АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
16 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Мікітчак А.Л.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року
в справі за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Фідобанк» , третя особа: реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності, зняття арешту з майна та зобов'язання вчинити певні дії.
Колегія суддів, -
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві (надалі - відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві), ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк» (надалі - ПАТ «Фідокомбанк») про визнання права власності, зняття арешту з майна та зобов'язання вчинити певні дії.
Вимоги обґрунтовував тим, що 18 грудня 2012 року, між ним та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1.
В процесі реалізації свого права як власника квартири, він звернувся до Державної реєстраційної служби України з метою реєстрації права власності на нерухоме майно, проте рішенням № 6513990 від 08 жовтня 2013 року йому відмовлено у державній реєстрації права власності у зв'язку з тим, що реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна - у зв'язку з накладенням відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві арешту на зазначену квартиру на користь ПАТ «Ерсте Банк».
Зазначав, що він набув права власності на квартиру на законних підставах, боргових зобов'язань перед ПАТ «Ерсте Банк не має, а тому вважає протиправними дії державного виконавця щодо накладення арешту на його майно.
З наведених підстав просив: визнати за ним право власності на АДРЕСА_1; зобов'язати відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції зняти арешт з зазначеної квартири та зобов'язати Державну реєстраційну службу України провести реєстрацію за ним речових прав вказане нерухоме майно.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, оскільки судом першої інстанції не було надано належної оцінки всім доказам, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_1 та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, представника ПАТ «Фідобанк», яка просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про її відхилення та залишення рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 26 вересня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №014/5810/2/23676, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Висоцькою С.І., зареєстрований в реєстрі за номером 1478, відповідно до умов якого останній з метою забезпечення виконання ОСОБА_7 зобов'язань за кредитним договором №014/5810/2/23676 від 26 вересня 2008 року, передав в іпотеку ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», кв. АДРЕСА_1 (а.с.37-45 т.1).
Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек, до останнього 26 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Висоцькою С.І., на підставі вищевказаного договору іпотеки, внесено реєстраційний запис №7983829 про обтяження нерухомого майна - спірної квартири (а.с.88 т.1).
Встановлено, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Маховою Д.А. від 10 грудня 2012 року відкрито виконавче провадження №35545600 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 03 лютого 2012 року Солом'янським районним судом м. Києва по справі №2-6565/11, відповідно до якого в рахунок погашення в солідарному порядку заборгованості ОСОБА_7 перед ПАТ «Ерсте Банк» в сумі 3013864 грн. 60 коп. звернуто стягнення на кв. АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 26 вересня 2008 року №014/5810/2/23676 і належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с.47-48 т.1).
На виконання рішення суду, постановою того ж державного виконавця від 04 лютого 2013 року накладено арешт на іпотечне майно й оголошено заборону на його відчуження (а.с.14,15 т.1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі постанови держаного виконавця, 05 лютого 2013 року в Державному реєстрі зареєстровано обтяження у виді арешту нерухомого іпотечного майна та оголошення заборони на його відчуження (а.с.69 т.1).
Встановлено, що заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 червня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_2 до ПАТ «Ерсте Банк» про визнання договорів недійсними, кредитний договір та іпотечний договір з номерами №014/5810/2/23676 від 26 вересня 2008 року визнано недійсними, а приватного нотаріуса КМНО Висоцьку С.І. зобов'язано зняти заборону відчуження майна шляхом вчинення відповідної нотаріальної дії та виключення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №7983806 від 26 вересня 2008 року та виключення запису з Державного реєстру іпотек №7983829 від 26 вересня 2008 року (а.с.40-45 т.2).
Встановлено, що після виконання зазначеного рішення суду, 09 липня 2012 року спірна квартира ОСОБА_2 була відчужена на користь ПП «Профі-Трейд ЛТД», який 17 липня 2012 року продав її ОСОБА_3 й 18 грудня 2012 року останній продав ОСОБА_1 (а.с.16 т.1).
Матеріали справи свідчать, що ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2012 року заочне рішення того ж суду від 21 червня 2012 року скасовано, а ухвалою суду від 10 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_2 залишено без розгляду (а.с.46-48 т.2).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року в справі за позовом ПАТ «Фідокомбанк» до ОСОБА_2, ПП «Профі- Трейд ЛТД», ОСОБА_3, ОСОБА_1, Державної реєстраційної служби України про визнання договорів недійсними, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2015 року, визнано доведеним, що після скасування рішення суду від 21 червня 2012 року права ПАТ «Фідобанк», як іпотекодержателя, поновлено, а дія договору іпотеки відновилася.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-63 цс15 від 13 травня 2015 року, яка є обов'язковою для всіх судів, у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, остільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
Отже, дію договору іпотеки було відновлено з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
Відповідно до положень ст.23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності ( права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Встановлено, що рішенням державного реєстратора Чернієнка В.Г. від 08 жовтня 2013 року №6513990 відмовлено в державній реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1, у зв'язку з тим, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна та їх обтяжень, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна державним виконавцем (а.с.18 т.1).
Твердження апеляційної скарги про наявність підстав до визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру ретельно перевірялися судом першої інстанції, вони отримали належну оцінку у рішенні й обґрунтовано визнані безпідставними.
З урахуванням положень ч.1 ст. 15 та ст.392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Відповідно до змісту долученого до справи договору купівлі-продажу, спірна квартира була продана позивачу не ОСОБА_2, а ОСОБА_3, який, у свою чергу, нерухоме майно придбав у ПП «Профі - Трейд ЛТД» й останнє - у ОСОБА_2 (а.с.16 т.1).
Матеріалами справи безспірно доведено, що після скасування рішення суду про визнання договору іпотеки недійсним, права ПАТ «Фідобанк», як іпотекодержателя кв. АДРЕСА_1 поновлено, а тому наявність судового рішення про відмову банку у визнанні договорів купівлі-продажу вказаної квартири недійсними не позбавляє банк права на іпотечне майно.
Положеннями ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації (ст. 334 ЦК України).
До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК України. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (п. 1 ч.1 ст. 346 ЦК України), а покупець є його законним володільцем.
У матеріалах справи відсутні докази невизнання ОСОБА_2 права власності ОСОБА_1 на придбану ним у ОСОБА_3 квартиру.
Посилання апеляційної скарги на незаконність дій державного виконавця, пов'язаних з накладенням арешту на квартиру, яка на час вчинення ним дій на праві власності ОСОБА_2 не належала, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, остільки, відповідно до справи, державний виконавець, накладаючи арешт на спірну квартиру, як на майно, яке належить ОСОБА_2, виходив зі змісту виконавчого листа № 2-6565/11, виданого 03 лютого 2012 року Солом'янським районним судом м. Києва на виконання рішення суду та згідно якого державний виконавець повинен був в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_7 перед банком, в сумі 3 013 864 грн. 60 коп., звернути стягнення на квартиру кв. АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки та належить ОСОБА_2 (а.с.14 т.1).
Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у п. 24 постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів визнає безпідставними твердження апеляційної скарги про наявність спору позивача з відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві. Згаданий відділ не є особою, від якої перейшло право власності на спірну квартиру, або особою, яка може претендувати на таке право. Орган державної виконавчої служби може бути лише третьою особою, а не відповідати за пред'явленими позовними вимогами.
Отже, колегія суддів визнає законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав до задоволення заявленого по справі позову.
Районний суд з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку.
Справа судом першої інстанції розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального й процесуального права застосовано правильно.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та зібраним доказам й доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 760/24981/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/778/2016
Головуючий у суді першої інстанції: ЛазаренкоВ.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.