Справа № 2-1092/2012 рік
31 жовтня 2012 року. Шевченківський районний суд м.Чернівці
в складі: головуючого судді - Дудакова С.Є.
при секретарі - Колосар О.І.,
за участі представників сторін - ОСОБА_1
- ОСОБА_2
- ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернівці справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, -
встановив:
позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому посилалася на те, що 30 квітня 1998 року ОСОБА_6 заповів їй все належне йому майно, а 12 лютого 2012 року він помер.
Вказувала, що ОСОБА_6 до своєї смерті проживав в кв.№9 в буд.№15 по вул..Першотравневій в м.Чернівці, а вона, її чоловік -ОСОБА_7 та їхні діти були співвласниками цієї квартири. У 2008 році ОСОБА_4 домовилась із відповідачкою, що та періодично приходитиме до ОСОБА_6, дізнаватиметься у нього про самопочуття та надаватиме, за необхідності, допомогу в придбанні ліків, продуктів та іншого необхідного.
Крім цього вказувала, що на початку 2012 року, приїхавши до м.Чернівці, побачила, що ОСОБА_6 знаходиться в дуже паганому стані, став недоглянутим, не міг чітко говорити та самостійно пересуватись. Від відповідачки стало відомо, що вона є дружиною ОСОБА_6 і той на її користь склав заповіт. Запитавши у свого батька, ОСОБА_6, про його дійсні наміри щодо одруження та складання заповіту, він відповів, що нічого не пам”ятає, ніякого заповіту на користь відповідачки не підписував, до нотаріуса не ходив, а все своє майно заповів їй (ОСОБА_4В.)
11 лютого 2012 року ОСОБА_4 запросила додому приватного нотаріуса Балан для посвідчення нового заповіту, тому що ОСОБА_6 виявив бажання видати заповіт на її користь. Однак, коли відповідачка побачила в квартирі нотаріуса, вона разом із своєю родиною вчинила сварку та силою заборонили нотаріусу та ОСОБА_6 вчиняти будь-які нотаріальні дії, а наступного дня ОСОБА_6, який був інвалідом Великої Вітчизняної Війни І групи, перебував на обліку у госпіталі інвалідів війни з січня 2007 року, помер у віці 87 років.
Вважала заповіт від 27 січня 2012 року недійсним, оскільки на час його складання ОСОБА_6 виповнилося 87 років, у нього розвився віковий склероз, почастішали випадки несприйняття дійсних подій, деякі події сприймалися ним неадекватно. Психічний стан, в якому перебував ОСОБА_6, дає підстави вважати, що його волевиявлення при складанні заповіту не було вільним та не відповідало його волевиявленню через те, що він хворів, перебував на обліку в медичній установі, а відповідачка скористалася тим, що позивачка перебуває за межами країни, запросила нотаріуса, яка не перевіривши належним чином дієздатність особи, посвідчила заповіт.
Вважала, що у момент укладення заповіту ОСОБА_6 за станом здоров”я не віддавав належне своїм діям та не міг керувати ними.
Посилаючись на вимоги ст.ст.203, 215, 1257 ЦК України, просила визнати заповіт ОСОБА_6 недійсним.
В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав, пояснив, що дійсно мали і мають місце обставини, вказані у позовній заяві. За його клопотанням була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза на предмет визначення того, чи страждав ОСОБА_6 на час складання заповіту душевною хворобою чи недоумством і чи міг розуміти значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту (27 січня 2012 року).
Представники відповідачки в судовому засіданні позов не визнали і пояснили, що на час складання заповіту ОСОБА_6 був у здоровому глузді, заповіт складався в присутності свідків, були дотримані всі процесуальні норми і заповіт був підписаний за ОСОБА_6 ОСОБА_8 у зв”язку з слабим зором та слабкістю рук на особисте прохання заповідача. Дійсно, ОСОБА_6 був на час складання заповіту літньою людиною, хворів на ряд захворювань, але психічно був здоровим, вів себе адекватно, відносно до свого віку. Дійсно, ОСОБА_5 забрала амбулаторну карту ОСОБА_6 з госпіталю інвалідів війни і де ця карта знаходиться на даний час -невідомо. Коли ОСОБА_6 помер, приїхали працівники міліції і лікарі, їм була показана ця картка, яку відтак поклали в якусь коробку.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов необгрунтований і до задоволення не підлягає.
Судом встановлено, що, дійсно, 12 лютого 2012 року помер батько позивачки -ОСОБА_6, який 30 квітня 1998 року видав заповіт їй, а 27 січня 2012 року він видав заповіт на відповідачку, що стверджено копіями свідоцтва про його смерть та вказаних заповітів.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що вона з ОСОБА_6 проживала по-сусідству, знала його покійну дружину. В кінці 2012 року до них прийшла сусідка і попросила зайти до ОСОБА_6 в гості. Вона на це погодилася, зайшла до його квартири, там вже були нотаріус та свідки. Нотаріус роз”яснювала ОСОБА_6 питання щодо складання заповіту, уїхала і через декілька годин повернулася з оформленим заповітом. Він попросив нотаріуса ще раз його перечитати, що та і зробила, і попросила його підписати цей заповіт, але той не зміг цього зробити, бо погано бачив, у нього були слабкі руки і він погано себе почував. Заповіт за нього підписала ОСОБА_8, при цьому було ще троє людей, а позивачка зі своєю матір”ю під час підписання заповіту були на кухні.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що 27 січня 2012 року вона була присутньою при складанні ОСОБА_6 заповіту з участю нотаріуса, з якою він спілкувався віч-на-віч. Після виготовлення заповіту він з ним ознайомився, при цьому був у свідомості, спілкувався з присутніми, але не зміг самий заповіт підписати і попросив це зробити її, що вона і зробила в присутності свідків. Ніякого тиску від будь-кого на ОСОБА_6 не було.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що також була присутньою при складанні ОСОБА_6, який її запросив, заповіту 27 січня 2012 року. Він спілкувався з нотаріусом, та йому все роз”яснила і уїхала в нот контору. Через деякий час повернулася, показала ОСОБА_6 заповіт, дала йому його прочитати, сама прочитала його вголос. Дійсно, ОСОБА_8 підписала цей заповіт за ОСОБА_6, який самий попросив її це зробити, бо у нього тряслися руки.
Крім цього, представником позивачки надані суду письмові пояснення ОСОБА_11, ОСОБА_12 щодо поганого стану здоров”я ОСОБА_6, про що їм повідомила ОСОБА_4, та щодо обставин, які мали місце в середині січня 2012 року при складані заповіту ОСОБА_6
З копії заповіту від 27 січня 2012 року, який ОСОБА_4 просить визнати недійсним, видно, що даний заповіт складений і посвідчений належним чином належною особою, відповідно до вимог ст.ст. 1233, 1234, 1252, 1253 ЦК України, якими визначне поняття заповіту, права на нього, посвідчення заповіту іншою посадовою чи службовою особою при свідках.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України правочин визнається судом недійсним у разі якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Такими обставинами, зокрема, є помилка щодо природи правочину, прав та обов”язків сторін.
Проаналізувавши всі надані сторонами докази, суд доходить висновку, що при укладанні оспорюваного заповіту дотримані всі вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину відповідно до вимог ст.230 ЦК України, а позивачкою не надано належних доказів того, що її батько оспорюваний заповіт уклав не усвідомлюючи значення своїх дій і не міг керувати ними під час цього саме у зв”язку з захворюванням.
Про необґрунтованість заявленого позову свідчить також і те, що КМУ Чернівецька обласна психіатрична лікарня після отримання ухвали суду про проведення судово-психіатричної експертизи, була не в змозі провести вказану експертизу через те, що у наданих матеріалах цивільної справи відсутні будь-які медичні документи, що слугували би підставою для оцінки психічного стану ОСОБА_6, у період часу, що цікавить суд, а надані 15 медичних карт стаціонарного хворого на його ім”я -не відображають його стан здоров”я, в тому числі психічного на період часу, що цікавить суд. в цих медичних картах містяться відомості щодо стаціонарного лікування ОСОБА_6 у період з 2003 по 2011 рік, тобто задовго до укладання правочину, що оскаржується.
Керуючись ст. ст. 230, 1233, 1234, 1252, 1253, 1257 ЦК України, та ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України
вирішив:
в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до палати в цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський райсуд м.Чернівці на протязі 10 днів з дня його проголошення.