами, позивачем надано копії видаткових та податкових накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень, висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи(том 2 а.с. 94-135, 239-249, том 3 а.с. 1-25, 26-31, 32-35).
На підтвердження здійснення розрахунків за вищевказаними договорами, позивачем надано суду виписки з банку (том 2 а.с. 159-162).
Крім того, колегія суддів бере до уваги доводи апелянта про те, що вказані вище договори укладалися з метою виконання ТОВ "Клінінг Плюс", як виконавцем власних зобов'язань перед ПАТ "Укртелеком", як замовником за договорами на прибирання приміщень, що також наявні в матеріалах справи (том 1 а.с. 154-255).
На думку колегії суддів, суд першої інстанції не обґрунтовано не прийняв до уваги зазначені вище первинні документи, якими підтверджується реальне здійснення господарської діяльності за вищевказаними договорами між позивачем та його контрагентом та зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язання платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Крім того, судом першої інстанції не враховано, що статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ у встановленому законом порядку, що не заперечувалось відповідачем.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між Позивачем та вказаним контрагентом, недійсними.
Колегія суддів звертає увагу на те, що одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язання платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачем, всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано суду будь-яких доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем із вказаними контрагентами, а позивачем надано до суду копії відповідних первинних документів, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, а тому є підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг Плюс" - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг Плюс" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 0000052205 від 19.01.2015.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст постанови виготовлено 22 лютого 2016 року.
Головуючий суддя Н.В. Безименна
Судді В.О. Аліменко
А.Ю. Кучма
Головуючий суддя Безименна Н.В.
Судді: Аліменко В.О.
Кучма А.Ю.