16 лютого 2016 року м. Київ К/800/44884/15
К/800/44884/15
16 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді Леонтович К.Г.,
суддів: Калашнікової О.В., Сороки М.О.,
секретаря Коцюрби В.М.,
за участю ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 червня 2015 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року у справі № 607/3808/15-а за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі про визнання нечинним рішення, зобов'язання вчинити дії та стягнути кошти, -
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі, в якому просив: визнати неправомірними дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, нарахування податку у розмірі 15%, військового збору у розмірі 1,5; зобов'язати УПФ проводити нарахування та виплату пенсії без обмежень та стягнення податків; стягнути невиплачену пенсію, моральної шкоди розмірі 10000 грн. та судові витрати на правову допомогу адвоката на суму 10000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є інвалідом другої групи, учасником ліквідації наслідків ЧАЕС. З 01.11.2006 року йому призначена та виплачується пенсія відповідно до ЗУ „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у розмірі відшкодування фактичних збитків внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії. Разом з тим, відповідач безпідставно обмежує виплату його пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів та нараховує податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 червня 2015 року позовні вимоги задоволені частково. Визнані неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності призначеної з 1 листопада 2011 року з обмеженням 10 прожиткових мінімумів, нарахування та стягнення з пенсії податку на доходи від фізичних осіб у розмірі 15% та військового збору у розмірі 1,5 % бази оподаткування. Зобов'язане управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі здійснити нарахування та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії по інвалідності нарахованої та виплаченої з 6 червня 2013 року згідно постанови Тернопільського міськрайонного суду від 6 травня 2014 року без обмеження розміром десять прожиткових мінімумів, без нарахування та стягнути з пенсії податку на доходи від фізичних осіб у розмірі 15% та військового збору у розмірі 1,5 % бази оподаткування. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 червня 2015 року скасована в частині задоволених позовних вимог та прийнята нова в цій частині позовних вимог.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання нечинним рішення, зобов'язання вчинення дій та стягнення коштів залишений без розгляду в частині позовних вимог про визнання нечинним рішення управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, яким розмір пенсії обмежений десятьма прожитковими мінімумами, та стягнення невиплаченої внаслідок такого обмеження суми пенсії за період до 3 вересня 2014 року включно.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання нечинним рішення, зобов'язання вчинення дій та стягнення коштів в частині позовних вимог про визнання нечинним рішення управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, яким розмір пенсії обмежений десятьма прожитковими мінімумами, та стягнення невиплаченої внаслідок такого обмеження суми пенсії за період з 4 вересня 2014 року задоволений.
Визнані протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами починаючи з 4 вересня 2014 року.
Зобов'язане управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотримані внаслідок обмеження десятьма прожитковими мінімумами суми пенсії.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання нечинним рішення, зобов'язання вчинення дій та стягнення коштів в частині позовних вимог щодо стягнення з пенсії податку в розмірі 15 % та військового збору в розмір 1,5 % відмовлено.
В решті постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 червня 2015 року залишена без змін.
Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга н підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, категорія І, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданим 02.03.1993 р. Тернопільською обласною державною адміністрацією.
Згідно вкладки НОМЕР_2 до посвідчення серії НОМЕР_3, виданого 02.03.1993 року Тернопільською обласною державною адміністрацією та посвідчення серії НОМЕР_4 від 27.06.2006 р., вбачається, що ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років по інвалідності - інвалід II групи з числа учасника ліквідації на ЧАЕС - довічно.
Управлінням Пенсійного фонду України в м. Тернополі з 2006 року призначена позивачу пенсію по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи як інваліду ІІ-групи, виходячи із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 році, на підставі довідки, виданої Головним Управлінням МНС України в Тернопільській області № 9/6105 від 23 жовтня 2006 року.
ОСОБА_1 01.01.2012 р. був здійснений перерахунок пенсії згідно довідки про заробітну плату від 23.10.2006 р. за № 9/6105 та уточнюючої довідки від 31.07.2012 р.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 06 травня 2014 року позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі задоволений частково. Визнана протиправною відмова управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі в нарахуванні та виплаті позивачу пенсії по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, виходячи із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 році. Зобов'язане управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі починаючи з 6 червня 2013 року нарахувати та виплати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, виходячи із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 році на підставі довідки виданої Головним Управлінням МНС України в Тернопільській області № 9/6105, від 23 жовтня 2006 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року дану постанову залишено без змін.
Таким чином, розмір пенсії позивача нарахованих та виплачених з 6 червня 2013 року обмежується 10 прожитковими мінімумами.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивачу десятьма прожитковими мінімумами згідно Законом України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та стягнення з пенсії податку на доходи від фізичних осіб у розмірі 15% та військового збору у розмірі 1,5 % бази оподаткування порушено права позивача. Разом з тим, суд зазначив, що у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу адвоката слід відмовити, оскільки позивачем не доведений факт заподіяння йому моральної шкоди саме діями відповідача.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду позовні вимоги до 3 вересня 2014 року включно слід залишити без розгляду. Щодо нарахування та стягнення з пенсії податку на доходи від фізичних осіб у розмірі 15% та військового збору у розмірі 1,5 % апеляційний суд зазначив, що положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсії набрали чинності 01.01.2015р., і не визнані такими, що не відповідають Конституції України. Нарахування та виплату призначеної позивачу пенсії слід проводити без обмеження 10 прожиткових мінімумів починаючи з 4 вересня 2014 року з урахуванням виплачених сум, оскільки згідно п. 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції частині строку залишення без розгляду позовних вимог виходячи з наступного.
Щодо строків звернення з адміністративним позовом слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Залишаючи без змін частину позовних вимог апеляційний суд, враховуючи дату звернення позивача до суду, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період за який позивач просить суд захистити його права, зазначив, що позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності призначеної з 1 листопада 2011 року з обмеженням 10 прожиткових мінімумів до 3 вересня 2014 року включно слід залишити без розгляду. Разом з тим, судом встановлено, що обмеження пенсії 10 прожитковими мінімумами відповідачем було застосовано при перерахунку пенсії позивачу відповідно рішення Тернопільського міськрайонного суду від 6 травня 2014 року, згідно якого управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі зобов'язане починаючи з 6 червня 2013 року нарахувати та виплати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, виходячи із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 році на підставі довідки виданої головним Управлінням МНС України в Тернопільській області № 9/6105, від 23 жовтня 2006 року. Перерахунок пенсії позивачу за вказаним судовим рішенням був проведений у жовтні 2014 р. з обмеженням пенсії 10 прожитковими мінімумами, про що позивачу стало відомо з відповіді відповідача у лютому 2015 р.
Виходячи з наведеного та з урахуванням позовних вимог та вимогами ст.ст.99.100 КАС України необхідно без розгляду залишити позовні вимоги по 5 червня 2013 року. Отже рішення апеляційного суду в цій частині підлягає зміні.
Щодо нарахування податку на доходи від фізичних осіб у розмірі 15% та військового збору у розмірі 1,5 % слід зазначити наступне.
З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, яким внесений ряд змін до норм Податкового кодексу України (далі - Кодекс) та до норм Бюджетного кодексу України, а саме.
Відповідно ст.1 Кодексу в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом, До загальнодержавних податків (стаття 9 Кодексу) належить податок на доходи фізичних осіб.
Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
Відповідно Податкового кодексу України починаючи з 1 січня 2015 року платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, податковий агент (п.п.162.1.1,162.1.3 п.162.1 ст.162 Кодексу).
Згідно п.п.163.1.1, 163.1.2 п.163.1 ст.163 Кодексу об'єктом оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та доходи, що визначені пунктом 162.1 статі 163 ПКУ, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Пунктом 164.1 статті 164 Кодексу передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Пунктом 167.1 статті 167 Кодексу визначено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті мінімальна заробітна плата). Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.
При цьому, з 1 січня 2015 року згідно ст.8 Закону України „Про Державний бюджет на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року № 80-VIII розмір мінімальної заробітної плати для працездатних осіб встановлено у розмір 1 218 гривень на місяць.
Згідно пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Кодексу оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Отже, починаючи з 1 січня 2015 року, податкові агенти при виплаті пенсій у розмірі, що перевищує 3 654,00 грн. (розмір мінімальної заробітної плати 1 218,00 грн. х 3), зобов'язані утримати податок на доходи фізичних осіб за ставкою 15 відсотків. Якщо сума нарахування більше 12 180,00 грн. (мінімальна заробітна плата 1 218,00 грн. х 10) ставка податку становитиме 15 та 20 відсотків.
Статтею 64 Бюджетного кодексу України (із змінами та доповненнями) передбачено, що податок на доходи фізичних осіб, який сплачується податковим агентом - юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента - юридичної особи, зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку, нарахованого на доходи, що сплачуються фізичній особі.
Згідно Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" від 37.07.2014 року №1621 та Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів, щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71 тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст.163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування, визначеного ст. 163 цього Кодексу.
Отже, з 01.01.2015 р. органи Пенсійного фонду України визначені податковими агентами при нарахуванні та виплаті пенсії. Положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсії набрали чинності 01.01.2015, і не визнані такими, що не відповідають Конституції України, а тому у відповідача відсутні правові підстави не застосовувати норму закону, яка є чинною та такою, що не визнана не конституційною.
Таким чином, апеляційний суд вірно зазначив, що дії відповідача при утриманні з пенсії позивача податку на доходи фізичних осіб та військового збору є правомірними.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі здійснити нарахування та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії по інвалідності нарахованої та виплаченої з 6 червня 2013 року згідно постанови Тернопільського міськрайонного суду від 6 травня 2014 року без обмеження розміром десять прожиткових мінімумів, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до вимог ст. 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з вимогами п. 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Судами встановлено, що управлінням Пенсійного фонду України в м.Тернополі з 2006 року призначена позивачу пенсія по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи як інваліду ІІ-групи, виходячи із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 році.
Таким чином, колегія суддів вважає, що діями відповідача щодо обмеження розміру пенсії 10 прожитковими мінімумами, порушені права позивача, які підлягають захисту шляхом визнання таких дій неправомірними та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату призначеної позивачу пенсії без обмеження 10 прожиткових мінімумів починаючи з 6 червня 2013 року з урахуванням виплачених сум та строку залишення без розгляду частини позовних вимог.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суди вірно зазначили, що про необхідність у задоволенні позову, оскільки відсутні у матеріалах справи докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру.
Разом з тим, позивачем заявлені до відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Витрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв'язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, котрі беруть участь у справі.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані відповідні докази, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні розміру компенсації суд має врахувати (а сторони мають довести) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду має бути надано, як доказ, докладний письмовий звіт адвоката по конкретній справі, із зазначенням вартості наданої правової допомоги, адресований клієнту.
Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Приписами ч.3 наведеної норми передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Стаття 2 Закону України „Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" передбачає, що у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Аналізуючи вищенаведене законодавство, суди дійшли вірного висновку, що для підтвердження понесених витрат на правову допомогу надаються: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, копії свідоцтва адвоката, або оригіналу ордера адвоката, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Крім того подаються звіти, калькуляції, акти приймання-передачі, рахунки і т.п.
Однак, позивачем не наданий судам розрахунок понесених витрат на правову допомогу у відповідності до вищенаведеного для можливості встановлення його граничного розміру, а тому витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн., відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Разом з тим, постанова суду апеляційної інстанції х урахуванням наведеного підлягає зміні в частині періоду залишення позовних вимог без розгляду, зобов'язання відповідача вчинити дії та нарахування і виплати недоотриманих сум пенсії внаслідок обмеження десятьма прожитковими мінімумами - з 6 червня 2013 року.
Відповідно до ст.225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи в частині застосування строків, передбачених ст.99 КАС України.
З урахуванням викладеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині залишення позову без розгляду не з 03.09.2014, а з 6 червня 2013 року, а позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 6 червня 2013 р., визнання протиправності дій відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримані суми пенсії внаслідок обмеження десятьма прожитковими мінімумами з 6 червня 2013 р.. В решті постанова суду апеляційної інстанції та постанова суду першої інстанції в частині залишеній без змін рішенням суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 225,230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року змінити: в частині залишення позову без розгляду та залишити позовні вимоги без розгляду за період до 5 червня 2013 року; визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами починаючи з 6 червня 2013 року та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 недоотримані внаслідок обмеження десятьма прожитковими мінімумами суми пенсії, починаючи з 6 червня 2013 року, в решті постанову залишити без змін.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 червня 2015 року, в частині залишеній без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: