"27" квітня 2015 р. справа 804/9740/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доповідач)
судді Нагорна Л.М. Круговий О.О.
розглянувши у письмовому провадженні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2013 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веесві - машинобудівний завод» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Веесві - машинобудівний завод» 17.07.2013 звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0001982210 від 21.06.2013.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2013 позов задоволений.
В апеляційній скарзі податкова інспекція просить постанову суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки та свідчать про неможливість виконання контрагентами своїх податкових зобов'язань.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:
Згідно акту №2260/22-1/31929927 від 07.06.2013 документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Веесві - машинобудівний завод" щодо підтвердження господарських відносин з TOB «Феріт Д», TOB «Ліга», TOB «РТМ», TOB "Центр забезпечення виробництва, проведеної Лівобережною ОДПІ, не підтверджені господарські операції з контрагентами. Зокрема, згідно актів інших податкових інспекцій, контрагенти позивача не мали господарських відносин по ланцюгу постачання товарів, послуг.
На підставі акту перевірки, Лівобережною ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001982210 від 21.06.2013, яким ТОВ «Веесві - машинобудівний завод» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість основний платіж 59675гр, штрафні санкції 29837гр50коп, а всього 89512гр50коп.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, підставами за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість у вартості товарів, робіт, послуг до складу податкового кредиту є: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів, робіт, послуг; сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів, робіт, послуг; використання товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності.
Факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, податковий орган дійшов з огляду на акт №7210/224/36441206 від 21.12.12 ДПІ в Бабушкінському районі м.Дніпропетровська про результати невиїзної документальної позапланової перевірки TOB «Феріт Д»; акт №7199/22-4/24609852 від 21.12.12 ДПІ в Бабушкінському районі м.Дніпропетровська про результати невиїзної документальної позапланової перевірки TOB «Ліга»; акт №495/225/21937372 від 11.02.2013 ДПІ в Жовтневому районі м.Дніпропетровська про результати невиїзної документальної позапланової перевірки ТОВ «Центр забезпечення виробництва».
На підставі перелічених актів, Лівобережна ОДПІ робить висновок про те, що в зв'язку з не підтвердженням податкових зобов'язань по податку на додану вартість у ТОВ «Феріт Д», ТОВ «Ліга», ТОВ «РТМ», ТОВ «Центр забезпечення виробництва» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів, послуг.
Будь-яких інших обставин, з якими б відповідач пов'язував порушення ТОВ «Веесві - машинобудівний завод» вимог податкового законодавства, акт перевірки №2260/22-1/31929927 від 07.06.2013 не містить.
Така позиція Лівобережної ОДПІ м.Дніпропетровська є необґрунтованою.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового Кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Факт поставки товару від контрагентів на адресу TOB «Веесві - машинобудівний завод» підтверджений належним чином оформленими податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, розрахунковими документами на перерахунок коштів. Вказані документи є в матеріалах справи та на них посилається податкова інспекція в акті перевірки.
Отже, всі документи були в розпорядженні перевіряючих, проте податковий орган надав перевагу висновкам актів перевірок контрагентів позивача, не зазначаючи підстав невизнання наданих позивачем первинних документів.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що проведені господарські операції мають реальний цикл походження, в повному обсязі підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, мали як базу так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість. На виконання укладених договорів поставлений товар, видані податкові накладні, здійснено оплату в безготівковій формі. Суми за зазначеними податковими накладними включено до складу податкового кредиту відповідного періоду.
Відповідачем, на якого в силу приписів частини 2 статті 71 КАС України, покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення, не надано суду доказів, які б свідчили про безтоварність (нереальність) зазначених господарських операцій.
Таким чином, акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчать про порушення позивачем вимог Податкового Кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.
Крім того, формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість в разі, якщо останній виконав всі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів, робіт, послуг до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» проти Болгарії». Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА №984 від 22.12.2010, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. В разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а в разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА №984 від 22.12.2010, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Таким чином, податковий орган встановлює наявність або відсутність порушень, допущених платником податків, виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків. Акт перевірки іншої особи ніяким чином не стосується позивача та не може бути доказом порушення ним податкового законодавства.
З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим Кодексом України.
Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі податкова інспекція посилається лише на висновки, які наведено в акті перевірки, натомість, вказаним підставам для визначення спірних податкових зобов'язань, судом першої інстанції, як зазначено вище, надано належну правову оцінку.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.
Керуючись статтями 198, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2013 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: А.В. Суховаров
Суддя: Л.М. Нагорна
Суддя: О.О. Круговий