ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.02.2016Справа №910/31400/15
За позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області
доПриватного акціонерного товариства «Телесистеми України»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
позивачаДП «Іллічівський морський торгівельний порт»
пророзірвання договору, стягнення заборгованості та зобов'язання повернути майно
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Черних Я.С.
від відповідача:не з'явився
від третьої особи:не з'явився
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області (надалі - РВ ФДМУ по Одеській області) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (надалі - Товариство») про розірвання договору, стягнення заборгованості та зобов'язання повернути майно.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №1006 від 16.08.2006, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення орендної плати у розмірі 29 598,37 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 716,33 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, а також вимогу про розірвання вказаного договору та зобов'язання повернути майно на користь ДП «Іллічівський морський торгівельний порт».
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.12.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 18.01.2016 р., залучено до участі у справі ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
18.01.2016 р. до канцелярії суду від представника ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» надійшло клопотання про виключення його зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. В задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено, оскільки приписами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості суду виключення раніше залучених до участі у справі учасників судового процесу.
Судове засідання 18.01.2016 р. не відбулося та було перенесено на 03.02.2016 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2016 р. розгляд справи відкладено на 15.02.2016 р. у зв'язку із неявкою представників сторін та неподанням витребуваних доказів.
Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.
Крім того, ухвалу про порушення провадження у справі було отримано представником відповідача, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103036989436, яке отримано представником 24.12.2015 р. Відтак, саме з цього моменту відповідач був обізнаний про розгляд даної справи та міг користуватися правами, передбаченими приписами Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
16.08.2006 р. між РВ ФДМУ по Одеській області (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством «Телесистеми України», після зміни організаційно-правової форми - Товариство, (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1006 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: вбудоване приміщення технічного поверху будівлі ІВЦ Іллічівського морського торговельного порту, загальною площею 17,4 кв.м, що перебуває на балансі ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» (балансоутримувач) та розташованого за адресою: м. Іллічівськ, пл. Праці, 6.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з моменту підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.
Згідно з п. 3.4 Договору орендна плата перераховується до Державного бюджету України та балансоутримувачу у співвідношенні 70% та 30% щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем. Одночасно копії платіжних доручень на перерахування орендної плати до державного бюджету 70% та 30% балансоутримувачу надсилається орендодавцеві.
На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне платне користування нежиле приміщення загальною площею 17,4 кв.м за адресою: м. Іллічівськ, пл. Праці, 6, що підтверджується актом приймання-передачі державного нерухомого майна від 16.08.2006 р.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з орендної плати у розмірі 29 598,37 грн., а також підстав для розірвання договору.
Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду та користування ним відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 3.4 Договору орендна плата перераховується до Державного бюджету України та балансоутримувачу у співвідношенні 70% та 30% щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.6 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату до 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем.
Таким чином, з урахуванням розміру заявлених позовних вимог, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати заборгованості з орендної плати у розмірі 29 598,37 грн. на момент подання позовної заяви настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору у розмірі 29 598,37 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги РВ ФДМУ по Одеській області про стягнення з Товариства до Державного бюджету України заборгованості у розмірі 29 598,37 грн. є правомірними та обґрунтованим.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 716,33 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 3.8 Договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до Державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.4 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача до Державного бюджету України пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором у розмірі 1 716,33 грн.
Крім того, частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачем заяви про застосування судом строку позовної давності в частині нарахованої пені ні усно, ні письмово не подано, а тому правові підстави для застосування судом положень статті 267 Цивільного кодексу України відсутні.
Стосовно заявленої позивачем вимоги про розірвання Договору суд відзначає наступне.
Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.
Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.
Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2013 р. у справі №5002-21/2895-2012 та від 18.04.2013 р. у справі №5023/4499/12.
З правової природи відносин оренди вбачається, що при укладанні вказаного договору орендодавець, перш за все, має на меті отримання орендної плати.
Відтак, невиконання відповідачем зобов'язання з внесення орендної плати свідчить про позбавлення орендодавця того, на що він розраховував при укладенні Договору.
Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язання з внесення орендної плати, вимога позивача про розірвання Договору є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Також позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача повернути орендоване майно ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» як балансоутримувачу за Договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Пунктом 10.6 Договору визначено, що у разі припинення цього договору об'єкт оренди повертається орендарем балансоутримувачу.
В той же час, третьою особою долучено до матеріалів справи належним чином засвідчену копію договору про внесення змін до Договору від 13.06.2013 р., яким змінено балансоутримувача спірного нерухомого майна з ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» на Іллічівську міську філію державного підприємства «Адміністрація морських портів України».
З огляду на викладене, оскільки ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» станом на момент звернення позивача до суду та розгляду справи по суті не являється балансоутримувачем нерухомого майна, а саме: вбудованого приміщення технічного поверху будівлі ІВЦ Іллічівського морського торговельного порту, загальною площею 17,4 кв.м, вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути таке майно саме ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» задоволенню не підлягає.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача до Державного бюджету України заборгованості у розмірі 29 598,37 грн. та пені у розмірі 1 716,33 грн., а також розірвання Договору.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02090, м. Київ, вул. Червоногвардійська, 27-А; ідентифікаційний код 22599262) до Державного бюджету України заборгованість у розмірі 29 598 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто вісім) грн. 37 коп. та пеню у розмірі 1 716 (одна тисяча сімсот шістнадцять) грн. 33 коп. Видати наказ.
3. Розірвати договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №1006 від 06.09.2006 р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Закритим акціонерним товариством «Телесистеми України».
4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02090, м. Київ, вул. Червоногвардійська, 27-А; ідентифікаційний код 22599262) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (65012, м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 15; ідентифікаційний код 20984091) судовий збір у розмірі 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.02.2016 р.
Суддя В.П. Босий