16 лютого 2016 р.Справа № 816/4473/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.
Суддів: Макаренко Я.М. , Шевцової Н.В.
за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2015р. по справі № 816/4473/15
за позовом ОСОБА_1
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0009821701 від 10.06.2014 р., №0004741703 від 29.01.2015 р., №0018641701 від 11.03.2015 р., №0025571703 від 25.03.2015 р.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2015р. по справі № 816/4473/15 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції № 0009821701 від 10.06.2014 р., № 0004741703 від 29.01.2015 р., № 0018641701 від 11.03.2015 р. та № 0025571703 від 25.03.2015 р.
Відповідач, Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з постановою суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняти ним на законних підставах і відповідають чинному законодавству. Просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2015р. по справі № 816/4473/15 та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою згідно ст. 41 КАС України не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Позивача у встановленому законом порядку було зареєстровано фізичною особою - підприємцем та він перебував на обліку платників податків в Кременчуцькій ОДПІ з 31.10.2005 р. (а.с. 55).
06.01.2015 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис №25850060005003452 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (а.с. 56).
З матеріалів справи встановлено, що Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області проведено ряд перевірок платника податків, за результатами яких прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0009821701 від 10.06.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу зі сплати податку на додану вартість в розмірі 10392,00 грн. (в т.ч., за основним платежем - 6928,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3464,00 грн.) (а.с. 65);
- №0004741703 від 29.01.2015 р., на підставі якого позивача зобов'язано сплатити штраф в розмірі 2462,45 грн. (а.с. 76);
- №0018641701 від 11.03.2015 р., на підставі якого позивача зобов'язано сплатити штраф в розмірі 185,50 грн. (а.с. 76);
- №0025571703 від 25.03.2015 р., на підставі якого позивача зобов'язано сплатити штраф в розмірі 1092,21 грн. (а.с. 85).
Позивач не погодився з оскаржуваними рішеннями податкового органу, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з реальності господарських операцій позивача і неправомірності застосування штрафних санкцій відповідачем, та з обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0009821701 від 10.06.2014 р., яким позивачу донараховано грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість загалом в розмірі 10392,00 грн. та податкового повідомлення-рішення №0018641701 від 11.03.2015 р., на підставі якого до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 185,50 грн. за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ у період з 05.05.2014 р. по 19.05.2014 р. проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., про що було складено акт №1476/16-03-17-01-10/3191712398 від 26.05.2014 р.
Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено заниження позивачем податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість у зв'язку із завищенням податкового кредиту в розмірі 6928,00 грн. (а.с. 68-72).
На підставі акту відповідачем 10.06.2014 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0009821701, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 10392,00 грн. (в т.ч., за основним платежем - 6928,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3464,00 грн.) (а.с. 65).
В акті перевірки відповідач вказує, що перевіркою встановлено факт відображення позивачем у податковому обліку придбання у ТОВ "Фірма "Авто-Сервіс" та ТОВ "Техносфера" дизельного палива кількістю 2999,6 л, загальною вартістю 27828,00 грн., в т.ч. ПДВ - 4638,00 грн. Однак, перевіркою встановлено, що зазначений товар не був використаний позивачем протягом 2011-2013 років та відсутній у складі залишків на кінець 2013 року. Оскільки позивач не відніс витрати з придбання невикористаного дизельного палива до складу витрат операційної діяльності, відповідач дійшов висновку про завищення ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту загалом в розмірі 4638,00 грн.
Також перевіркою встановлено, що позивачем придбано у ПП "Макс-Авто" та ТОВ "Тракспартс Україна ЛТД" 11 акумуляторів, однак відповідно до наданих на перевірку документів лише два з них використано у підприємницькій діяльності, ще чотири - знаходяться у залишках, а відносно п'яти акумуляторів інформація про їх використання відсутня. З огляду на викладене, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту в розмірі 1992,84 грн.
Крім того, перевіркою встановлено, що позивач у серпні 2011 року придбав у ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" 200 л бензину марки А-95 загальною вартістю 2975,00 грн., в т.ч. ПДВ - 495,83 грн. Посилаючись на те, що дане пальне позивачем використано для заправки власного автомобіля, тобто не пов'язано з підприємницькою діяльністю, відповідач дійшов висновку про завищення платником податків податкового кредиту в розмірі 495,83 грн.
З матеріалів справи встановлено, що основним видом підприємницької діяльності ОСОБА_1 було надання послуг перевезень вантажів автомобільним транспортом (а.с. 8).
Позивачем у встановленому законом порядку було отримано ліцензію на право надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом (а.с. 143).
У власності та на праві користування позивач мав достатню кількість вантажних транспортних засобів для здійснення підприємницької діяльності (а.с. 144-163).
У спірний період позивачем було укладено ряд договорів з перевезення вантажів автомобільним транспортом, за змістом яких ФОП ОСОБА_1 зобов'язувався приймати для перевезення вантажі та здійснювати їх доставку до місця призначення (а.с. 164-189). Матеріалами справи підтверджено, що позивач фактично виконав умови вказаних договорів (а.с. 190-226).
У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем з контрагентами ТОВ "Фірма "Авто-Сервіс", ТОВ "Техносфера", ПП "Макс-Авто", ТОВ "Тракспартс Україна ЛТД", ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" належним чином оформлені договірні відносини та на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи податкової та бухгалтерської звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що придбані у ТОВ "Фірма "Авто-Сервіс", ТОВ "Техносфера", ПП "Макс-Авто", ТОВ "Тракспартс Україна ЛТД", ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" товарно-матеріальні цінності (дизельне паливо, бензин, акумулятори) позивач використав у власній підприємницькій діяльності.
Довід апеляційної скарги стосовно того, що під час перевірки позивач не надав документального підтвердження використання у господарській діяльності платника придбаних 11 акумуляторів та відсутності їх у складі залишків на кінець перевіряємого періоду, колегія суддів не приймає, оскільки, як було зазначено вище позивач має у власності та на праві користування достатню кількість вантажних транспортних засобів для здійснення підприємницької діяльності, а на ватажному автомобілі рахується 2 акумулятори, на 5 автомобілях їх 10, тому висновок податкового органу, що позивач використав тільки 2 акумулятори для свого автомобіля не відповідає фактичним обставинам справи.
Стосовно доводу апеляційної скарги, що судом першої інстанції залишено поза увагою факт відсутності нотаріального посвідчення договору оренди транспортних засобів №15 від 05.12.2001 року, який укладено ФОП ОСОБА_2 з ФОП ОСОБА_1, як того вимагає ст. 799 ЦК України, колегія суддів зазначає, що автомобіль МАН-430 д/н НОМЕР_1 відсутній в договорі оренди транспортних засобів № 15 від 05.12.2011 року, оскільки він є власністю ОСОБА_1 і відповідно до ст. 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницькою діяльність юридичних осіб, тому нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів в даному випадку не потрібне.
Відповідачем до суду не надано доказів, що свідчили б про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Так само, відповідач не довів правомірність своїх доводів щодо невикористання позивачем придбаних товарів у підприємницькій діяльності та їх відсутність у залишках.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на придбання позивачем бензину марки А-95 для заправки власного автомобіля, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не містить застережень щодо неможливості використання фізичною особою - підприємцем власного автомобіля для ведення підприємницької діяльності.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту з податку на додану вартість суму податку в розмірі 6928,00 грн., а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування податкового повідомлення - рішення №0009821701 від 10.06.2014 р.
Оскільки, податковим повідомленням-рішенням №0018641701 від 11.03.2015 р. до позивача застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням Кременчуцької ОДПІ №0009821701 від 10.06.2014 р., яке визнано протиправним та скасовано судом першої інстанції, то податкове повідомлення-рішення від 11.03.2015 року №0018641701 так само підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 29.01.2015 №0004741703, на підставі якого до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 2462,45 грн. за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань, колегія суддів зазначає наступне.
29.01.2015 р. відповідачем проведено перевірку своєчасності сплати ФОП ОСОБА_1 податку на додану вартість, за результатами якої складено акт №164/16-03-17-03 від 29.01.2015р. (а.с. 78)
Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати узгоджених сум податку на додану вартість за липень-грудень 2014 року.
На підставі акту відповідачем 29.01.2015 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0004741703, на підставі якого позивача зобов'язано сплатити штраф в розмірі 2462,45 грн. (а.с. 76)
У відповідності до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 203.1 статті 203 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Відповідно до п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
З матеріалів справи встановлено, що 18.07.2014 р. ФОП ОСОБА_1 подано до Кременчуцької ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2014 року, в якій самостійно визначено суму податку до сплати в бюджет у розмірі 5319,00 грн. (а.с. 116-117). Позивач перерахував до бюджету суму податку на додану вартість в розмірі 5319,00 грн., про що свідчить копія платіжного доручення №714 від 30.07.2014 р. (а.с. 119).
07.08.2014 р. позивач подав до Кременчуцької ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2014 року, в якій самостійно визначено суму податку до сплати в бюджет у розмірі 3577,00 грн. (а.с. 120-121). 29.08.2014 року позивач сплатив до бюджету суму податку на додану вартість в розмірі 3577,00 грн., про що свідчить копія квитанції №7389.419.1 (а.с. 123).
15.09.2014 р. позивач подав до Кременчуцької ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2014 року, в якій самостійно визначено суму податку до сплати в бюджет у розмірі 2113,00 грн. (а.с. 124-125). 29.09.2014 р. позивач сплатив до бюджету суму податку на додану вартість в розмірі 2113,00 грн., про що свідчить копія квитанції №7389.501.1 (а.с. 127).
14.11.2014 р. позивач подав до Кременчуцької ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, в якій самостійно визначено суму податку до сплати в бюджет у розмірі 10839,00 грн. (а.с. 131-132). Позивач перерахував до бюджету суму податку на додану вартість в розмірі 10839,00 грн., про що свідчить копія платіжного доручення №769 від 28.11.2014 р. (а.с. 134).
17.12.2014 р. позивач подав до Кременчуцької ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2014 року, в якій самостійно визначено суму податку до сплати в бюджет у розмірі 4222,00 грн. (а.с. 135-136). Позивач перерахував до бюджету суму податку на додану вартість в розмірі 4222,00 грн., про що свідчить копія платіжного доручення №774 від 26.12.2014 р. (а.с. 138).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що визначені у податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень-грудень 2014 року зобов'язання зі сплати податку на додану вартість позивачем сплачено у строки, визначені Податковим кодексом України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що податковим органом безпідставно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкцій в розмірі 2462,45 грн. за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань з податку на додану вартість за липень-грудень 2014 року, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування податкового повідомлення-рішення №0004741703 від 29.01.2015 р.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0025571703 від 25.03.2015 р., на підставі якого до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 1092,21 грн. за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань, колегія суддів зазначає наступне.
Податковим повідомленням-рішенням №0025571703 від 25.03.2015 р. до позивача застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених у податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень 2014 року, жовтень 2014 року та квітень 2013 року.
З матеріалів справи встановлено, що податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за червень 2014 року позивачем сплачено 30.07.2014 р., про що свідчить копія платіжного доручення №714 від 30.07.2014 р. (а.с. 119), а податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за жовтень 2014 року позивачем сплачено 28.11.2014 р., про що свідчить копія платіжного доручення №769 від 28.11.2014 р. (а.с. 134), тобто, в межах строків, визначених Податковим кодексом України. З розрахунку штрафної санкції встановлено, що податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за квітень 2013 року позивачем було сплачено 31.05.2013 р. (а.с. 86).
Довід апеляційної скарги щодо правомірності встановленого податковим органом порушення строків сплати податку на додану вартість за червень, жовтень 2014 року, оскільки на підставі п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України поточні платежі зараховувались в погашення податкового боргу позивача, що виник за умови несплати ним грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням №0009821701 від 10.06.2014 р., колегія суддів не приймає, оскільки податкові повідомлення-рішення є похідними від неправомірного податкового повідомлення-рішення №0009821701 від 10.06.2014 р.
Таким чином, колегія суддів вважає, що податковим органом безпідставно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкцій в розмірі 1092,21 грн. за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань з податку на додану вартість за квітень 2013 року, червень та жовтень 2014 року, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування податкового повідомлення-рішення №0025571703 від 25.03.2015.
В силу ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірності своїх рішень.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного податкових повідомлень-рішень відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2015р. по справі № 816/4473/15 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2015р. по справі № 816/4473/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Мінаєва О.М.
Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Шевцова Н.В.
Повний текст ухвали виготовлений 22.02.2016 р.