"16" лютого 2016 р. м. Київ К/800/21878/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання дій неправомірними та скасування постанови, за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року, -
У березні 2015 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ) звернулось з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - УДВС) в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 17 лютого 2015 року (виконавче провадження № 38517540) про накладення штрафу на позивача у розмірі 680 гривень (далі - спірна постанова).
В обґрунтування своїх вимог ГУ ПФУ зазначало, що спірна постанова відповідача не ґрунтується на вимогах закону, порушує його права, а тому просило про задоволення позову.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідач, приймаючи спірну постанову, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 22 січня 2015 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом м. Києва від 2 квітня 2015 року у справі № 2а/756/194/14 за позовом ОСОБА_4 до ГУ ПФУ про перерахунок та виплату пенсії, надано семиденний строк для його самостійного виконання.
Розпорядженням ГУ УПФУ було проведено перерахунок пенсії та повідомлено державного виконавця, що виплата донарахованої суми, яка перевищує бюджетні призначення на поточний рік, буде здійснена за наявності відповідного фінансування з державного бюджету.
Однак, спірною постановою державного виконавця від 17 лютого 2015 року накладено на позивача штраф за невиконання рішення суду.
Так, згідно зі статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, здійснюється відповідно до статті 75 Закону № 606-ХIV.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 Закону № 606-ХIV.
За змістом частини 1 статті 89 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника у відповідному розмірі, передбаченому в цій же статті.
Отже, законодавець передбачив негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин.
Крім цього, у зв'язку з фактичною неможливістю виконання бюджетними державними органами судових рішень про стягнення, виплату коштів Верховною Радою України 5 червня 2012 року було прийнято Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до положень частини першої статті 3 якого виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Отже, списання коштів з рахунків державного органу на виконання судових рішень проводиться лише за умови наявності таких коштів.
Як встановлено судами, позивач частково виконав рішення суду, а саме провів перерахунок пенсії, проте виплата донарахованих сум, які перевищують бюджетні призначення на поточний рік, буде здійснена за наявності відповідного фінансування з державного бюджету, про що було повідомлено державного виконавця.
За таких обставин, на думку колегії суддів, часткове невиконання судового рішення ГУ ПФУ з незалежних від останнього причин (через відсутність відповідного фінансування із державного бюджету) є поважною причиною в розумінні статей 75 та 89 Закону № 606-ХIV, а відтак дії державного виконавця щодо прийняття спірної постанови про накладення штрафу є неправомірними, а сама постанова підлягає скасуванню як незаконна.
Такий висновок суду касаційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена, зокрема, у його постанові від 9 червня 2015 року у справі № 21-658а15.
Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задовольнити.
Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року скасувати, прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання дій неправомірними та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 17 лютого 2015 року (виконавче провадження № 46135946) про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві у розмірі 680 гривень за невиконання виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва, виданого 23 липня 2014 року у справі № 2-а/756/194/14 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління юстиції у м. Києві про зобов'язання здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало