Провадження № 22-ц/774/7233/15 Справа № 0417/13464/2012 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.
Категорія 27
03 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Свистунової О.В.
суддів Єлізаренко І.А., Ремеза В.А.,
за участю секретаря Безрукавого Є.О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2014 року
у цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулось до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Сплативши судовий збір, згідно чинного законодавства.
У обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на ті обставини, що відповідно до кредитного договору № DNH4KS81980227 від 09.11.2005 року ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 4 222,20 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 09.11.2006 року. Відповідач порушив умови Кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користуванням кредитними коштами відсотків у встановлені кредитним договором терміни, у зв'язку з чим, станом на 24.09.2012 року виникла заборгованість за сумою кредиту у розмірі 63 014,75 грн. Вимоги до відповідача ОСОБА_2, що випливають зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ «Акцент - Банк» договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, у зв'язку з чим, вони є солідарними відповідачами за пред'явленим до стягнення боргом. З урахування викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 53 014,75 грн. та судові витрати, з відповідачів ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК», ОСОБА_2 солідарно 10 000,00 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
У апеляційній скарзі, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до кредитного договору № DNH4KS81980227 від 09.11.2005 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого у подальшому став ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2, останній отримав кредит у сумі 4 222,20 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік (2,09% на місяць) на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 09.11.2006 року. Договором визначено, що позичальник повинен надавати Банку грошові кошти для погашення заборгованості по кредиту щомісячними платежами, до 25 числа кожного місяця, по 402,17 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного кредитного договору заборгованість за ним станом на 24.09.2012 року склала 63 014,75 грн., у тому числі:
- заборгованість за кредитом - 4 222,20 грн.;
- заборгованість по процентам за користування кредитом - 19 942,68 грн.;
- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 35 372,98 грн.;
- штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.;
- штраф (процентна складова) - 2 976,89 грн.
Зобов'язання позичальника, що випливали зі згаданого кредитного договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» договору поруки № 167 від 20.10.2010 року.
Судом першої інстанції, під час вирішення даного спору застосовано наступні норми матеріального права.
Згідно ст. 1054 ЦК України, обов'язком Позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно ст. ст. 549, 611 ЦК України однією із форм відповідальності за порушення зобов'язання є сплата неустойки.
Відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходи з того, що позивачем не надано докази саме видачі кредиту, відсутня деталізація розрахунку заборгованості та докази належного повідомлення боржника щодо здійснення по примусовому стягненню боргу, також не надано оригінал кредитного договору, що перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі.
Як убачається з матеріалів справи, строк дії кредитного договору № DNH4KS81980227 від 09.11.2005 року - по 09.11.2006 року включно.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
До правовідносин, що виникли між сторонами, повинна застосовуватись загальна позовна давність, яка відповідно до ст. 257 ЦК України складає 3 роки.
Згідно ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зроблено до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Матеріалами справи підтверджено неодноразове звернення відповідача із письмовими заявами про застосування до зазначених правовідносин строку позовної давності: у заяві про перегляд заочного рішення (а.с.47-48), у запереченнях проти позову (а.с.57), проте, суд помилково не взяв зазначену заяву до уваги.
Крім того, судом першої інстанції не враховано те, що під час підписання сторонами спірного кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що не передбачала збільшення позовної давності, а надані до матеріалів справи Умови (а.с.8-9) не були складовою частиною спірного договору, позичальником вони не підписувались, оскільки, станом на 09.11.2005 року, на час підписання договору, стороною договору було - Закрите акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк», а у наданих до матеріалів справи Умов зазначено - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК». Тому, суд апеляційної інстанції не бере їх до уваги.
Враховуючи визначені змістом кредитного договору строки виконання зобов'язання (здійснення щомісячного платежу) та зміст розрахунку заборгованості, враховуючи, що відповідачем взагалі не здійснювалось платежів за кредитним договором, початок перебігу строку позовної давності почався з грудня 2005 року, тобто з часу несплати чергового платежу, який до пред'явлення позову не переривався.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, 3-х річний строк позовної давності для захисту майнових інтересів позивача минув. Договору про збільшення позовної давності викладеного у письмовій формі та підписаного сторонами суду не надано. Крім того, позивач звернувся до суду з даним позовом після сплину строку позовної давності, який він не просить поновити і не наводить причин поважності пропуску такого строку, навпаки, вважаючи його не пропущеним з огляду на надані Умови до договору, яким судом апеляційної інстанції вище було надано юридичну оцінку.
Оскільки за приписами ст. 266 ЦК України зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки), вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не враховуючи вищезазначені обставини, та ухваливши рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав не доведеності, ухвалив по суті неправильне рішення.
Тому, рішення суду у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 з підстав пропуску позовної давності.
Крім того, судом першої інстанції не було враховано наступне.
Як зазначалось вище, Кредитний договір № DNH4KS81980227 було укладено сторонами 09.11.2005 року, з кінцевим терміном повернення - 09.11.2006 року. З метою забезпечення виконання зобов»язань по вищевказаному кредитному договору між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» 20 жовтня 2010 року було укладено договір поруки №167 (а.с.5), відповідно до умов якого поручитель відповідає перед Банком у випадку невиконання Боржником обов»язків за кредитним договором, як солідарний боржник разом із боржником. Розмір відповідальності поручителя, згідно Додатку - 1 до Договору поруки складає - 10 000 грн. (а.с.6).
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до пункту 4 Договору поруки №167 від 20.10.2010 року, укладеного між банком та ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК», позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Відповідно до пункту 2 Договору поруки №167 від 20.10.2010 року, визначено розмір відповідальності поручителя перед Кредитором, який обмежується конкретною сумою у розмірі 10 000 грн., згідно Додатку - 1 до цього Договору. Тобто, поручитель зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за порушення позичальником зобов'язань, що виникають з кредитного договору, однак, обсяг відповідальності обмежується конкретним розміром у 10 000 грн.
Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (справа №6-745цс15).
Отже, у справі, яка переглядається, судом першої інстанції помилково прийнято до розгляду позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК».
Враховуючи вищевикладене, судове рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити, оскільки наявні факти, що необхідні для застосування судом п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України. А відповідно до вимог ч. 2 ст. 206 ЦПК України повідомити ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що розгляд його позовних вимог до ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» про стягнення заборгованості за договором кредиту віднесено до юрисдикції господарських судів.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Перед судом першої інстанції інших вимог, ніж ті що заявлені позивачем не заявлялось.
Апеляційний суд у відповідності до вимог ст..303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Враховуючи те, що суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведені обставини, судове рішення не відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 309 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2014 року - скасувати.
Провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» про стягнення заборгованості за договором кредиту - закрити.
В частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді