І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
16 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Махлай Л.Д., Левенця Б.Б.,
секретаря: Синявського Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приват Банк», в інтересах якого діє Гринь КостянтинАндрійович,
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_1, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», про стягнення заборгованості за кредитним договором
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приват Банк» про визнання правочину недійсним, -
В жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Приват Банк» (далі - ПАТ «КБ «Приват Банк», Банк) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 в якому посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, строк дії якого закінчився 10.11.2009 року, просив стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 71505,89 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 10.10.2013 складає 571 332 грн. 06 коп. що складається з процентів та пені.
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до Банку в якій, посилаючись на те, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, просила визнати кредитний договір № KIMOGA0000020П від 10.11.2005 недійсним.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року в задоволені позову ПАТ «КБ «Приват Банк» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, відповідач звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій, посилалася на його незаконність та необґрунтованість.
Зазначала, що суд не звернув уваги на порушення позивачем при укладенні договору ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача у письмовій формі про кредитні умови, та невідповідність оскаржуваного договору ст. 18 Закону, п.3.2, 3.4 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що дає підстави для висновку, що позивач вів нечесну підприємницьку практику та вводив відповідача в оману.
Судом при ухвалені рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог проігноровано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Просила рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Також не погоджуючись з вказаним рішенням суду ПАТ «КБ «Приват Банк» через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду, ухвалення його без повного з'ясування обставин справи та належної оцінки доказів у справі.
Вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо недоведеності суми заборгованості за кредитом, оскільки дане твердження спростовується наданими позивачем розрахунками.
Судом не враховано положення ст. 599 ЦК України та не взято до уваги, що договірні правовідносини між сторонами тривають.
Зазначав, що судом безпідставно не застосовано до вказаних правовідносин правовий висновок Верховного суду України викладений у справі 6-1206цс15.
Просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ПАТ «КБ «Приват Банк» скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримали, просили задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги ПАТ «КБ «Приват Банк» заперечували.
ПАТ «КБ «Приват банк» та ТОВ «Траєкторія» відповідно до ст. 74 ЦПК України належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили. Від ПАТ «КБ «Приват банк» надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явилися в судове засідання.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та її представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 10.11.2005 між ЗАТ «КБ «Приватбанк», яке змінило назву на ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KIMOGA0000020П, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 30 000 доларів США зі сплатою за користування кредитними коштами в розмірі 1,51% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0% від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 даного договору з кінцевим терміном повернення 10.11.2009 включно.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, в свою чергу відповідач порушувала умови договору у зв'язку з чим в неї виникла заборгованість.
У зв'язку з наявною у ОСОБА_1 заборгованістю за вказаним кредитним договором, 29.07.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воробйовою К.В. було вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі за № 1027, згідно якого в рахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, яка утворилась за період з грудня 2005 року по 25.06.2010 року, а саме: за кредитом в розмірі 30 202,96 доларів США, що еквівалентно 238905,41 грн., за відсотками в розмірі 9 816,59 доларів США, що еквівалентно 77 649 23 грн., за пенею в розмірі 2 115,70 доларів США, що еквівалентно 16 735, 19 грн., що загалом складає 42 135,25 доларів США, що еквівалентно 333 289, 84 грн. було запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1.
Згідно протоколу № 1-11174 від 03.11.2011 проведення прилюдних торгів по реалізації майна, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_6, складеного ТОВ «Торговий дім «Укрспецпромлізинг» вищезазначена квартира була реалізована за ціною 469 500,00 грн., тобто більшою ніж наявна заборгованість на 136 210, 16 грн.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позовних вимог ПАТ «КБ «Приват Банк» виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Таким чином доведенню підлягають період, розмір та складові заборгованості.
Обґрунтовуючи позов, позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, просив стягнути з відповідача проценти та пеню в загальному розмірі 71505,89 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 10.10.2013 складає 571 332 грн. 06 коп. При цьому позивачем зазначено, що у відповідача відсутня заборгованість по тілу кредиту.
Згідно наданого до суду розрахунку вбачається, що сума заборгованості за тілом кредиту становить 0 грн.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства підстави заявленого позову - це виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (ст. 4, п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК).
Звертаючись до суду з позовною заявою, Банк, посилаючись на порушення відповідачем умов договору щодо сплати щомісячних платежів, обґрунтовував позовні вимоги неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором та зазначав, що у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми не погашеної в строк заборгованості. Вказував на порушення відповідачем норм ст. 525, 526, 530, 1054 ЦК України.
Однак, в наданому до суду розрахунку заборгованості за тілом кредиту, позивач зазначав про відсутність такої заборгованості за тілом кредиту, разом з цим стверджував про наявність у відповідача заборгованості по процентам та пені за кредитним договором № KIMOGA0000020П від 10.11.2005 в розмірі 71505,89 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 10.10.2013 складає 571 332 грн. 06 коп.
При цьому позовна заява не містить обґрунтувань щодо періоду заборгованості.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення своїх прав та інтересів.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо незастосування до вказаних правовідносин правового висновку Верховного суду України викладеного у справі 6-1206цс15, оскільки у постанові на яку посилається апелянт та у справі, яка переглядається, наявні різні фактичні обставини, зокрема вказаний правовий висновок стосується правовідносин, що регулюються ст. 611 ЦК України.
Вимоги про стягнення коштів з відповідача з підстав ст. 611 ЦК України, позивачем не заявлялися.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність правових підстав для визнання договору недійсним, оскільки Банк відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не повідомив її, як споживача у письмовій формі про кредитні умови не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:
1) особу та місцезнаходження кредитодавця;
2) кредитні умови, зокрема:
а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;
б) форми його забезпечення;
в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;
г) тип відсоткової ставки;
ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;
д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);
е) строк, на який кредит може бути одержаний;
є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;
ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;
з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;
и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;
і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
При підписанні договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства, а дії відповідача, що виразилися у підписанні кредитного договору та здійсненні напису щодо ознайомлення з його умовами і відсутністю претензій, являється підтвердженням ознайомлення відповідача зі змістом укладеної нею кредитного договору.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору про відшкодування матеріальної шкоди.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг та залишення рішення без змін.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приват Банк», в інтересах якого діє ГриньКостянтин Андрійович, - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 757/23259/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3767/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Москаленко К.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.