І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
16 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Восток» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, -
У липні 2015 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Восток» (далі - ЖБК «Восток») у якому, посилаючись на невиплату йому при звільненні заробітної плати за період з 04.01.2012 по 30.04.2012, просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.
Вказував, що належна йому заробітна плата була стягнута з відповідача в примусовому порядку відповідно до судового наказу, проте даний судовий наказ було виконано лише 04.07.2014, а отже вважав за необхідне стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 01.05.2012 по 04.07.2014 у сумі 47 412 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилався на незаконність та необґрунтованість рішення суду, невідповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права.
Вказував на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, та невірно встановив відсутність вини відповідача щодо не виплати заробітної плати у строки передбачені законом.
Також суд не врахував, що саме неправильне ведення господарської діяльності є наслідком арешту рахунків відповідача.
Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Представники ЖБК «Восток» - Воронін М.М. та Ніколаєнко М.В. в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували та просили відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що рішення є законним та обґрунтованим.
ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 04.01.2012 року по 30.04.2012 року перебував у трудових відносинах з ЖБК «Восток».
В день звільнення позивача повний розрахунок належних йому виплат з ним проведений не був.
Більше ніж через рік після звільнення, а саме в червні 2013 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по заробітній платі, на підставі якої 05 липня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва було видано судовий наказ, яким стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Восток» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 5899, 68 грн., судовий збір в розмірі 114,70 грн., всього 6014,38 грн. Судовий наказ набрав законної сили 26.09.2013 року.
З виконання судового наказу, державною виконавчою службою 30.10.2013 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та 14.11.2013 року з метою забезпечення виконання рішення суду державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти та майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.
05.12.2013 року державним виконавцем повторно винесено постанову про накладення арешту на розрахункові рахунки боржника.
З виписки по картці/рахунку в ПАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 від 03 квітня 2015 року № 150403/398 вбачається, що з ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві позивачу 04.07.2014 року надійшли грошові кошти в сумі 6014, 38 грн. від ЖБК «Восток».
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши, що на грошові кошти на рахунках відповідача було накладено арешти, дійшов висновку про відсутність вини ЖБК «Восток» у несвоєчасному розрахунку з відповідачем.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за працівникові при звільненні сум.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 p. у справі № 6-144цс13, від 22 січня 2014 p. у справі № 6-159цс13
Вiдсутнiсть фiнансово-господарської дiяльностi або коштiв у роботодавця не виключає його вини в невиплатi належних звiльненому працiвниковi коштiв та не звiльняє роботодавця вiд вiдповiдальностi, передбаченої ст. 117 КЗпП України (правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03.07.2013 № 6-64цс13).
А тривалий період здійснення виконавчого провадження не є поважною причиною невиконання боржником своїх зобов'язань перед ОСОБА_1
За таких обставин висновок суду першої iнстанцiї про вiдсутнiсть вини відповідача у виплаті працiвниковi середнього заробiтку за весь час затримки розрахунку не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Разом з тим, порушене право не підлягає захисту у зв'язку з пропущенням позивачем строку позовної давності на звернення до суду.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
З матеріалів справи вбачається, що ЖБК «Восток» в судовому засіданні 21.12.2015, до ухвалення судового рішення по справі, було подано заяву про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 р. № 4-рп/2012, дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 р. № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Оскільки заборгованість по заробітній платі, на підставі судового наказу було погашено ЖБК «Восток» 04.07.2014 року, то строк позовної давності на звернення до суду слід обраховувати саме з цієї дати.
Ураховуючи наведене, останнім днем звернення до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати був 04.10.2014року, а оскільки з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва 25.06.2015 року, колегія суддів дійшла висновку про пропущення позивачем строку давності на звернення до суду з позовом.
Отже, ураховуючи те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не застосував норми матеріального, які підлягали застосуванню, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволені позову з інших підстав.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволені позову ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Восток» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 761/18569/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3952/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Сіромашенко Н.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.