17 лютого 2016 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Винту Ю.М., Половінкіна Н.Ю.
секретар Чубрей І.І.
за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, третя особа орган опіки та піклування Новоселицької районної державної адміністрації Чернівецької області, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 січня 2016 року,
встановила:
В жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_4
Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_4
ОСОБА_1 не цікавиться життям доньки, не приймає жодної участі у вихованні дитини, ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 січня 2016 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки відповідача та свідомого ухилення ним від виховання своєї дитини
Підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав до відповідача відсутні.
Судом не встановлено фактів умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, вчинення ним будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення їй будь-якої моральної чи фізичної шкоди.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.
Так, згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною 6 статті 19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з нормами статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини, крім того, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а також ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно із частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Статтею 11 Закону України Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, № 2402-III передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до пункту 15 постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, N 3 (далі - Постанови) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно абзацу 2 пункту 16 Постанови ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:
- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.9).
З рішення органу опіки та піклування Новоселицької районної державної адміністрації Чернівецької області від 24 липня 2015 року №34 вбачається, що орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо доньки ОСОБА_4 (а.с.16-17).
Суд першої інстанції помилково виходив з того, що факт сплати позивачем аліментів свідчить про те, що в діях ОСОБА_3 відсутні ознаки систематичного, свідомого, злісного ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Суд першої інстанції не врахував, що утримання дитини є одним із багатьох обов'язків, які покладаються на батьків.
Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції також помилково виходив з того, що позивачка не довела факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо доньки.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 тривалий час починаючи з 2003 року не спілкується з донькою ОСОБА_4 в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти.
Вказані обставини підтверджуються рішенням органу опіки та піклування Новоселицької районної державної адміністрації Чернівецької області від 24 липня 2015 року №34, показаннями неповнолітньої ОСОБА_4 та поясненнями самого відповідача.
Наведені обставини вказують на те, що ОСОБА_3 систематично та свідомо ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та є підставою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді позбавлення батьківських щодо його доньки ОСОБА_4
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 січня 2016 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав задовольнити.
Позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.
Головуючий
Судді: