Справа № 723/1963/15-ц
Іменем України
12 лютого 2016 року м.Сторожинець
Сторожинецький районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді Яківчика І.В.,
при секретарі Кисельовій С.В.
за участю - представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представника
відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сторожинець цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в особі представника ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_6 про звернення стягнення
встановив:
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про звернення стягнення зазначивши, що 06.07.2007 року між ним та третьою особою ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № CVN0AA00001029 по якому ОСОБА_6 отримав кредит в сумі 12000,00 доларів США зі сплатою відсотків з кінцевим терміном повернення 05.07.2010 року.
Зобов'язання за договором належним чином не виконані оскільки за станом на 12.06.2015 року існує заборгованість в розмірі 32764,15 доларів США в т.ч. 5861,02 доларів заборгованість за кредитом, 7874,74 долари заборгованість по процентах за користування кредитом, 17,83 долари заборгованість по комісії за користування кредитом та 19010,56 доларів пеня. Заборгованість підтверджується розрахунком.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем та третьою особою по справі, того ж числа було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 надав в заставу банку автомобіль Opel модель Vivaro, вантажний фургон, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 (колишній номер НОМЕР_3), що належав йому на праві власності.
В подальшому банку стало відомо, що третя особа ОСОБА_6 в порушення умов договору та встановлених обтяжень, реалізував заставний автомобіль, і його власником на даний час являється відповідач ОСОБА_3 Оскільки банк згоди на реалізацію автомобіля не давав, а зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника, позивач просив вилучити у ОСОБА_3 заставний автомобіль та передати його в заклад банку, а також вилучити комплект ключів та свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу і в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, звернути стягнення на предмет застави, що належить відповідачу з укладенням від його імені договору купівлі-продажу автомобіля і наданням позивачу повноважень які необхідні для здійснення продажу, а також стягнути із відповідача судові витрати.
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 і ОСОБА_2, позовні вимоги підтримали повністю, надані докази вважали достатніми для підтверджень своїх вимог, а зазначеного відповідача вважали належним та не бажали залучати в якості відповідача також і ОСОБА_6, вважаючи його тільки третьою особою.
Представник відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав, пояснивши, що ОСОБА_3 являється добросовісним набувачем автомобіля і не знав, що вказаний транспортний засіб перебував у заставі так як при переоформленні автомобіля ніяких обтяжень на нього не було. Автомобіль він придбав не у ОСОБА_6, а у іншої особи. Настоював на застосуванні строків позовної давності, подавши про це відповідне клопотання і просив відмовити в задоволенні позову.
Третя особа, ОСОБА_6, більше двох разів до суду не з'явився і не повідомив про причини неявки, що не перешкоджає суду розглянути справу за відсутності третьої особи.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступні фактичні обставини справи і відповідні правовідносини, згідно аналізу яких, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За змістом ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а порушення зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). При цьому сторони, згідно ст.ст.6, 627 ЦК України, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З матеріалів справи вбачається, що 06.07.2007 року між позивачем та третьою особою ОСОБА_6, було укладено кредитний договір № CVN0AA00001029 (а.с.10) по якому Банк надавав ОСОБА_6 кредит у розмірі 12000,00 доларів США зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05.07.2010 року. Кредит цільовий і надавався для купівлі автомобіля та реєстрацію його як предмету застави в державному реєстрі обтяжень рухомого майна про що зазначено безпосередньо в договорі кредиту (п.7.1).
В забезпечення виконання зобов'язань по поверненню кредиту ОСОБА_6 між позивачем та тією ж третьою особою ОСОБА_6 06 липня 2007 року був укладений і нотаріально посвідчений, договір застави рухомого майна (а.с.12), згідно з яким в заставу було передано автомобіль марки Opel, модель Vivaro, вантажний фургон, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, що належав ОСОБА_6 на праві власності.
16.07.2007 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було зареєстровано за № 5304802 обтяження на переданий в заставу автомобіль із забороною його відчуження (а.с.14).
Виходячи із наявності автомобіля, наявності укладеного договору застави та наявності зареєстрованих обтяжень, суд вважає, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором № CVN0AA00001029 від 06.07.2007 року укладеним між позивачем та третьою особою ОСОБА_6, в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_6, а останній отримав, кредит у розмірі 12000,00 доларів США зі сплатою відсотків, з кінцевим терміном повернення - 05.07.2010 року.
Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення.
Згідно положень ст.ст.19, 20 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна, заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не було виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Відповідно до п.15.7.1 та п.15.7.2 договору застави рухомого майна, заставодержатель, з метою задоволення своїх вимог, має право у випадку невиконання зобов'язань за кредитним договором та у разі порушення Заставодавцем зобов'язань за цим договором, вимагати дострокового виконання зобов'язань зі сплати кредиту, відсотків, винагороди, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет застави.
Пунктом 34.8 договору застави визначено, що у випадку порушення Заставодавцем чи Позичальником зобов'язань як за кредитним договором так і за договором застави, Заставодавець зобов'язаний доставити предмет застави за відповідною адресою у строк 7 днів з моменту пред'явлення заставодержателем письмової вимоги.
З повідомлення від 16.02.2015 року (а.с.65), вбачається, що Банк проінформував позичальника і заставодавця ОСОБА_6 про наявність заборгованості і надав термін 7 днів для доставки заставного автомобіля за відповідною адресою, що виконано не було.
Таким чином у позивача, згідно умов договору застави виникло право звернення стягнення на заставний автомобіль марки Opel модель Vivaro, вантажний фургон, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, що належав ОСОБА_6, оскільки пунктом 17.10 договору застави визначено, що у випадку порушення Заставодавцем будь-якого із зобов'язань за Кредитним договором, Заставодавець зобов'язаний доставити предмет застави за відповідною адресою в термін 7 днів з моменту пред'явлення Заставодавцем письмової вимоги з вказівкою суми заборгованості, термін оплати якої настав, а також неустойки
Однак в порушення договірних умов заставний автомобіль в заклад банку, не передавався.
Судом також встановлено, що власником вказаного заставного автомобіля на даний час являється відповідач ОСОБА_3, оскільки позичальник ОСОБА_6, порушуючи умови кредитного договору та вимоги ст.526 ЦК України, без згоди заставодержателя, реалізував заставний автомобіль.
Вирішуючи позовні вимоги щодо вилучення у ОСОБА_3 та передачу в заклад позивачу ПАТ КБ «Приватбанк» предмету застави, суд виходить з того, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за № 5304802 (а.с.14), 16.07.2007 року, зареєстровано, на підставі договору застави від 06.07.2007 року, обтяження на транспортний засіб марки Opel, номер WOLF7BCB63V609352, номер державної реєстрації СЕ1662АІ із забороною його відчуження. Заставодержатель - ПАТ КБ «Приватбанк» своєї згоди на відчуження предмету застави не надавав.
Із відповіді Глибоцького територіального сервісного центру № 5 від 12.01.2016 року (а.с.60), яка була дана на запит суду вбачається, що заставний автомобіль зареєстрований 27.06.2014 року за ОСОБА_3 за державним номерним знаком СЕ9322АР.
На підставі ст.27 Закону України «Про заставу та ст.9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника, що беззаперечно свідчить про можливість задоволення вимог банку за рахунок заставного автомобіля і при умові його перебування у власності іншої особи.
Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_3 настоював на добросовісності купівлі ним автомобіля і не у власника ОСОБА_6 а у інших осіб.
В суді не було доведено, що ОСОБА_3 знав про наявні зареєстровані обтяження на придбаний ним автомобіль, а тому він міг би бути добросовісним набувачем цього майна.
Однак, згідно ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.
Виходячи із п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, вбачається, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно п.7 договору застави, на термін його дії предмет застави залишається у володінні і користуванні Заставодавця тобто ОСОБА_6, який у відповідності до п.13 цього договору, не має права розпорядження предметом застави без письмової згоди Заставодержателя, тобто Банку.
Таким чином позивач який в силу наявного у нього права на розпорядження предметом застави і контролю за таким розпорядженням, вважає себе власником заставного автомобіля, вправі витребувати вказане майно від ОСОБА_3, який придбав його відплатно у 2014 році, в той час, як в Державному реєстрі обтяжень договір застави був зареєстрований у 2007 році.
При таких обставинах ОСОБА_3 не може бути визнаний добросовісним набувачем даного автомобіля, а тому права позивача, підлягають захисту, оскільки заставне майно вибуло з його володіння без його обов'язкової згоди, яка передбачена як умовами договору так і нормами законодавства України.
Тобто, виходячи з викладеного, в частині вилучення заставного автомобіля, комплекта ключів та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовну вимогу щодо звернення стягнення на предмет застави, суд виходить з наступного.
Згідно ст.ст. 3, 26, 30 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Доводячи порушення своїх прав в частині не повернення кредитних коштів в сумі заборгованості 688702,43 грн., суд констатує, що таке порушення могло статися тільки по вині позичальника ОСОБА_6, а обравши спосіб захисту своїх порушених прав у вигляді звернення стягнення на заставне майно, власником якого на даний час є відповідач ОСОБА_3, та маючи бажання за рахунок цього майна погасити заборгованість ОСОБА_6, позивач зобов'язаний був обрати для вказаної вимоги відповідачем по справі також і ОСОБА_6, що позивачем зроблено не було не дивлячись на роз'яснення представнику позивача судом, в судовому засіданні, наслідків не вчинення такої процесуальної дії.
Тобто позивач вважаючи, що стягнення звертається на транспортний засіб, власником якого є ОСОБА_3, зазначив останнього відповідачем по справі, а позичальника ОСОБА_6 третьою особою, що на думку суду є помилкою, оскільки доказуванню по цій справі підлягає не тільки віндикація заставного транспортного засобу та неправомірність вибуття його від заставодавця, а і розмір заборгованості по кредитному договору, правомірність нарахування процентів, комісії та пені, їх погашення, строків та сум такого погашення, правомірність укладення кредитного договору та власне і сам факт укладення такого договору
Все це може бути доведено в суді тільки з належним відповідачем по справі, яким є позичальник ОСОБА_6, права якого, як відповідача, в цивільному процесі набагато ширші за права третьої особи, перебуваючи в статусі якої він, на думку суду, не може в повній мірі реалізувати свої права на захист від позову.
Суд, на підставі виключно доказів наданих позивачем, знаходить, що вказані докази формально підтверджують те, що позичальник ОСОБА_6 неналежним чином виконував свої обов'язки за кредитним договором та договором застави транспортного засобу в сумі, строки та на умовах, що передбачені цими договорами. Однак вказане встановлення є не повним не всебічним і не об'єктивним і його достатньо тільки для констатації того, що права позивача були порушені і у відповідності до ст.ст.15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом передачі в заклад предмета застави.
За таких обставин, суд знаходить, що позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет застави, заявлені до неналежного відповідача, в суді не доказані і задоволенню не підлягають.
Представник відповідача настоював на застосуванні наслідків спливу позовної давності, що на думку суду може стосуватися тільки тих вимог які заявлені до відповідача ОСОБА_3, а це вимога про віндикацію.
Згідно положень частини третьої ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до положень ст.ст.256, 257, 258, 259 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а позовна давність для стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється тривалістю в один рік. Ця позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін.
Згідно, дослідженого судом повідомлення від 16.02.2015 року (а.с.65), вбачається, що Банк, згідно умов укладених договорів кредиту та застави, проінформував позичальника і заставодавця ОСОБА_6 про наявність заборгованості і надав термін 7 днів для доставки заставного автомобіля за відповідною адресою, що виконано не було.
Виходячи з встановлених обставин цивільної справи, суд не вважає, що позивач пропустив строки позовної давності, оскільки початок такого строку припадає на дату, що відповідає моменту невиконання вимоги про передачу заставного автомобіля в заклад, що відповідає 23.02.2015 року.
З позовом до суду позивач звернувся 09.07.2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
Ініціювати застосування строку давності до інших вимог позивача, відповідач не вправі так як, на думку суду, вказані вимоги його не стосуються, а тому заява представника відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності є необґрунтована та безпідставна.
Положеннями ст.88 ЦПК, визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами, виходячи з якого та зважаючи на частковість задоволення позову, суд присуджує позивачеві понесені ним витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог знаходячи, при цьому, підтвердження своїх висновків щодо заявлення різних позовних вимог та необхідності визначення різних відповідачів також і у діях позивача, пов'язаних із оплатою ним судового збору по двох різних ставках.
На підставі ст.ст. 6, 14, 15, 16, 256-259, 267, 330, 387, 388, 526, 527, 529, 589, 610 ЦК України, ст.ст. 19, 20, 27 Закону України «Про заставу», ст.9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та керуючись ст.ст. 3,10, 26, 30, 60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в особі представника ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_6 про звернення стягнення, задовольнити частково.
Вилучити у ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_4, та передати в заклад Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк», заставний автомобіль марки Opel модель Vivaro, вантажний фургон, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 (колишній номер НОМЕР_3, що належить йому на праві власності, а також комплект ключів і свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_4 понесені позивачем судові витрати, а саме судовий збір в сумі 121 (сто двадцять одна) гривня, 80 копійок.
В іншій частині позову відмовити
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду, Чернівецької області, через Сторожинецький районний суд, протягом 10 днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - з дня отримання копії цього рішення.