Справа №22ц/796/3012/16 Головуючий у 1 інстанції - Бобровник О.В.
Доповідач - Панченко М.М.
17 лютого 2016року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:
Головуючого - Панченка М.М.
Суддів - Барановської Л.В., Побірченко Т.І.
При секретарі - Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 8 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 і, з урахуванням уточнень до позову, просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в розмірі 3/4 частки, а за відповідачем ОСОБА_1 визнати частку у власності на цю квартиру у розмірі ј частки /а.с.3-5,34-35/.
Послалась на те, що спірна квартира перебуває у спільній сумісній власності сторін. А, оскільки шлюб між сторонами припинено і місцем проживання дитини сторін визначено з матір»ю, просила відступити від рівності часток у праві власності та визнати за нею право власності на спірну квартиру розмірі ѕ часток, а за відповідачем - ј частку.
РішеннямСолом»янського районного суду м.Києва від 8 грудня 2015 року позов задоволено /а.с.84-85/.
Судовим рішенням визнано в порядку поділу майна за ОСОБА_3 право власності на ѕ частки квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_1 визнано право власності на ј частку квартири.
Вирішене питання розподілу судових витрат.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, визнавши право власності на спірну квартиру за сторонами в рівних частках.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, визнавши за сторонами право власності на спірну квартиру по Ѕ частці за кожним.
Задовольняючи позов, та відступаючи від рівності часток у власності на спірну квартиру, суд виходив з того, що на утриманні позивачки перебуває неповнолітня дитина сторін, а відповідач володіє на праві власності іншим житлом.
Між тим, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неповно з»ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що сторони по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 квітня 2001 року по 10 листопада 2013 року.
Від спільного проживання у шлюбі сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_5, 2001 року народження, який, після розірвання шлюбу його батьків залишився на утриманні та вихованні матері.
В період офіційного шлюбу, у 2004 році, сторонами за спільні кошти придбано у спільну сумісну власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Оскільки сторонами не надано суду правовстановлюючого документа на спірну квартиру, їх право спільної сумісної власності на цю квартиру підтверджене інформаційною довідкою за №38288834 від 29.05.2015 року Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої вбачається, що 14.06.2004 року укладений іпотечний договір №3037, де об»єктом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 і що ця квартира дійсно була придбана сторонами у спільну сумісну власність за час їхнього перебування у шлюбі.
Так, в силу ст.60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Сторони також не заперечують, що спірна квартира є їх спільною сумісною власністю.
Згідно до ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
А, відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно до ст.372 ЦК України, яка відповідає змісту ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст.71 СК України, спільне майно подружжя підлягає поділу в натурі, між тим, як роз"яснив Пленум Верховного Суду України в постанові №11 від 21 грудня 2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (п.25) у разі коли неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Також судом встановлено, що сторони не висувають вимог поділу спірної квартири в натурі.
Дійшовши правомірного висновку про задоволення позову щодо поділу спірної квартири між подружжям, між тим, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, безпідставно відступив від рівності часток у праві власності на квартиру, визнавши за позивачкою право власності на ѕ частки, а відповідачу виділив ј частку квартири.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що ухвалюючи рішення про визначення часток в майні подружжя в пропорції ѕ до 1/4 суд не навів жодної правової підстави для цього, які містить ст. 70 СК України з огляду на таке.
У п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Згідно ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Між тим, позивачка ОСОБА_3 не зверталась до суду з позовом про стягнення аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_5, що свідчить про її достатній матеріальний рівень, що дозволяє виховувати та матеріально утримувати сина без звернення за допомогою до будь-кого, в тому числі і до відповідача.
Зазначена обставина також підтверджується її позовною заявою до суду від грудня 2013 року про визначення місця проживання сина ОСОБА_5, звідки слідує, що позивачка ОСОБА_3 має власний бізнес, стабільний фінансовий дохід і вона має змогу створити дитині всі необхідні умови для його розвитку, морального та матеріального забезпечення.
Позивачкою не наведено доказів того, що дитина в чомусь має потребу і що відповідач, як батько дитини, ухиляється від надання цієї допомоги.
Таким чином суд при відступленні від рівності часток необґрунтовано виходив з того, що відповідач має інше житло, а також те, що з позивачкою проживає дитина. Суд не врахував, що наявність іншого житла у відповідача не враховується при вирішенні цього питання, а тому не має істотного значення, а наявність дитини сама по собі, в силу ч.3 ст.70 СК , не може бути правовою підставою для відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя, оскільки при цьому з відповідача повинні бути стягнуті аліменти на дитину, яких недостатньо для належного виховання, утримання та розвитку дитини.
Позивачка не навела суду доказів того, що їй недостатньо коштів, з урахуванням матеріальної допомоги відповідача, на утримання дитини.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя, з підстав, зазначених в позовній заяві.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім того, в порядку ст.88 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплаченого ним судового збору у сумі 4.019 грн.41 коп.
Виходячи з указаних вимог матеріальних норм права і враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги щодо поділу в рівних частках за сторонами спірної квартири та скасування рішення суду першої інстанції, як постановленого всупереч дійсним обставинам справи.
Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргою ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 8 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позовну заяву ОСОБА_3 задовольнити частково.
Поділити в рівних ідеальних частках, в порядку поділу спільного майна подружжя, квартиру АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності за кожним по Ѕ частці указаної квартири.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 4.019 (чотири тис. дев»ятнадцять) грн.41 коп.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий
Судді