№ апеляційного провадження: 22-ц/796/601//2016
Головуючий у суді першої інстанції: Леонтюк Л.К.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
4 лютого 2016 року колегія суддів судової палати по розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі
головуючого: судді Білич І.М
суддів Болотова Є.В., Поліщук Н.В.
при секретарі Горбачовій І.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року
в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на грошові кошти.
Позивач звертаючись в серпні 2015 року до суду з позовом про визнання права власності на грошові кошти в розмірі 166 466 гривень за договором відступлення права вимоги (цесії) від 14.05.2014 року. Обґрунтовував свої вимоги тим, що 14 травня 2014 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії). Відповідно до п. 1 договору ОСОБА_5 відступила, а позивач набув право вимоги, і став кредитором за договором № 007-04557-280414 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» у гривнях, укладеним 28.04.2014 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Дельта Банк». Позивач набув право вимагати від банку сплати суми боргу у розмірі 166466 гривень, який виник у зв'язку з наданням ОСОБА_5 банку у тимчасове строкове користування грошових коштів за депозитним договором. А відтак, позивач набув статус вкладника з моменту підписання договору сторонами, тобто з 14.05.2014 року.
У подальшому, ОСОБА_5 повідомила, що відмовляється від договору та вважає його помилковим. Крім того, 24.07.2014 року ОСОБА_6 повідомив позивача про те, що 21.07.2014 року ОСОБА_5 подарувала йому грошові кошти у розмірі 500 000 гривень, які ОСОБА_5 передала у тимчасове строкове користування банку за договором.
Тому, позивач вимушений звернутися до суду з позовом про визнання права власності на грошові кошти у розмірі 166 466 гривень, право вимоги на які він набув згідно договору.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року у задоволенні позову було відмовлено
Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та постановлення нового про задоволення позову у повному обсязі. Вказуючи при цьому, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.
Сторони будучи належним чином повідомленими про розгляд справи у судове засідання не з'явилися, поважність причин неявки суду не повідомили. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в силу вимог ст. 305 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Так судом при розгляді справи було встановлено, що 14 травня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії)
Відповідно до п. 1 договору ОСОБА_5 (цедент) відступила позивачеві (цесіонарієві), а ОСОБА_7 набув право вимоги, належне ОСОБА_5, і став кредитором за договором № 007-04557-280414 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» у гривнях, укладеним 28.04.2014 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Дельта Банк».
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Хоча ч. 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ст. 60 цього ж Кодексу, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Представник позивача звертаючись до суду із апеляційною скаргою зазначав, що судом першої інстанції не було враховано того факту, що відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором. Та вважав, що ОСОБА_5 неправомірно в односторонньому порядку 02.07.2014 року відмовилася від договору відступлення права вимоги та подарувала 21.07.2014 року грошові кошти із сумі 500 000 гривень за договором з банком ОСОБА_6 У той час як умовами укладеного між ними договору не передбачено право ОСОБА_5 на розірвання його в односторонньому порядку, договір може бути розірваний лише за згодою сторін. Сторони не укладали договору про розірвання договору відступлення права вимоги (цесії) від 14.05.2014 року.
А також те, що позивач набуваючи право вимоги за договором від 14 травня 2014 року незобов'язаний був повідомляти банк про відступлення третім особам прав за договором банківського вкладу (депозиту), виходячи з вимог ч. 1 ст. 516 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду виходячи з наступного.
Визнання права власності є спеціальним засобом захисту права власності. За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по - перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по - друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Тобто позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно ( тобто вже стала його власником, а не намагається стати ним через пред'явлення позову).
Отже, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.
Позивач вказував на те, що з підписанням договору відступлення права вимоги (цесії) від 14.05.2014 року до нього перейшло і право власності на зазначені в цьому договорі грошові кошти, так як ОСОБА_5 при укладенні договору банківського вкладу ( депозиту) « 8 років разом» у гривнях кошти в розмірі 500 000 гривень належали на праві власності. Враховуючи, що вклад ( депозит) - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі в валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без визначення такого строку без передачі права власності на кошти.
Договір цесії - це уступка на платній основі кредитором ( цедент) свого права вимагати гроші чи інші цінності на користь третьої особи ( цесіонарія) до якої за договором про відступлення права вимоги ( договір цесії) переходить визначений таким договором обсяг прав вимагати від дебіторів виконання свого боргового зобов'язання перед цесіонарієм, яке б виникло в нього перед первісним кредитором ( цедентом).
При укладенні договору цесії його сторонами не було передбачена уступка права вимоги на платній основі, що не відповідає вимогам, які законодавчо визначені до форми укладення зазначеного договору. Отже укладений сторонами договір не є договором цесії у розумінні визначеному положеннями ЦК України.
А відтак, з урахуванням вищевикладеного, до позивача при укладенні договору відступлення права вимоги перейшло лише право вимоги, що також підтверджується п. 1 договору, а саме : ОСОБА_5 (цедент) відступила позивачеві (цесіонарієві), а ОСОБА_7 набув право вимоги, належне ОСОБА_5, і став кредитором за договором № 007-04557-280414 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» у гривнях, укладеним 28.04.2014 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Дельта Банк».
Крім того, звертаючись до суду з позовом позивач вказував на те, що підставою для звернення до суду з зазначеним позовом стало те, що ОСОБА_5 надіслала на його адресу лист в якому повідомила його про розірвання нею в односторонньому порядку договору про відступлення права вимоги ( цесії ) укладеного між ними 14 травня 2014 року, а також на його адресу надійшов лист ОСОБА_6 який повідомив його про укладення між ним та ОСОБА_5 договору дарування грошових коштів за договором банківського вкладу від 28.04.2014 року та переходу до нього права власності на грошові кошти в сумі 500 000 гривень в тому числі і грошових коштів в сумі 166 466 гривень, які позивач вважав такими що належать йому на праві власності у відповідності до договору цесії.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що зазначений ОСОБА_6 договір дарування був визнаний недійсним у встановленому законом порядку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач не довів у ході судового розгляду обставин на підтвердження набуття ним права власності на грошові кошти за договором відступлення права вимоги, що в давало йому право ставити питання про відновлення порушеного права шляхом визнання права власності на грошові кошти визначені умовами договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: