номер провадження справи 12/138/15
15.02.2016 Справа № 908/5882/15
Суддя Господарського суду Запорізької області Смірнов О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Бамбизова М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/5882/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк”, м. Львів
до першого відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕКОТЕХ-ЗР”, м. Запоріжжя
до другого відповідача: Приватного підприємства “ДАРИНА ПЛЮС”, м. Запоріжжя
про визнання недійсним договору купівлі-продажу
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1І, довіреність № б/н від 18.06.2015 року
від першого відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 01.11.2015 року
від другого відповідача - не з'явився
За клопотанням позивача, з урахуванням виняткових обставин справи, строк слухання спору по даній справі було продовжено додатково на 15 (п'ятнадцять днів), що відповідає вимогам частини 3 статті 69 ГПК України і знайшло своє відображення у процесуальних документах суду згідно вимог ст. ст. 81-1, 86 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк” звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕКОТЕХ-ЗР” та до Приватного підприємства “ДАРИНА ПЛЮС” про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.12.2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕКОТЕХ-ЗР” та Приватним підприємством “ДАРИНА ПЛЮС” предметом якого є лінія по переробці автошин з металевим кордом типу “BULKAN”.
Разом з тим, з посиланням на приписи ст. 58 ГПК України, позивач у позові просить суд про об'єднання справи № 908/5882/15 зі справою № 908/5584/15. Однак, вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з комп'ютерної бази «Діловодство спеціалізованого суду», розгляд справи № 908/5584/15 завершений із прийняттям рішення від 24.11.2015р. Поряд з цим, з матеріалів справи № 908/5882/15 вбачається, що позовна заява Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк” № 27-02-9697 від 20.11.15р. надійшла до Господарського суду Запорізької області 30.11.15р. про свідчить штамп суду за вх. № 6514/09-05 від вказаної дати. При цьому, ухвала про порушення провадження у зазначеній справі була винесена судом в порядку ст. 64 ГП України 30.11.15р. Тобто на момент порушення провадження у справі № 908/5882/15, провадження у справі № 908/584/145 було закінчено. Вказані обставини також підтверджує позивач у своїх поясненнях від 26.01.16р.
04 лютого 2016 року на адресу суду від першого відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕКОТЕХ-ЗР” надійшла зустрічна позовна заява до Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк”, за участю третьої особи - Відділу Державної виконавчої служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, про визнання права власності на майно, зобов'язання зняти арешт та виключити майно з акта опису та арешту.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.02.16р. у прийнятті вказаної зустрічної позовної заяви було відмовлено на підставі ч. 1 ст. 60 ГПК України, п. 1 ч.1 ст. 62 ГПК України.
Безпосередньо в судовому засіданні 15.02.2016 року представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Перший відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕКОТЕХ-ЗР”, надав суду, в порядку ст. 59 ГПК України, відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:
- як свідчать матеріали виконавчого провадження № 44222772 від 05.08.14р. з виконання наказу по справі № 908/1547/14, зокрема постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 05.08.14р. акт опису та арешту майна боржника від 25.05.15р., заявка на реалізацію арештованого майна № 9622/6 від 08.09.15р., обладнання що було продано позивачем на користь відповідача ПП «Дарина Плюс» за договором № 1 купівлі-продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу «Bulkan» від 18.04.13р., є власністю ПП «Дарина плюс»;
- на підставі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», п. 5.1.4. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 р. № 745 на вказане майно (обладнання з переробки автошин) здійснюється процедура звернення стягнення у повному обсязі (тобто арешт, вилучення та примусова реалізація);
- ані ПАТ «Державний ощадний банк (як стагувач), ані ПП «Дарина Плюс» (як боржник) жодним чином не піддали сумніву факт переходу права власності на обладнання, придбане за договором № 1 за договором № 1 купівлі-продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу «Bulkan» від 18.04.13р.;
- на сьогоднішній день не має законних підстав вважати що спірне обладнання не є власністю ПП «Дарина плюс»;
- ця обставина була фактично визнана самим позивачем у листі № вих. № 9161 від 03.11.15р., адресованому ВДВС Запорізького РУЮ з метою підтвердження правомірності примусової реалізації майна боржника (ПП «Дарина плюс») у виконавчому провадженні 46589648.
Представник другого відповідача у справі - Приватного підприємства “ДАРИНА ПЛЮС”, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
На адресу суду від другого відповідача надійшло повідомлення пошти з позначкою “за закінченням терміну зберігання”. Так, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).
З наявного в матеріалах справи Спеціального витягу із єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 30.11.15р., вбачається, що місце знаходження юридичної особи другого відповідача відповідає адресі, на яку направлялись ухвали господарським судом у даній справі, а саме: 69057, м. Запоріжжя, вул. 40 років радянської України. АДРЕСА_1.
Так, за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”).
Таким чином, другого відповідача було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 42, 43 ГПК України.
Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому суд дійшов висновку, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, приймаючи до уваги доводи позивача, заперечення першого відповідача, суд встановив:
Позов мотивовано тим, що 18.04.2013 року між Публічним акціонерниим товариством “Державний ощадний банк України” в.о. начальника відділу розвитку банківського бізнесу територіально відокремленого без балансового відділення № 10013/0149 філії Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк” (далі ОСОБА_3), як продавцем, та на підставі рішення Бродівського районного суду львівської області від 16.10.12р. по справі № 2-796/12, як Заставодержателем рухомого майна, що належить громадянину України ОСОБА_4 (надалі Боржник), та Приватним підприємством “ДАРИНА ПЛЮС”, як покупцем, було укладено договір № 1 купівлі продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу “BULKAN”, далі Договір № 1.
За умовами розділу 1 вказаного договору «Предмет договору», Продавець зобов'язується передати, майно, що належить Боржнику та знаходиться у заставі у Продавця, у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти майно і платити за нього обумовлену даним договором грошову суму.
Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 Договору № 1 сторони домовилися, що право власності на майно, вказане у договорі, переходить до Покупця після сплати останнього платежу за договором, а до моменту повної оплати Покупець вважається зберігачем майна та несе усі ризики щодо утримання такого майна чи його випадкової загибелі або знищення.
Умовами пункту 2.1 Договору № 1 сторони визначили, що продаж майна вчиняться за початковою ціною реалізації предмета застави в розмірі 472900, 00 грн. без ПДВ, ціна цього договору визначена на підставі рішення Бродівського районного суду Львівської області від 16.10.12р. у справі № 2-796/12 та рішення апеляційного суду львівської області від 04.04.13р. у справі № 130/796/12, з врахуванням звіту про оцінку майна виконаного ТзОВ «Гал-Світ». Згідно з пунктами 2.2., 2.4. вказаного договору сторони визначили наступний порядок оплати за договором. 200000, 00 грн. Покупець сплачує в день підписання цього договору, решту суми - 272900, 00 грн. протягом восьми місяців щомісячно по 34000, 00 грн. починаючи з квітня 2013 року і не пізніше 20.12.13р. останній платіж провести не пізніше 20 грудня 2013 року у сумі 34900, 00 грн.
Обов'язок Покупця відповідно до п. 3.3.1. Договору № 1 - сплатити за майно ціну, встановлену Договором. Покупець стверджує, що придбане майно за цим договором до моменту повної оплати буде знаходитися на відповідальному зберіганні у Покупця за адресою Запорізька область, Запорізький район, село Веселянка, вул. Центральна, 1, індекс 70453.
Пунктом 4.6. Договору № 1 сторони диспозитивно домовилися, що у разі не сплати покупцем будь-яких платежів за договором у Продавця виникає право вимагати повернення майна.
Строк дії договору визначений у п. 6.1., зокрема цей договір починає свою дію з моменту його укладання і діє до 20.12.13р. Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку не виконання будь-якою стороною своїх зобов'язань по даному договору, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
За актом приймання передачі майна від 19.04.2013 року Покупець передав, а Продавець прийняв майно згідно Договору № 1 купівлі продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу “BULKAN”.
В подальшому, між Приватним підприємством “ДАРИНА ПЛЮС”, як Продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕКОТЕХ-ЗР”, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу від 02.12.13р., далі Договір № 2, відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця лінію по переробці автошин з металевим кордом типу “BULKAN”, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно сплатити товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору. Пунктом 1.2. вказаного договору сторони погодили, що кількість, найменування та інші індивідуальні особливості товару відображуються у специфікаціях до цього договору. Відповідно до п. 1.3. договору право власності на товар переходить від Продавця до покупця в момент передачі товару Продавцем Покупцю, про що свідчить підпис у товарній накладній.
Додатком № 1 до Договору № 2 сторони погодили специфікацію № 1 віл 02.12.13р., яка підписана представниками обома сторонами договору № 2 від 02.12.13р.
Позивач в позові вказує, що Договір купівлі-продажу від 02.12.13р. має бути визнаний недійсним, оскільки Приватним підприємством «Дарина плюс» за Договором № 2 відчужено майно, яке не належало вказаному підприємству, а отже воно не мало необхідного обсягу дієздатності відповідно до п. 1.6. Договору № 1. Оскільки остаточну оплату за Договором № 1 не проведено, тому право власності до Приватного підприємства «Дарина плюс» не перейшло. При цьому позивач зазначає, що вказане підприємство не отримувало у нього, як продавця майна, згоди на відчуження майна, як передбачено ст. 586 ЦК України. Відтак, з посиланням на приписи ст. ст. 203, 215, 317, 658, 694 ЦК України просить суд визнати Договір № 2 недійсним.
Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін, з'ясувавши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
В силу ч.1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону № 192-VIII від 12.02.2015р., із подальшими змінами) суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Так, за своєю правовою природою між Банком та Приватним підприємством “ДАРИНА ПЛЮС” було укладено договір купівлі-продажу. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, порядок розрахунків, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 655, 712 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.
Згідно з нормою ст. 655 ЦК Кураїни, Стаття 655. Договір купівлі-продажу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Із визначення договору купівлі-продажу за нормами Цивільного кодексу України, випливає, що договір може бути реальним або консенсуальним. Він є відплатним та двостороннім.
Тому, укладаючи Договір купівлі продажу № 1 ОСОБА_3 розраховував на певний матеріальний результат, а саме сплату з боку покупця - Приватного підприємства «Дарина плюс» грошових коштів в сумі 472900, 00 грн. За актом приймання передачі майна від 19.04.2013 року Покупець передав, а Продавець прийняв майно згідно Договору № 1 купівлі продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу “BULKAN”.
Однак, за змістом поданого позову ОСОБА_3 посилається на ті обставини, що у зв'язку із невиконанням Приватним підприємством «Дарина плюс» взятих на себе зобов'язань по Договору № 1 ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Запорізької області про стягнення заборгованості.
Так, рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1547/14 від 10.06.14 р. встановлено, що відповідач (Приватне підприємство “Дарина Плюс” (вул. Сорок років Радянської України, б. 90-А, кв. 20, м. Запоріжжя, 69057) за договором (Договір № 1 купівлі-продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу “BULKAN” від 18.04.2013р.) розрахувався частково в сумі 336 000,00 грн., а саме: 200 000,00 грн. перераховано 18.04.2013р., 34 000,00 грн. - 30.04.2013р., 34 000,00 грн. - 03.06.2013р., 68 000,00 грн. - 31.07.2013р. Отже, сума основного боргу відповідача перед позивачем на час розгляду справи в суді становить 136 900,00 грн.
Разом з тим, вказаним рішенням суду стягнуто з Приватного підприємства «Дарина Плюс» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ “Ощадбанк” 136 900 грн. 00 коп. основного боргу, 118 225 грн. 00 коп. штрафної санкції та 5 102 грн. 50 коп. судового збору.
Як вбачається з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» на станом на 15.02.16р. на зазначене рішення не подано апеляційну скаргу. Разом з тим, на його виконання у справі № 908/1547/14 видано наказ від 23.06.14р.
Вказані обставини приймаються судом до уваги з огляду на приписи ст. 35 ГПК України, як такі, що визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, а також мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу
Докази по справаі свідчать, що з метою виковння рішення суду у справі № 908/1547/14 відкрито виконавче провадження № 44222772 щодо стягнення з Приватного підприємства «Дарина Плюс» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ “Ощадбанк” грошових коштів в сумі 2650227, 50 грн. (постанова про відкриття виконавчого провадження від 05.08.14р.) та накладено арешт на все майно, що належить боржнику - Приватному підприємству «Дарина Плюс» у межах суми звернення. Вказане виконавче провадження було закінчено відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 31.01.15р. у зв'язку із недостатністю грошових коштів на розрахункових рахунках боржника - Приватного підприємства «Дарина Плюс». В подальшому було відкрите інше виконавче провадження ВП № 46589648 щодо примусового виконання наказу № 908/1547/14 від 23.06.14р. згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 20.02.15р. в рамках якого було складено акт опису і арешту майна боржника від 25.05.15р. та розпочато процедуру його реалізації шляхом проведення електронних торгів.
Разом з тим, відповідно до пункту 4.6. Договору купівлі-продажу № 1 в разу не сплати Покупцем - Приватним підприємством «Дарина плюс» - будь-яких платежів за даний договором, у Продавця - Банку виникає право вимагати повернення майна. Однак, доказів вчинення таких дій до матеріалів справи не надано.
При цьому, законодавець встановлює, що особа може звернутися до суду за захистом свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.
Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Слід зазначити, що позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
При цьому, спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.
Вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру порушення, яке мало місце, та закону.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Підстави, умови, порядок накладення арешту на майно врегульовані нормами чинного законодавства, зокрема, Законом України від 21.04.1999р. № 606-XIV “Про виконавче провадження”.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).
Згідно п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Частинами 1, 5 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Таким чином, в даних правовідносинах, позивач - Публічне акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк” задовольнив свої вимоги по відношенню до боржника - Приватним підприємством «Дарина плюс», як стягувач у виконавчому провадженні ВП № 46589648.
Відтак, обраний в даному випадку позивачем спосіб захисту прав та законних інтересів не призводить до поновлення порушеного права та реального захисту його прав.
Разом з тим, статтею 16 ЦК України встановлено перелік способів захисту, серед яких зокрема визнання права, та унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Дана правова норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Верховний Суд України в пункті 16 постанови Пленуму від 26.12.2003р. № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", з метою усунення недоліків у розгляді цих скарг та звернень, а також роз'яснення питань, що виникли у суддів, забезпечення правильного й однакового застосування відповідного законодавства, також роз'яснив, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК, ст. 12 ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
Щодо питання власності на обладнання що було продано позивачем на користь відповідача ПП «Дарина Плюс» за договором № 1 купівлі-продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу «Bulkan» від 18.04.13р., слід зазначити наступне.
Частинами 1, 5 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Частина 9 вказаної статті передбачає, що під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього державний виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.
При цьому судом враховано, що листом від 30.10.2015р. № 11463/6 Державна виконавча служба Запорізького РУЮ просила підтвердити чи перейшло право власності зазначеного майна до ПП “ДАРИНА ПЛЮС” відповідно до п. 1.6 Договору № 1 від 18.04.2013р. Листом № вих. № 9161 від 03.11.15р. стягувач повідомив виконавчу службу що 18.04.2013р. між ПуАТ “Державний ощадний банк України” в особі філії Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк” та ПП “ДАРИНА ПЛЮС” укладено договір № 1 купівлі-продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу “Bulkan” (Майно). Продане за цим договором майно належало на праві приватної власності ОСОБА_4, та було продано банком ПП “ДАРИНА ПЛЮС” на підставі рішення Бродовського районного суду Львівської області № 2-796/12 від 16.10.2012р. ОСОБА_3, ні ОСОБА_4 жодного разу не оспорювали перехід права власності на описане Майно до ПП “ДАРИНА ПЛЮС”. За змістом вказаного листа ОСОБА_3 вважає що описане майно, як і було заплановано, підлягає продажу при примусовому виконанні примусового провадження 46589648, підстав для припинення торгів на СЕТАМ немає. Вказані обставини також підтверджує позивач у своїх поясненнях від 09.02.16р.
Доказів оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішення суду № 908/1547/14 з боку стягувача, в т.ч. щодо оскарження опису та арешту майна, визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту, під час розгляду справи № 908/5882/15 суду не надано.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність обох необхідних умов для визнання договору недійсним, зокрема відсутність порушення прав позивача, а отже і про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відтак, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк” до першого відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕКОТЕХ-ЗР” до другого відповідача: Приватного підприємства “ДАРИНА ПЛЮС” про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.12.2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕКОТЕХ-ЗР” та Приватним підприємством “ДАРИНА ПЛЮС” предметом якого є лінія по переробці автошин з металевим кордом типу “BULKAN” слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн. покладаються на позивача у справі - Публічне акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк”, згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.
У судовому засіданні, яке відбулося 15.02.16р. року згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд, -
1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк” до першого відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕКОТЕХ-ЗР” до другого відповідача: Приватного підприємства “ДАРИНА ПЛЮС” про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.12.2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕКОТЕХ-ЗР” та Приватним підприємством “ДАРИНА ПЛЮС” предметом якого є лінія по переробці автошин з металевим кордом типу “BULKAN” - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн. покладаються на Публічне акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління АТ “Ощадбанк”.
Повне рішення складено - 22.02.16 р.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.