Справа № 0907/2-4638/11
Провадження № 2/344/708/16
11 лютого 2016 р. м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Бородовського С.О.
за участі секретаря Прокопів С.Р.
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3
третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника ОСОБА_6
третіх осіб ОСОБА_7, ОСОБА_8, представника ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_10, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення,
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання прав користування приміщенням,
за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_7 про визнання права на житло,-
в позові вказано, що позивач є власником квартири №1 по вул. Макогона в м. Івано-Франківськ, в якій без законних підстав проживають ОСОБА_2, ОСОБА_10 Тому позивач просив суд виселити вказаних осіб із житлових приміщень №1-4, площею 19,7 кв.м., №1-3, площею 20,07 кв.м. в будинку №11 по вул. Макогона в м. Івано-Франківськ без надання іншого житла.
ОСОБА_2 подала до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради позов, в якому заперечила позов Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та вказала, що використовуване нею спірне приміщення є гуртожитком, який передано відповідачем в оренду Івано-Франківського пивзаводу, який надав відповідачці спірне приміщення як працівнику. Тому відповідачка просила суд визнати за нею право користування квартирою №1 в гуртожитку по вул. Макогона в м. Івано-Франківськ. 01/12/2014 р. ОСОБА_2 уточнила свій позов та просила суд визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_10 право користування житловим приміщенням №1-4, площею 19,7 кв.м. та 1-3, площею 20,07 кв.м. та половиною кухні згідно поверхового плану інвентарної справи по Макогона, 11 в м. Івано-Франківськ.
ОСОБА_5 подав позов до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_7, в якому підтримав позов Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, просив відмовити в позові ОСОБА_2 та просив суд про визнання за собою та членами своєї сім'ї права користування кімнатами №1, площею 17,07 кв.м. та кімнати №2, що складається з двох суміжних кімнат площею 20,31 та 20,03 кв.м. з тих підстав, що був працівником Івано-Франківського пивзаводу та отримав ордер на вселення в складі 4 осіб в гуртожиток по вул. Макогона 11 в м. Івано-Франківськ у кімнати №1-3, загальною площею 86.4 кв.м.; вселився в квартиру. 23/08/2008 р. ордер на вселення скасовано, але не вирішено питання щодо забезпечення житлом сім'ї ОСОБА_5
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з підстав, що в ньому вказані та надала перед судом пояснення про те, що користування ОСОБА_2 та ОСОБА_10 спірним житлом є незаконним, приміщення утримується ними без належних правових підстав; позов ОСОБА_5 просила відхилити з тих підстав, що він є передчасним, оскільки приміщення не є вільним, не перебуває в користуванні ОСОБА_5 і підлягає розподілу в порядку встановленому законом після виселення відповідачів.
В судовому засіданні ОСОБА_4, ОСОБА_5, їх представник ОСОБА_6 підтримали позов Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, підтримали свій позов та надали пояснення про те, що користування ОСОБА_2 та ОСОБА_10 спірним житлом є незаконним, приміщення утримується ними без належних правових підстав; відповідачі отримали квартиру в с. Крихівці, переселились у неї, протягом тривалого часу проживали в ній, приватизували її і в наступному продали. Після переселення в квартиру в с. Крихівці відповідачі на власний розсуд розпорядились приватизованою квартирою, самостійно погіршили свої житлові умови та самовільно захопили спірне житло. ОСОБА_5 отримав ордер на житлове приміщення, яке на час його видачі не було вільним, а тому було в цій частині скасовано.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі “Пономарьов проти України” (Заява № 3236/03) вказано: ... сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі "ОСОБА_11 проти України" (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). Відповідачі та треті особи, їх представники належним чином повідомлені про час і місце розгляду спору за їх участі. Отже відповідачі і треті особи реалізували своє право на безпосередню участь в судовому засіданні. Також у відповідачів і третіх осіб було достатньо часу для подання до суду заяв і доказів. Подані до суду зустрічні позовні заяви учасники не відкликали, з огляду на соціальну важливість для сторін цього спору і особливості реалізації учасниками спору своїх прав даний спір підлягає розглядові по суті.
Сторони неодноразово подавали до суду заяви про відкладення судового розгляду, затягуючи його з початку 2011 р. Однак у зв'язку з необхідністю забезпечення реалізації принципу юридичної визначеності судом ухвалено вирішити спір.
Судом встановлено наступні обставини.
19/11/2010 р. ЖЕО №2 надіслало ОСОБА_2 вимогу про звільнення квартири, яку вона утримує незаконно.
22/11/2010 р. складено акт про проживання відповідачів в спірному житлі.
Відповідно до довідки №669 від 2011 р. ОСОБА_5 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 з іншими 6-ма членами сім'ї.
Відповідно до трудової книжки №5216569 на ім'я ОСОБА_2 вона працювала на Івано-Франківському пивзаводі і звільнена наказом від 10/10/2001 р.
Відповідно до квитанцій за 2009 -2010 р. відповідачка сплачувала за комунальні послуги по вул. Макогона 11. Кв. №2 в м. Івано-Франківськ.
Відповідно до свідоцтва про народження № 451066 ОСОБА_2 зареєстрована матір'ю ОСОБА_10
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15/10/2010 р. залишено без змін рішення Івано-Франківського міського суду від 23/12/2008 р. за позовом Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_14, яким визнано недійсним ордер від 20/06/1998 р. на вселення у кімнату №1-3, площею 86,7 кв.м. в гуртожитку по вул. Макогона 11 в м. Івано-Франківськ.
08/12/2006 р. видано ордер на ім'я ОСОБА_8, ОСОБА_15, ОСОБА_16 на вселення в кімнату №3, площею 25,1 кв.м. по вул. Макогона, 11 в м. Івано-Франківськ.
04/04/2013 р. видано довідку про перебування ОСОБА_5 на квартирному обліку для покращення житлових умов.
Відповідно до інформації Крихівецької сільської ради від 07/05/2013 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_10 зареєструвались в с. Крихівцях по вул. Радісній 4/1 з 18/02/2000 р. по 02/08/2002 р.
Відповідно до довідки №02-02/71347 ОСОБА_5 та члени його сім'ї проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до інформації КП ЄРЦ від 27/02/2014 р. квартири №1 та №2 в будинку по вул. Макогона 11 в м. Івано-Франківськ неприватизовані; в кв. №1 зареєстрованих осіб немає, в ній проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_10; в кв. №2 зареєстровано 7 осіб.
Відповідно до акту №03-13/02-45 в кімнаті №2 по вул. Макогона 11 в м. Івано-Франківськ зареєстровано 7 осіб.
Відповідно до акту №03-13/02-44 в кімнаті №1 по вул. Макогона 11 в м. Івано-Франківськ проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_10
Відповідно до довідки №02-02/88622 в квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_15
Відповідно до свідоцтва про право власності від 19/04/2002 р., виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, ОСОБА_18 та ОСОБА_10 належало в рівних долях житлове приміщення по вул. Радісна 4/1 в с. Крихівці, яке приватизоване на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» за розпорядження міського голови від 12/04/2002 р.
Відповідно до договору купівлі продажу від 16/05/2002 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_10 продали квартиру по вул. Радісна 4/1 в с. Крихівці.
Відповідно до п. 3 ст. 58 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Укладення відповідачами договорів щодо надання житлово-комунальних послуг за спірною адресою та оплата відповідних послуг не свідчить про правомірність підстав утриманням в своєму володінні спірного житла.
Відповідно до п. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, відповідно до ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_14 народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Так само відповідно до ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Таким чином правомірність вселення в спірне житло відповідачів може бути підтверджено ними виключно на підставі відповідного рішення про надання жилого приміщення та ордеру, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відповідачі не надали суду таких доказів, ні щодо вселення на час перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з Івано-Франківським пивзаводом, ні після залишення спірного житла з 18/02/2000 р. по 02/08/2002 р. у зв'язку з проживанням в с. Крихівцях.
При цьому відповіднодо ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
В ч. 2 ст. 71 ЖК України вказано, що, якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідачі не надали суду доказу того, що вказаний строк їм було продовжено наймодавцем, не подали відповідачі такої заяви і суду.
Відповідно до ст. 2 ЖК України завданнями житлового законодавства Української РСР є регулювання житлових відносин з метою забезпечення прав громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.
Отже відповідачі не вправі утримувати у себе спірне житло, після приватизації ними іншого житла на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» за розпорядження міського голови від 12/04/2002 р.
Відповідно до ст. 5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих ОСОБА_14 народних депутатів (житловий фонд місцевих ОСОБА_14).
Відповідно до ст. 18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Отже тільки і виключно уповноважені органи територіальної громади м. Івано-Франківськ вправі розпоряджатися спірним житлом в порядку та у спосіб, що встановлені законом.
Тому відповідачі не вправі утримувати у себе спірне житло без рішення органу місцевого самоврядування про надання його їм та, без відповідного ордеру на вселення в житло.
В свою чергу треті особи не вправі просити суд про визнання за ними права на користування спірним житлом, оскільки відповідно до ст. 22 ЖК України облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, установлення черговості на одержання жилої площі, а також її розподіл у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюються під громадським контролем і з додержанням гласності.
В ст. 43 ЖК України вказано, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
Суд не є органом розподілу житла чи покращення житлових умов, тому національним законодавством не гарантовано третім особам право на звернення із заявою про визнання за ними права на користування спірним житлом з підстав покращення житлових умов, шляхом відібрання житла від одних осіб та передачі його іншим, без відповідного на те рішення уповноваженого законом органу місцевого самоврядування та виданого на його підставі ордеру, в обхід встановленого законом порядку покращення житлових умов.
При цьому представник позивача надала пояснення про заперечення позовів третіх осіб в частині розподілу між ними спірного житла, без відповідного рішення позивача, якому відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування» і належить відповідна компетенція.
Звернення третіх осіб та відповідачів до суду з проханнями про визнання за ними права користування спірним житлом спрямовано на порушення черговості надання житла громадянам, які потребують покращення житлових умов, а тому воно є формою зловживання правом на звернення до суду.
Відповідно до ст. 35 ЖК України внаслідок штучного погіршення житлових умов відповідачі втратили право на прийняття на облік осіб, які потребують покращення житлових умов, що також позбавляло їх права на заняття залишеного ними спірного житла в тому числі і з підстав порушення принципу черговості надання житла особам, які перебувають на відповідній черзі.
В свою чергу відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Таким чином виключно орган місцевого самоврядування наділений правом на визначення особи, якій спірне майно надається в корситування.
Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Відповідно до ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідачі не довели перед судом правових підстав для утримання у володінні спірного житлового приміщення.
Жодною зі сторін спору не надано суду будь-якого доказу на встановлення тієї обставини, що спірне приміщення є гуртожитком.
В якості підстав позову в позовній заяві вказано на порушення порядку надання спірного житлового приміщення в користування відповідачів, неправомірне утримання спірного житла за обставин набуття у власність квартири та вибуття на інше місце проживання на строк 2 роки.
В судовому засіданні треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 як і відповідачі в зустрічному позові вказали про те, що спірне житлове приміщення на їх думку є гуртожитком, оскільки будинок №11 по вул. Макогона в м. Івано-Франківськ був наданий Івано-Франківському пивзаводу в майновий найм, а приміщення в ньому надавались працівникам заводу в якості кімнат в гуртожитку.
Однак відповідно до положень житлового законодавства статус житла визначається відповідними рішеннями органів місцевого самоврядування. Доказу надання спірному житловому приміщенню статусу гуртожитку сторони суду не надали. В судовому засіданні представник позивача не підтверджувала обставин віднесення спірного житла до гуртожитку. В позовній заяві вказано, що спірне житло належить до громадського житлового фонду. Доказу розподілу спірного житла як гуртожитку суду не надано.
При цьому пояснення відповідачів та третіх осіб про статус спірного житла як гуртожитку підлягає критичній оцінці, оскільки вони безпосередньо зацікавлені в результатах вирішення даного спору, а таку обставину можна встановити виключно на підставі змісту відповідного рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. В свою чергу встановлення відповідної обставини на підставі пояснень відповідачів і третіх осіб було б порушенням п. 2 ст. 58 ЦПК України і означало б використання в доказуванні недопустимого доказу.
Не встановлено зазначених обставин і в ухвалі Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15/04/2010 р., яким залишено без змін рішення Івано-Франківського міського суду від 23/12/2008 р., в яких до спірних відносин застосовано одночасно і положення ст. 47, а також ст.ст. 128, 129 ЖК України.
При цьому в ухвалі Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15/04/2010 р. вказано, що визнаний недійсним ордер на кімнати №1-3, площею 86,7 кв.м. по вул. Макогона 11 в м. Івано-Франківськ не видавався за спільним рішенням адміністрації ВАТ Івано-Франківський пивзавод» та профспілкового комітету, не відповідав вимогам щодо змісту і формі, які встановлені до ордерів на гуртожитки, не був виготовлений на бланку підприємства, не був зареєстрований, не був на бланку суворої звітності.
Отже судовим рішенням між цими ж сторонами вже було надано оцінку поясненням ОСОБА_5 про те, що використовуване ним приміщення та спірне приміщення є кімнатами в гуртожитку і судом вже було встановлено, що вказані пояснення і відповідні їм обставини не відповідають дійсності.
Так само відповідно до ст. 52 ЖК України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_14 народних депутатів, а у випадках, передбачених ОСОБА_14 Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної ОСОБА_14 народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.
Отже не відповідають дійсності пояснення третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_19 про те, що спірне житло надавалось як гуртожиток для працівників Івано-Франківського пивзаводу, тому, що будинок, в якому воно перебуває не належало Івано-Франківському пивзаводу. Доказів належності спірного будинку Івано-Франківському пивзаводу суду не надано. Відповідно до положень цивільного законодавства орендар не наділений правом розпорядження орендованим майном.
Так відповідно до п. 1. договору №20 між ЖЕО №2 та Івано-Франківським пивзаводом від 01/07/1997 та 01/07/1998 в оренду на строк по одному року було передано нежилі приміщення по вул. Макогона, 11 в м. Івано-Франківськ, площею 115 та 23 кв.м. відповідно до п. 3 вказаних договорів нежитлові приміщення підлягали використанню за їх призначенням. Відповідно до п. 4 вказаних договорів орендарю заборонялось переобладнання орендованих приміщень.
Відповідно до договору від 01/07/1992 року між ЖЕО №2 та Івано-Франківським пивзаводом передано в користування нежитлові приміщення, площею 115,23 кв.м.
Відповідно до п. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Однак відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 “Про судове рішення у цивільній справі” суд повинен вирішити справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, незалежно від того вірно чи помилково позивач просить застосувати ту чи іншу правову норму.
В ст. 10 ЦПК України вказано, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).
В п. 6 ст. 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Будь-яких заяв в усній чи письмовій формі з приводу застосування позовної давності жоден з учасників спору до суду не заявив.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд, -
позов Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задовольнити та виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 та ОСОБА_10 з житлових приміщень №1-4, площею 19,7 кв.м. та №1-3, площею 20,07 кв.м. згідно до поверхового плану інвентарної справи в будинку №11 по вул. Макогона в м. Івано-Франківськ;
в зустрічному позові ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_10 права користування житловим приміщенням №1-4, площею 19,7 кв.м. та №1-3, площею 20,07 кв.м. та половиною кухні згідно поверхового плану інвентарної справи в будинку №11 по вул. Макогона в м. Івано-Франківськ, відмовити;
в зустрічному позові ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання за ним та членами його сім'ї прав на житло в будинку по вул. Макогона 11 в м. Івано-Франківськ, що в сукупності складається з кімнати №1, площею 17,07 кв.м. та кімнати №2, що складається з двох суміжних кімнат площею 20,31 та 20,03 кв.м., відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Головуючий суддя С.О. Бородовський