Україна
Харківський апеляційний господарський суд
31січня 2007 року Справа № 11/435-06 (н.р. 15/486-05)
Харківській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді І.А. Шутенко, судді Л.М. Бабакової, судді Т.В. Кравець
при секретарі -Міраков Г.А.,
за участю представників сторін:
позивача - адвокат Головченко В.О., свідоцтво №785,
відповідача - Солдатенко А.М. за довіреністю №01-62юр/3661 від 14.06.2006р., Корякін М.І. за довіреністю №1-62юр/5959 від 14.09.2006р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 4748Х/2) Акціонерною компанією «Харківобленерго», м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 20 листопада 2006р. по справі № 11/435-06 (н.р. 15/486-05)
за позовом Виробничо-комерційної фірми «Лана», м. Харків,
до Акціонерної компанією «Харківобленерго», м. Харків
про визнання угоди недійсною та стягнення 51406,27 грн.
встановила:
Приватна виробничо-комерційна фірма «Лана», подала позов, в якому просила визнати недійсною додаткову угоду № 212 від 18.06.2003р. до договору про постачання електричної енергії № 5-2016С від 01.02.2000р. та стягнути з відповідача майнову шкоду в сумі 51406,27 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 23.01.2006р. по справі №15/486-05 позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду №212 від 18.06.2003р. до договору про постачання електричної енергії №5-2016С від 01.07.2000р.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2006р. по справі №15/486-05 апеляційну скаргу відповідача, АК «Харківобленерго», залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2006р. змінено, шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення, що стосується стягнення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в новій редакції. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2006р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2006р. касаційну скаргу відповідача задоволено частково. Рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2006р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2006р. по справі 15/486-05 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
16.11.2006р. позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив визнати недійсною додаткову угоду № 212 від 18.06.2003р. до договору постачання енергії № 5-2016С від 01.02.2000р., як угоду, укладену внаслідок погрози та стягнути з відповідача отримані ним кошти за спірною додатковою угодою у розмірі 51406,27 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2006р. по справі № 11/435-06 (н.р. 15/486-05, суддя Черленяк М.І.) позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду № 212 від 18.06.2003р., укладену між Приватною виробничо-комерційною фірмою «Лана» та Акціонерної компанією «Харківобленерго»по договору постачання енергії № 5-2016С від 01.02.2000р. Стягнуто з Акціонерної компанії «Харківобленерго»на користь Приватної виробничо-комерційної фірми «Лана»51406,27 грн. перерахованих коштів, 599,06 грн. витрат по сплаті держмита, 118 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2006р. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вищевказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог ПВКФ «Лана»відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.
Апелянт зазначав, що в постанові Вищого господарського суду України від 14.09.2006 р. по справі №15/486-05 було вказано, що нарахування були проведені на підставі акту технічного огляду за адресою вул. Лебєдєва, 59 відповідності до вимог п. 7.14 «Правил користування електричною енергією», затверджених постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28, але суд першої інстанції, не приймаючи до уваги дані висновки, зазначив у мотивувальній частині рішення про необґрунтованість даного розрахунку нарахувань здійснених відповідачем.
Також апелянт вказував, що суд першої інстанції мотивуючи свої висновки, витребував у сторін, досліджував та приймав до уваги письмові докази - акти порушень, акти технічних оглядів, акти здавання пломб під схоронність, які взагалі не мають відношення до предмету спору - угоди.
На думку апелянта, суд першої інстанції, зробивши висновок про недійсність угоди (правочину), як такої що укладена під погрозою та як такої, що не встановлює, не змінює та не припиняє обов'язків сторін за договором порушив ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 р., що діяв на момент укладення та виконання угоди) та ст. ст. 203,215 ЦК України, але угода № 212 від 18.06.2003 р. не може бути визнана недійсною на підставі недодержання сторонами встановленої форми угоди, в зв'язку з тим, що форму угоди про розстрочення боргу, діючим цивільним законодавством України не встановлено.
Апелянт також зазначав, що позивач на момент отримання повідомлення про припинення електропостачання мав заборгованість, нараховану за узгодженим актом порушень Правил користування електричною енергією № 00006621 від 27.05.2003 р., дії відповідача стосовно процедури припинення (направлення повідомлення про припинення електропостачання) електропостачання є виконанням його обов'язку за актом цивільного законодавства та не може розглядатися як погроза до сторони за договором.
В зв'язку з чим апелянт вказував, що безпосередніми ознаками погрози є наявність таких її складових як протиправні дії особи, що її вчиняє, можливість настання безпосередньої шкоди для особи, до якої її застосовано у випадку її відмови від виконання умов погрози.
АК «Харківобленерго»при направленні повідомлення про припинення електропостачання саме виконувала приписи п.п. 5 п. 8.3 Правил та її дії з цих підстав були правомірними та не можуть вважатися погрозою.
Отже дії АК «Харківобленерго»щодо направлення повідомлень про припинення електропостачання (та також самого факту подальшого припинення електропостачання у випадку не укладення Угоди) були правомірними і на думку апелянта немає ознак настання можливої шкоди позивача у випадку його відмови від укладання угоди, так як немає складу винних неправомірних дій АК «Харківобленерго»при направленні повідомлення.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення господарського суду Харківської області від 20 листопада 2006р. по справі №11/435-06 (н.р. 15/486-05) вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення. Позивач вказує на те, що відповідач не мав права відключати електроенергію, так як законні підстави для цього, перелічені в п. 8.3. Правил користування електричною енергією в редакції, що діяла на момент укладення угоди - були відсутні. У даному випадку, зазначає позивач, відповідач повинен був керуватись п.п. 7.31 -7.32 Правил користування електричною енергією, а у випадку несплати нарахованих сум у зазначений строк, звернутись з позовом до суду згідно п. 7.33 Правил. Позивач також відмітив, що розрахунок заборгованості складений відповідачем з порушенням вимог п. 7.14 Правил користування електричною енергією в редакції, що діяла з 14.11.2002р. та п. 2 Правил користування електричною енергією в редакції, що діяла з 09.04.2002р., в результаті чого дані, приведені відповідачем, не відповідають дійсності.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, колегією суддів встановлено, що 01 липня 2000 року між АК "Харківобленерго" в особі заступника голови правління ДАЕК "Харківобленерго" Кирика С.В., діючого на підставі Статуту (Енергопостачальна організація) та Приватною виробничо-комерційною фірмою "Лана", м. Харків, в особі директора Ротань Я.Г., діючого на підставі Статуту (Споживач) був укладений договір без номера на користування електричною енергією.
Відповідно до п. 1 вказаного договору предметом договору є умови відпуску відповідачем електричної енергії позивачу, як різновиду промислової продукції, в межах 7301,5 кВт, дозволенної для використання потужності.
Пунктом 6 договору на користування електричною енергією визначено, що він укладається строком на три роки і набирає чинності з дня його підписання.
01.07.2000р. між позивачем та відповідачем було укладено доповнення до договору №2016.
Згідно з п. 1.1. доповнення до договору № 2016 від 01.07.2000р. відповідач зобов'язувався постачати електричну енергію у відповідності з умовами договору, а позивач своєчасно проводити сплату за використану електричну енергію та виконувати інші умови визначені договором.
У пункті 3 доповнення до договору сторони обумовили, що при виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не визначені договором сторони керуються Законом України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією, іншими нормативними документами.
З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2003 року посадові особи відповідача перевірили правильність роботи та розрахунків за спожиту електроенергію по ВКФ "Лана" у його підрозділі за адресою: м. Харків, вул. П. Лебедєва, 59, у ході якої була виявлена помилка в значності показників електролічильника СТ ЕАО5 № 0000674, а також невірне підключення цього електролічильника. На момент перевірки цього електроприладу усі пломби, які було раніше встановлено працівниками ХЕМ згідно акту здавання пломб і приладів під схоронність від 18.06.2002 року, порушені не були. В зв'язку з цим працівниками відповідача був встановлений інший електролічильник СА4У-И672М № 865050, за показниками якого були зроблені контрольні знімання показників електроенергії за період з 24.02.2003 року по 24.04.2003 року, на підставі яких було зроблено перерахунок за спожиту електроенергію за період з 13.08.2002 року по 12.02.2003 року на суму 43304,01 грн.
27 травня 2003 року посадові особи відповідача перевірили правильність роботи та розрахунків за спожиту електроенергію по ВКФ "Лана" у іншому його підрозділі за адресою: пр. Ілліча, 118, у ході якої було складено акт технічного огляду електроприладу, та акт перевірки порушень "Правил користування енергією", згідно яких облік електроприладу було пломбовано пломбами держповірки, але струмова котушка заживлена зі зворотною полярністю і диск електролічильника обертається в зворотну сторону.
Відповідач в повідомленні від 05.06.2003 року № 278 повідомив позивача про його заборгованість у розмірі 51769,82 грн. Позивач у листах від 06.06.2003 року № 26/06 та від 10.06.2003 року № 28/06 просив відповідача надати розрахунок та обґрунтування суми заборгованості, оскільки вважає, що заборгованості він не має.
13 червня 2003 року відповідач в листі № 26-е/21-1421(1) повідомив, що внаслідок перерахунку за невраховану спожиту електроенергію її підрозділом за адресою: м. Харків, вул. П.Лебедєва, 59 позивачу було донараховано неврахованої спожитої електроенергії на суму 43304,01 грн., а згідно з актом перевірки порушень "Правил користування енергією" від 27.05.2003 року за адресою : м. Харків, пр. Ілліча, 118 на ВКФ "Лана" відповідно до Методики, затвердженої Постановою НКРЕ України № 1223 від 19.12.2001 року (про внесення змін до постанови НКРЕ № 1197 від 05.12.2001 року п. 9) зроблено донарахування неврахованої електроенергії за період з 27.11.2002 року по 27.05.2003 року на суму 12665,23 грн.
18 червня 2003 року між АК "Харківобленерго" в особі директора Парієнко В.А., що діяв на підставі доручення, з одного боку та ВКФ "Лана", в особі директора Ротань Я.Г., який діяв на підставі Статуту з іншого боку, укладено спірну додаткову угоду № 212 до договору про постачання електричної енергії № 5-2016С від 01.07.2000 року (про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості). Додаткова угода була укладена у 2-х примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної сторони, яка є невід'ємною частиною договору на постачання електричної енергії № 5-2016С від 01.07.2000 року. Один примірник додаткової угоди, копія якого додана позивачем до позовної заяви не підписаний з боку АК «Харківобленерго», другий примірник наданий відповідачем до матеріалів справи підписаний зі сторони АК «Харківобленерго»директором «Харківенергозбут»Парієнко В.А., з посиланням на його повноваження, викладені у дорученні № 01-62/896 від 03.04.2003 року.
Дослідивши копії наданих сторонами додаткових угод, колегія суддів вважає, що станом на 18.06.2003 року додаткова угода № 212 до договору про постачання електричної енергії № 5-2016С від 01.07.2000 року була підписана сторонами.
У своїй позовній заяві та уточненнях до неї від 16.11.2006р., ВКФ «Лана»просив визнати додаткову угоду недійсною і в якості підстави визнання угоди недійсною позивач зазначав, що додаткова угода № 212 від 18.06.2003 року була підписана ним за відсутності заборгованості за спожиту електроенергію, внаслідок реальної погрози припинення подачі електроенергії. Припинення подачі електроенергії викликало б повний параліч у роботі підприємства на невизначений термін. Також позивач просив стягнути з відповідача кошти, які були перераховані відповідно до спірної додаткової угоди, вказуючи на те, що реального боргу позивача перед відповідачем не існувало. Відносно цього позивач у позовній заяві зазначив, що підключення електроприладів у структурних підрозділах позивача було здійснено посадовими особами відповідача. В подальшому, іншими посадовими особами відповідача, було встановлено порушення порядку підключення електроприводів за наявності не порушених пломб відповідачка, які знаходились на зберіганні у позивача. За порушення допущені працівниками відповідача при виконанні своїх обов'язків, відповідач в односторонньому порядку визначив розмір неврахованої електроенергії, тим самим поклав відповідальність за непрофесійні дії своїх працівників на позивача, порушивши його законні права.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.41 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), яка діяла на час підписання сторонами додаткової угоди № 212 від 18.06.2003 року, угодами визнавалися дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків, тобто договором (угодою) є погоджена дія двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, в договорі воля двох сторін та волевиявлення сторін повинна збігатися і відповідати одне одному, а спільна дія сторін привести до встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків. Ціллю угоди є намір особи, досягти правового результату, за всіх обставин вона має бути законною і здійсненною, а правовим результатом - юридичні наслідки при вчиненні угоди.
Необхідними умовами чинності договору є також дотримання форми договору, повноважень сторін, які його уклали, наявність змісту угоди; при цьому волевиявлення учасників угоди має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі; угода повинна бути направлена на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.
Як вказано вище, між сторонами у справі 01.07.2000 року був укладений договір без номера на користування електричною енергією. У п.1 договору від 01.07.2000 року, сторони за договором визначили, який правовий результат вони мають досягти внаслідок укладання договору, а саме: відповідач у справі, зобов'язався постачати електричну енергію у відповідності з умовами договору, а позивач у справі, зобов'язався своєчасно проводити сплату за використану електричну енергію та виконувати інші умови визначені договором. Реальним правовим результатом по договору постачання електричної енергії є передача однією стороною у власність другої сторони електричної енергії та отримання другою стороною електричної енергії і у зв'язку з її отриманням, виникненням обов'язку по оплаті отриманого.
Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що правовим результатом додаткової угоди № 212 від 18.06.2003 року є не встановлення, зміна чи припинення цивільних прав або обов'язків, а як вказано у п. 1 додаткової угоди від 18.06.2003 року «споживачем в повному обсязі визнається заборгованість за спожиту енергію перед постачальником у сумі 51 406 грн. 27 коп., відповідно до акту звірки взаємних розрахунків № 5-2016С від 01.06.2003 року». Тобто підписання сторонами додаткової угоди не встановлювало, не змінювало та не припиняло цивільних прав і обов'язків, які виникли між сторонами за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 року і не було направлене на встановлення, зміну або припинення нових цивільних прав і обов'язків між сторонами, а лише фіксувало волевиявлення однієї сторони, у даному випадку позивача (Споживача за додатковою угодою) про те, що споживач визнає наявність заборгованості у сумі 51 406 грн. 27 коп. і зобов'язується її сплатити протягом 12 місяців на рахунок відповідача. Інші умови Додаткової угоди № 212 від 18.06.2003 року передбачають дату сплати заборгованості, рахунок відповідача, на які сплачується пеня, інфляційні нарахування, річні, плата за користування реактивною енергією, з посиланням на Додаткову угоду № 212 та рахунок на який сплачується «заборгованість» за активну електроенергію, в т.ч. ПДВ. Вказана Додаткова угода передбачала також, що у разі несплати вказаної в угоді суми, відповідач мав право припинити подачу електричної енергії позивачу. Будь-які інші права і обов'язки сторін в Угоді відсутні.
У якості доказу наявності у позивача заборгованості (боргу), тобто наявності обов'язку позивача сплатити у встановлений сторонами строк певну грошову суму, на виконання прийнятого на себе обов'язку по сплаті, відповідач надав суду Акти передачі пломб і приладів обліку на збереження позивачу та Акти огляду електрообладнання. У Актах передачі пломб і приладів обліку на збереження, позивач засвідчив своїм підписом, що він прийняв на збереження пломби, трансформатора струму та на лічильнику електроенергії. Будь-яких доказів порушення позивачем свого обов'язку по збереженню пломб, або доказів порушення пломб відповідачем не було надано. Надані Акти технічного огляду електрообладнання, які були складені посадовими особами відповідача, свідчать про цілісність пломб, переданих на зберігання позивачу, тобто про відсутність з боку позивача будь - яких порушень свого обов'язку по зберіганню.
Також Акти технічного огляду електрообладнання, складені посадовими особами відповідача, свідчать про порушення допущені працівниками самого відповідача під час підключення позивача за договором до мереж відповідача у справі.
Акти технічного огляду електрообладнання складені посадовими особами відповідача, з даними актами був ознайомлений представник позивача, якому був вручений його примірник.
Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що Акти технічного огляду, Акти передачі пломб і приладів обліку на збереження, Акт перевірки порушень «Правил користування енергією»є належними доказами у даній справі, оскільки саме на підставі цих документів відповідачем було складено розрахунок заборгованості позивача за використання електроенергії.
Як вбачається з матеріалів справи, Акти технічного огляду, Акти передачі пломб і приладів обліку на збереження, Акт перевірки порушень «Правил користування енергією»не містять у собі ні розміру, ні порядку нарахування, будь-якої грошової суми та не містять даних про пред'явлення нарахованої, за згодою позивача грошової суми до сплати, і у зв'язку з цим виникнення обов'язку сплатити грошову суму своєму кредитору.
Згідно з п.1 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій..». Вище перелічені Акти не фіксують факти здійснення господарської операції, не породжують у підприємств будь - яких зобов'язань, не є і не можуть бути підставою для відображення у сторін зобов'язання сплатити кредитору певну грошову суму.
З довідки про стан кредиторської заборгованості позивача перед відповідачем, видно, що станом на час підписання Додаткової угоди № 212 від 18.06.2003 року, позивач не мав ніякої заборгованості перед відповідачем. Заперечуючи проти доводів позивача про відсутність на час підписання Додаткової угоди № 212 про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості, відповідач не надав суду жодного документа, який є підставою для бухгалтерського обліку господарської операції.
Крім того колегія суддів вважає необхідним зазначити, що «Методика обчислення обсягу електричної енергії, недорахованої внаслідок порушення споживачем - юридичною особою Правил користування електричною енергією», затв. Постановою НКРУ № 1197 від 05.12.2001 року не застосовується «...за відсутності явних ознак і доказів навмисного пошкодження споживачем приладу обліку..»( п.3 Методики), однак докази навмисного пошкодження споживачем приладу обліку суду не були надані.
Також, Правила користування електричною енергією дають таке визначення: - «недорахована електроенергія - обсяг електричної енергії, використаний споживачем або переданий транзитом, але не врахований приладами обліку або неправильно врахований внаслідок здійснення споживачем правопорушення в енергетиці, передбаченого чинним законодавством». Факт здійснення правопорушення в енергетиці на час укладання Додаткової угоди № 212, ні в судовому, ні в узгодженому сторонами порядку не був встановлений.
Згідно пункту 7.30 Правил користування електричною енергією має перелік, спричинених діями споживача виявлених порушень, за наявності яких, постачальник електричної енергії здійснює перерахунок за користування електричною енергією за період від дня останнього контрольного зняття представником постачальника показів розрахункового засобу обліку. Будь - яких доказів того, що споживач ПВКФ «Лана»своїми діями порушив п.7.30 Правил користування електричною енергією, відповідач суду не надав. Листами № 26\06 від 06.06.2003 року (том 1 арк. справи 24), № 27\05 від 06.06.2003 року (том 1 арк. справи 25), № 28\06 від 10.06.2003 року (том 1 арк. справи 26) позивач просив відповідача надати обґрунтований розрахунок і обґрунтування суми платежу пред'явленого йому до сплати, на що 12.06.2003 року відповідач направив позивачу Повідомлення про припинення подачі електроенергії від 12.06.2003 року за № 2175, у зв'язку з наявністю боргу у розмірі 52 275 грн. 02 коп. та Повідомлення про припинення подачі електроенергії від 16.06.2003 року про наявність заборгованості у розмірі 51404, 00 грн. Підстав виникнення боргу та його розрахунок вказані Повідомлення не мають. 13.06.2003 року відповідач направив на адресу позивача лист, в якому зазначив, що у зв'язку з виявленою помилкою у роботі приладу обліку була здійснена заміна приладу обліку, здійснені контрольні зняття показників лічильника та здійснений перерахунок за спожиту електроенергію. Підставою здійснення перерахунку була службова записка працівників відповідача та вищевказаний Акт перевірки порушень «Правил користування електроенергією».
Посилання відповідача, що нарахування заборгованості позивача було здійснено на підставі п. 7.14 "Правил користування електричною енергією", колегія суддів вважає не обґрунтованим, оскільки, вказаним пунктом "Правил" передбачено, що у разі тимчасового порушення розрахункового обліку електричної енергії не з вини споживача розрахунок за електричну енергію здійснюється постачальником електричної енергії попереднього розрахункового періоду до порушення розрахункового обліку або наступного після відновлення розрахункового обліку періоду. Період, який використовується для визначення середньодобового обсягу постачання електричної енергії, визначається за згодою сторін. Проте такий період, не був узгоджений між сторонами.
Отже, за відсутністю самого факту наявності заборгованості за спожиту електроенергію, за відсутності доведеного факту порушення з боку позивача Правил користування електроенергією, у порушення пункту 7.33 Правил користування електричною енергією, який встановлює виключно судовий порядок стягнення нарахованих постачальником сум у разі їх несплати споживачем, відповідач, зловживаючи своїм положенням, письмово в своїх Повідомленнях погрожує споживачу про примусове відключення його, за своєю волею від енергопостачання та попереджає, керівника позивача, що саме на нього покладається особиста відповідальність за наслідки пов'язані з повним припиненням постачання електроенергії та на нього покладається цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність за наслідки припинення електропостачання.
Крім того, загальні умови чинності правочину визначені ст. 203 ЦК України, зокрема це: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу.
Крім того, умови додаткової угоди № 212 від 18.06.2003р. суперечать один одному, оскільки у п. 4 вказаної угоди визначена відповідальність за порушення умов угоди у вигляді пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, у зв'язку чим у відповідача не було необхідності включати до умов угоди п.7, яким передбачено припинення подачі електроенергії у разі невиконання або неналежного виконання позивачем зобов'язань за даною угодою.
Отже, додаткова угода № 212 від 18.06.2003 року до договору про постачання електричної енергії № 5-2016С від 01.07.2000 року не була спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. В угоді викладена лише нібито воля однієї сторони, яка полягає «у визнанні у повному обсязі заборгованості», воля другої сторони відсутня, волевиявлення сторін за угодою встановити не можливо і відповідно неможливо встановити, що воля та волевиявлення сторін збігаються і відповідають одне одному, спільна дія сторін відсутня і як наслідок вказана угода не встановлювала, не змінювала та не припиняла цивільні права та обов'язки, у тому числі за договором на постачання електроенергії.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог, щодо визнання недійсною додаткової угоди.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідачем були отримані відповідно до додаткової угоди № 212 грошові кошти у розмірі 51406,27 грн.
Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї статті застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
З врахуванням того, що вказаний правочин є недійсний, перераховані кошти позивачем на рахунки відповідача підлягають поверненню.
За таких обставин, колегія суддів, перевіривши наявні фактичні матеріали справи на предмет відповідності їх юридичної оцінки господарським судом Харківської області та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2006р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, -
постановила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2006 року по справі № 11/435-06 (н.р. 15/486-05) залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді