Номер провадження 1-кп/754/183/16
Справа № 754/2167/16-к
Іменем України
19 лютого 2016 року
Місто Київ
Деснянський районний суд м.Києва в складі :
головуючий - суддя ОСОБА_1 ,
секретар - ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
провівши в залі суду відкрите підготовче судове засідання за обвинувальним актом,
15 лютого 2016 року від прокурора ОСОБА_3 надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015100030013810 за ч.1 ст.121 КК України відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України, проживаючого і зареєстрованого в АДРЕСА_1 , не маючого судимсті згідно ст.89 КК України.
Прокурор просив суд призначити судовий розгляд за обвинувальним актом у відкритому судовому засіданні.
Прокурора підтримав потерпілий.
Захисник і обвинувачений заперечили проти думки прокурора, просили повернути прокурору обвинувальний акт і змінити обвинуваченому запобіжний захід.
Виконавши вимоги ст.ст.342-345 КПК України, з'ясувавши в учасників судового провадження їх думку щодо можливості призначення судового розгляду, суд задовольняє клопотання захисника і повертає обвинувальний акт прокурору з наступних підстав.
Згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам КПК України.
Обвинувальний акт має містити відомості, зазначені в ч.2 ст.291 КПК України, при цьому всі складові частини даного підсумкового документа досудового рослідування мають бути узгоджені між собою.
При складанні обвинувального акта слідчий вимоги закону не виконав, про що свідчать наступні факти.
(1)Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.
Згідно ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст.291 КПК України.
Згідно п.5 ч.2 ст.291 КПК України в обвинувальному акті мають бути зазначені такі відомості у наступній послідовності :
(а)виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими,
(б)правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність,
(в)формулювання обвинувачення.
З тексту даного закону вбачається, що формулювання обвинувачення має бути узгоджено з викладом фактичних обставин кримінального правопорушення і з його правовою кваліфікацією.
В порушення вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України в перевіреному судом обвинувальному акті формулювання обвинувачення не узгоджено з викладом фактичних обставин кримінального правопорушення.
Так, при викладі фактичних обставин кримінального правопорушення слідчий зазначив, що ОСОБА_6 ”…дістав з правого рукава своєї куртки наявний у нього кухонний ніж, після чого утримуючи його в правій руці, клинком ножа наніс потерпілому ОСОБА_4 один удар в область живота з лівої строни”.
При формулюванні обвинувачення слідчий зазначив, що ОСОБА_6 ”…дістав з правого рукава куртки в яку був одягнений кухонний ніж та утримуючи його у правій руці умисно наніс потерпілому ОСОБА_4 тяжке тілесне ушкодження”.
Таким чином, при формулюванні обвинувачення слідчий не виклав механізм травмування ОСОБА_4 і не зазначив в даному тексті знаряддя, яким потерпілому було нанесено удар і заподіяно тілесне ушкодження.
Пред'явлене особі обвинувачення має бути конкретним і містити дані про час, місце і інші обставини вчинення злочину, оскільки особа має право знати, в чому саме вона обвинувачується, і мати можливість захищатись від конкретного пред'явленого їй обвинувачення.
Таке право особи гарантується п.(а) ч.3 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.
Згідно ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Всупереч викладеним вимогам закону в обвинуваченні ОСОБА_6 не конкретизовані його дії і знаряддя злочину, якими потерпілому було завдано тілесні ушкодження.
(2)Правова кваліфікація вчиненого ОСОБА_6 злочину також не конкретизована і не узгоджена з викладом фактичних обставин кримінального правопорушення і з формулюванням обвинувачення.
Так, вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення кваліфіковано слідчим за ч.1 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження.
За диспозицією ч.1 ст.121 КК України під тяжким тілесним ушкодженням розуміється умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату бідь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розляд здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.
При правовій кваліфікації вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення слідчий не зазначив передбачені ч.1 ст.121 КК України ознаки злочину, які тягнуть обвинувачення в умисному тяжкому тілесному ушкодженні.
(3)Суд вважає, що слідчий порушив вимоги п.2 ч.2 ст.291 КПК України, оскільки в обвинувальному акті не зазначив відповідні поштови індекси за місцем проживання обвинуваченого і потерпілого.
Така думка суду грунтується на положеннях п.60 ”Правил користування послугами поштового зв'язку”, за яким поштовий індекс є обов'язковим реквізитом адреси одержувача, а поштові відправлення юридичних осіб без зазначення в адресі поштових індексів до пересилання не приймаються, а вийняті з поштових скриньок - повертаються відправникам з першого етапу обробки.
Загальновідомо, що кожен поштовий конверт в Україні у реквізитах адреси одержувача передбачає поштовий індекс, а тому він є обов'язковою і невід'ємною частиною будь-якої адреси.
Така думка суду має підтримку в інших законах України.
Так, зокрема, обов'язковість поштового індексу в адресі проживання сторін передбачена в ст.119 ЦПК України і недотримання цієї вимоги закону тягне залишення позовної заяви без руху.
(4)Порушено порядок підписання і затвердження обвинувального акта.
Згідно ч.3 ст.291 КПК України обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором.
Згідно ч.1 ст.291 КПК України складений слідчим обвинувальний акт затверджується прокурором.
В тексті перевіреного судом обвинувального мається твердження слідчого про вже здійснений факт затвердження обвинувального акта прокурором.
Слідчий на стадії складання обвинувального акта вже знає номер кабінета в прокуратурі, де прокурор затвердив обвинувальний акт, який ще тільки складається слідчим.
Таке твердження слідчого свідчить про недотримання процесуальної процедури і встановленої законом послідовності дій певних службових осіб, за якою обвинувальний акт спочатку підписується слідчим і прокурором, далі передається прокурору і той приймає рішення про можливість затвердження обвинувального акта.
Підписанням і затвердженням обвинувального акта прокурор здійснює різні процесуальні повноваження на відповідних стадіях провадження і за певною послідовністю у часі.
При складанні обвинувального акта і до його підписання слідчим він не міг знати про дату і конкретне місце затвердження обвинувального акта прокурором.
При ухваленні рішення про повернення обвинувального акта суд не вдається до обговорення питання про істотність чи неістотність допущених слідчим порушень при складанні обвинувального акта, оскільки положення ч.2 ст.291 КПК України є обов'язковими при складанні обвинувального акта.
Ревізію прямих вимог закону через призму істотності чи неістотності порушень, допущених слідчим, суд вважає неприпустимою.
Також при ухваленені даного рішення суд виходить з непередбачуваності думок вищестоящих судів щодо істотності допущених слідчим порушень закону і впливу цих порушень на законність вироку, ухваленого судом першої інстанції за результатами розгляду обвинувального акта, який має певні вади.
Суд не бачить також підстав для обговорення в підготовчому судовому засіданні питання про можливість усунення недоліків обвинувального акта прокурором на наступних стадіях провадження, оскільки прокурор згідно ст.338 КПК України може змінити обвинувачення в суді і скласти новий обвинувальний акт не для його приведення до вимог ч.2 ст.291 КПК України, а виключно для зміни правової кваліфікацї та/або обсягу обвинувачення і тільки за результатами судового розгляду при встановленні нових фактичних обставин кримінального правопорушення.
При цьому суд враховує також відсутність правового механізму для примусу прокурора змінити обвинувачення в суді.
Обвинувальний акт з викладеними вище вадами унеможливлює призначення судового розгляду, оскільки лише бездоганний підсумковий документ досудового розслідування може бути запорукою досягнення мети справедливого правосуддя в розумні строки.
Згідно ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.
З доданого до обвинувального акта реєстру вбачається, що під час досудового розслідування обвинуваченому було обрано запобіжним заходом тримання під вартою до 20 лютого 2016 року.
Згідно ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
В підготовчому судовому засіданні суду не надано доказів щодо зменшення або зникнення ризиків, врахованих слідчим суддею при обранні ОСОБА_6 запобіжного заходу.
З обвинувального акта вбачається обвинувачення ОСОБА_6 у тяжкому умисному злочині, відсутність роботи та інших стримуючих факторів, погашення попередніх судимостей, а тому ОСОБА_6 має залишатись під вартою.
Розмір застави для звільнення обвинуваченого з-під варти суд не визначає на підставі ч.4 ст.183 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.314, 369, 372 КПК України, суд
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015100030013810 за ч.1 ст.121 КК України відносно ОСОБА_6 повернути прокурору Київської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_3 .
Строк тримання під вартою ОСОБА_6 продовжити до 24 годин 19 квітня 2016 року.
Копію ухвали направити начальнику Київського слідчого ізолятора.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м.Києва протягом 7 днів з дня її оголошення, особою, яка перебуває під вартою - протягом 7 днів з моменту отримання копії ухвали, особою, яка не викликалась в суд - протягом 7 днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні ухвали - після постановлення ухвали апеляційним судом про відхилення апеляційної скарги.
Ухвала, яка набрала законної сили, обов'язкова для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.
Головуючий :