"16" лютого 2016 р. м. Київ К/800/33077/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про скасування постанови, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року, -
У березні 2015 року Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області (далі - управління ПФУ) звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області (далі - управління ДВС), у якому просило визнати незаконною та скасувати постанову від 5 березня 2015 року про накладення штрафу в сумі 680 грн. за невиконання рішення суду, яким видано виконавчий лист № 2-а-2603/09 (далі - спірна постанова).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на незаконність спірної постанови, а тому просив задовольнити позов.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач при винесенні спірної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Проте, до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права.
Судами встановлено, що на виконання управління ДВС надійшов виконавчий лист від 30 листопада 2011 року № 2-а-2603/09, виданий Апеляційним судом Луганської області згідно постанови від 29 вересня 2011 року, у відповідності до якого Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі зобов'язано здійснити обчислення, призначення та виплату державної пенсії ОСОБА_4, у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової щомісячної пенсії за віком, з 1 вересня 2009 року, виходячи з базового розміру прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на відповідний рік, з урахуванням фактично виплачених сум, на підставі вимог статей 39, 50-54, 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
16 грудня 2011 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 30401885, а боржнику надано 7-денний строк для самостійного виконання рішення суду з моменту винесення постанови та повідомлено про наслідки невиконання рішення суду.
30 грудня 2011 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
3 вересня 2014 року Старобільським районним судом Луганської області скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження № 30401885 від 13 грудня 2011 року.
30 січня 2015 року зазначене виконавче провадження відновлено, про що боржнику направлено відповідну постанову державного виконавця.
10 лютого 2015 року державним виконавцем направлено вимогу боржнику щодо стану виконання вказаного рішення суду та попереджено про наслідки його невиконання.
Оскільки боржником у добровільний строк рішення виконано не було, 18 лютого 2015 року державним виконавцем повторно направлено вимогу боржнику щодо стану виконання рішення суду.
На зазначену вимогу державного виконавця, 2 лютого 2015 року позивачем надано відповідь про те, що рішення суду не виконано через відсутність фінансування з Державного бюджету України та повідомлено, що виплата буде здійснена за наявності відповідного фінансування з державного бюджету.
За невиконання цього рішення без поважних причин, спірною постановою на позивача накладено штраф у розмірі 680 грн., згідно вимог статті 89 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХIV).
Так, згідно зі статтею 1 Закон № 606-ХIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, здійснюється відповідно до статті 75 Закону № 606-ХIV.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 Закону № 606-ХIV.
За змістом частини першої статті 89 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника у відповідному розмірі, передбаченому в цій же статті.
Отже, законодавець передбачив негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин.
Крім цього, у зв'язку з фактичною неможливістю виконання бюджетними державними органами судових рішень про стягнення, виплату коштів Верховною Радою України 5 червня 2012 року було прийнято Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до положень частини першої статті 3 якого виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Отже, списання коштів з рахунків державного органу на виконання судових рішень проводиться лише за умови наявності таких коштів.
Так, у справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач не провів зазначені виплати, оскільки такі перевищують бюджетні призначення на поточний рік, і за наявності відповідного фінансування з державного бюджету виплати будуть здійсненні, а рішення виконане, про що було повідомлено державного виконавця.
За таких обставин, на думку колегії суддів невиконання судового рішення управлінням ПФУ з незалежних від останнього причин (через відсутність відповідного фінансування із державного бюджету) є поважною причиною в розумінні статей 75 та 89 Закону № 606-ХIV, а відтак прийняття державним виконавцем оспорюваної постанови про накладення штрафу є неправомірним.
Аналогічна правова позиція була також висловлена Верховним Судом України у рішеннях №№ 21-66а15, 21-199а15, 21-658а15, яка відповідно до приписів статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для всіх судів України.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, але при цьому порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а тому їх слід скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року скасувати, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 5 березня 2015 року про накладення на Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області штрафу в розмірі 680 грн. за невиконання без поважних причин рішення суду за виконавчим листом № 2-а-2603/09 (виконавче провадження № 30401885) .
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало