Справа № 2-а-956/2009 р.
5 травня 2009 року Мелітопольський міськрайонний суд в складі:
головуючого судді Зимогляд В.В.
при секретарі Галикіної Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Мелітопольському районі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”,
встановив:
У лютому 2009 року позивачка звернулася до суду зі вказаним вище позовом, в якому просить відновити пропущений строк звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року; визнати протиправним рішення відповідача про відмову в призначені їй підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 року до 1.02.2009 року в сумі 3991,50 грн., обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору у розмірі 3,40 грн. .
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона визнана у встановленому законом порядку дитиною війни. Відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” їй з 01.01.2006 року повинна щомісячно виплачуватись державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 року встановлено, що мінімальній розмір пенсії за віком не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом. З урахуванням розміру мінімальної пенсії та вимог Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, розмір мінімальної пенсії за віком складав: з 01 січня по 01 квітня 2006 року - 350 гривень; з 01 квітня по 01 жовтня 2006 року - 359 гривень; з 01 жовтня по 31 грудня 2006 року - 366 гривень; з 01 січня по 01 квітня 2007 року - 380 гривень; з 01 квітня по 01 жовтня 2007 року - 406 гривень; з 01 жовтня по 31 грудня 2007 року - 411 гривень.
Виходячи із зазначених розмірів мінімальної пенсії за віком, вона, як дитина війни, повинна була отримувати щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком і за 2006-2007 роки що складає 2733 гривні 30 коп.. Але вона не отримала ці кошти, оскільки ст.77 Закону України „Про державний бюджет на 2006 рік” та п.12 ст.71 Законом України „Про державний бюджет на 2007 рік” була зупинена дія ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в частині виплати щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
У 2008 році їй частково виплачувалась щомісячна державна допомога, але не у розмірі 30%, як це передбачено Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, а у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком, як це було передбачено Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” Крім того, ст.28 Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” було передбачено, що мінімальна пенсія за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” вона отримувала у 2008 році державну соціальну допомогу у розмірі 10% прожиткового мінімуму, а саме: у першому кварталі 2008 року - 47 гривень щомісячно, у другому кварталі - 48,1 гривні щомісячно, у третьому кварталі - 48,2 гривні щомісячно та у четвертому кварталі - 49 гривень щомісячно, у січні - 49,80 грн.. Таким чином їй була не донарахована щомісячна державна соціальна допомога за 2008 рік у розмірі 1158 гривень 60 коп., та за січень 2009 року у розмірі 99,60 грн..
Рішенням Конституційного Суду України по справі №6-рп/2007 від 09.07.2007 року були визнані неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України” Про державний бюджет на 2007 рік”, якими було зупинено дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни. Це рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути оскаржене.
Крім того, позивачка просить поновити їй строк для звернення до суду із позовом, обґрунтовуючи це тим, що шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів її права як дитині війни були обмежені або скасовані і про поновлення цих прав йому стало відомо після висвітлення у засобах масової інформації рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, тому вона вважає причину пропуску строку для звернення до суду поважною та просить відновити цей строк.
Позивачка у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги та просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з”явився, але надав суду письмову заяву про розгляд справи у їх відсутність та вказують на те, що позовні вимоги позивача не визнають, мотивуючи тим, що ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим кодексом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1261 від 24.10.2007 року, передбачено, що Пенсійний фонд України забезпечує ефективне використання коштів, що перебувають у його управлінні. Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного фонду України. Оскільки фінансування цих соціальних гарантій передбачено із коштів Державного бюджету, у Пенсійного фонду України відсутні підстави для виплат щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.
Крім того, відповідно до вимог ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого цим Кодексом. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У зв'язку з тим, що у своєму клопотанні про поновлення пропущеного строку для звернення за захистом своїх прав в судовому порядку, позивач посилається на той факт, що про порушення своїх прав стосовно нарахування та виплати щомісячної допомоги передбаченої ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” дізнався лише після висвітлення цієї події в пресі у зв'язку з ухваленням відповідного рішення Конституційного Суду України від 9.07.2007 року, однак коли саме позивачу стало відомо про порушення своїх прав і з якого моменту необхідно починати відлік строку позовної давності не зазначає. З дійсними доводами не можливо погодитись так як рішення Конституційного Суду на яке посилається позивач було оприлюднено в офіційному друкованому виданні, а саме в Офіційному віснику України від 27.07.2007 року № 52 (річний строк сплинув 28.07.2008 року), отже позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав після оприлюднення рішення в офіційному друкованому виданні. Таким чином, вважають, що позивач необгрунтовано посилається на поновлення пропущеного строку, та відповідно до вимог ст. 100 КАС України, позивач пропустив строк звернення до суду і тому є підстава для відмови поновлення строку звернення до суду.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази, вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити на наступних підставах.
Згідно із ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.5) і, відповідно до ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визнана дитиною війни, про що у пенсійному посвідчені зроблено відповідний запис (а.с. 5).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання виплачується підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Виходячи з вказаного Закону позивачка просить стягнути з відповідача недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 1.01.2006 р по 1.02.2009 рік в сумі 3991,50 грн, при цьому просить поновити пропущений строк звернення до суду за період з 1.01.2006 року по 31.12.2008 рік.
16.02.2009 року позивачка звернулася до суду з вказаними вимогами.
Згідно ст. 99 ч. 2 КАС України, для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.
Відповідно до вимог ст. 100 ч. 1 КАС, пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Представник відповідача наполягає у відмові задоволення позову в частині поновлення пропущеного строку для звернення до суду з 01.01.2006 року по 1.02.2008 рік та про стягнення невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 2733,30 грн., бо позивачкою пропущений строк звернення до суду.
Як вбачається з позовної заяви позивачка мотивує причину пропуску звернення до суду тим, що їй про порушення своїх прав стосовно нарахування та виплати щомісячної допомоги передбаченої статтею 6 Закону України № 2195 - IV від 18.11.2004р. "Про соціальний захист дітей війни" дізналася лише після висвітлення цієї події в пресі у зв'язку з ухваленням відповідного рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6 - рп/2007, при цьому коли саме позивачці стало відомо про порушення її прав і з якого моменту необхідно починати відлік строку позовної давності не зазначає.
Однак вказані доводи суд не може визнати як поважні причини пропуску звернення до суду, бо рішення Конституційного суду на яке посилається позивач було оприлюднено в офіційному друкованому виданні, а саме в Офіційному Віснику України від 27.07.2007 року № 52, а звернулася до суду лише 16.02.2009 року. Отже позивачка пропустила річний строк звернення до суду.
Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає, необхідним відмовити ОСОБА_1. у задоволенні позову в частині поновлення пропущеного строку звернення до суду з 01.01.2006 року по 1.02.2008 рік та про стягнення невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 2733,30 грн..
Вирішуючи питання про визнання протиправним рішення відповідача щодо відмову у призначені їй підвищення до пенсії згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни», суд враховує той факт, що позивачкою не надано доказів, що підтверджують протиправність рішень, дій чи бездіяльності Управління Пенсійного Фонду в Мелітопольському районі, як того вимагає ст. 71 КАС України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги.
Крім того, Пенсійний фонд України, в тому числі і відповідач по справі, діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 1261.
Відповідно до пункту 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку його територіальні управління.
Пенсійний фонд України забезпечує ефективне використання коштів, що перебувають в його управлінні. Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного фонду України. Бюджет Пенсійного фонду України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 9 Положення передбачено вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного Фонду України, які використовуються винятково за призначенням і вилученню не підлягають.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 р. та Бюджету Пенсійного фонду України за рахунок власних надходжень Пенсійний фонд України здійснює фінансування виплати пенсій призначених згідно вказаного Закону, а саме: пенсії за віком в солідарній системі, пенсії по інвалідності в солідарній системі та пенсії у зв'язку з втратою годувальника в солідарній системі (Розділи ІІІ-V Закону).
Враховуючи, що Законом “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, тому не вбачається будь-яких порушень з боку відповідача.
Також не підлягає задоволенню і частина позову стосовно нарахування та стягнення з відповідача на користь позивачки недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за 2008 рік в сумі 1158 грн, 60 коп. та за січень 2009 року в сумі 99,60 грн.
На підставі ст.19 Конституції України посадові особи органів виконавчої влади повинні діяти і межах повноважень і в спосіб, передбачений законодавством України, а законодавством України визначено, що підвищення фінансування передбаченого ст. 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” проводиться з державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України.
Статтею 95 Конституції України встановлено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України.
Згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з 01.01.2008 року механізм реалізації положень статті врегульовано шляхом внесення змін до цієї статті Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року №107-VI (п.п.2 п. 41 розділу ІІ), згідно з яким дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. А згідно із частиною 4 ст. 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, учасникам війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і складає: з 01.01.2008 р. - 470 грн., з 01.04.2008 р. - 481 грн., з 01.07.2008 р. - 482 грн., з 01.10.2008 р. - 498 грн. (в таких розмірах затверджено прожитковий мінімум відповідно до статті 58 Закону про Бюджет на 2008 рік).
Таким чином “дітям війни” з 01.01.2008 року виплачується щомісячно по 10 % від суми прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що і не суперечить розрахункам наданим позивачкою, про те, що їй була виплачена державна соціальна допомога у 2008 році та за січень 2009 року відповідно до вимог чинного законодавства.
Тому відсутні підстави для задоволенню позовних вимог позивачки стосовно виплати щомісячної державної соціальної допомоги.
Також, слід відмовити позивачці в частині вимог про стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.
Керуючись ст. ст. 71, 99, 100, 158-164, 167 КАС України, суд,
постановив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Мелітопольському районі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної заяви протягом десяти днів з дня її проголошення, а потім апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в десятиденний строк без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, з подачею копії апеляційної скарги до апеляційного суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Суддя: В.В. Зимогляд