Справа № 716/357/15-ц
Категорія 46
02.02.2016 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді - Угриновської Л.Я.,
секретаря - Кульки О.М., Вікторівської Д.Я.
з участю представника позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_3,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Заставнівського району Чернівецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області до ОСОБА_4 сільської ради, ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування рішення сесії сільської ради в частині надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №179023 від 28.04.2009 року та повернення державі земельної ділянки -
Прокурор Заставнівського району Чернівецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 сільської ради, ОСОБА_5 в якому просить визнати незаконним і скасувати рішення ОСОБА_4 сільської ради Х сесії XXV скликання від 03.10.2007 року в частині надання ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,23 га; Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №179023 від 28.04.2009 року та повернути державі в особі Головного управління Держземагентва в Чернівецькій області земельну ділянку.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що слідчим СВ Заставнівського РВ УМВС України в Чернівецькій області 24.08.2014 року внесено відомості до ЄРДР під №12014260090000289 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України відносно посадових осіб ОСОБА_4 сільської ради та відділу Держземагенства в Заставнівському районі. За результатами досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_6, землевпоряднику ОСОБА_4 сільської ради Заставнівського району, 28.01.2015 оголошену підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, яка полягає у тому, що ОСОБА_6, будучи службовою особою органу місцевого самоврядування та займаючи посаду землевпорядника ОСОБА_4 сільської ради, в порушення вимог п. 12 Перехідних положень ЗК України, після отримання 12.09.2007 року для розгляду заяви відповідачки ОСОБА_5 про предачу у приватну власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,23 га, не перевіривши факту місця розташування земельної ділянки (що знаходилась за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області), винесла вказану заяву на розгляд сесії сільської ради, в результаті чого 03.10.2007 року на сесії сільської ради прийнято рішення про передачу безоплатно у власність земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_5 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0.23 га для ведення особистого селянського господарства (біля тваринницької ферми, за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району).
Заставнівським районним судом 05.02.2015 року винесено ухвалу, згідно якої ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України.
Прокурор посилається на те, що на підставі вищезазначеного рішення сесії ОСОБА_4 сільської ради ОСОБА_5 незаконно отримала у приватну власність земельну ділянку згідно Державного акту серії ЯЕ №179023 від 28.04.2009 року на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0, 23 га, яка згідно листа відділу Держкомзему у Заставнівському районі №210 від 10.02.2015 року розташована за межами с. Веренчанка. ОСОБА_4 сільська рада у відповідності до вказаних норм закону не мала повноважень щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою. Про факт незаконності вказаного рішення ОСОБА_4 сільської ради представнику позивача стало відомо після початку досудового розслідування, тобто після 24.08.2014 року, тому просить суд поновити строк позовної давності
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, обґрунтував вищенаведеним та просив задовольнити. Також вказав, що строк позовної давності при зверненні до суду не пропущений, про його поновлення питання не ставить, підтримує позицію Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області про те, що згідно Закону України від 06.09.2012 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності із 01 січня 2013 року покладено на центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. До цієї дати інтереси Головного управління не могли бути порушені, і останнє не могло виступати позивачем у справі. Дату 01.01.2013 року вважає початком перебігу строку давності.
Представник Головного управління Дерземагенства в Чернівецькій області в судове засідання не з»явився, просить розгляд справи проводити у відсутності представника, позовні вимоги підтримують. Вважає, що строк звернення до суду не пропущений.
Представник відповідачки в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, у їх задоволенні просить відмовити з підстав спливу позовної давності. Представник відповідачки вказав, що в 2001 році ОСОБА_5 було виділено земельну ділянку площею 0,23 га для ведення особистого селянського господарства, як працівнику соціальної сфери на виконання вимог Указу президента України від 2000 року. Такі ж наділи отримали члени її сім'ї. Із того часу відповідачка обробляє вказану земельну ділянку. Маючи намір приватизувати надану їй в користування земельну ділянку, вона звернулась до ОСОБА_4 сільської ради із заявою про передачу їй безоплатно у власність земельної ділянки. Рішенням сесії ОСОБА_4 сільської ради від 03.10.2007 року їй передано у власність земельну ділянку орієнтовною площею 0,23 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована біля тваринницької ферми. Вказаним рішенням відповідачці також надано дозвіл на виготовлення державного акту на цю земельну ділянку. Представник відповідачки посилався на те, що ОСОБА_5 виготовила Державний акт на право власності на земельну ділянку. На час приватизації ОСОБА_5 не було відомо про положення закону, який визначає сам порядок приватизації. При цьому вона не вчиняла будь-яких дій, що свідчили б про неправомірність її умислу. Відповідачка мала намір використати право на приватизацію земельної ділянки, при цьому вважає, що її вини в тому, що сесія ОСОБА_4 сільської ради прийняла рішення по її заяві поза межами своєї компетенції немає. Просить відмовити в позові, застосувавши положення щодо строку позовної давності.
Представник відповідача ОСОБА_4 сільської ради Заставнівського району Чернівецької області ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги щодо визнання незаконним рішення сільської ради визнала. Суду пояснила, що відповідачка ОСОБА_5 користується земельною ділянкою, площею 0,23 га, що на масиві біля бувшої тваринницької ферми із 2001 року. Вказаний масив знаходиться за межами с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області. Представник ОСОБА_4 сільської ради визнає, що сільська рада не мала повноважень розпорядження землями поза населеним пунктом. Факт користування ОСОБА_5 вказаною земельною ділянкою із 2001 року підтверджується записами в погосподарській книзі с. Веренчанка та кадастровій книзі. Вважає, що вини ОСОБА_5 в прийнятті незаконного рішення сесії сільської ради немає. Просила в позові відмовити із за строку давності.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши доводи сторін, суд вважає, що позов обґрунтований, однак в його задоволенні слід відмовити в зв'язку із спливом позовної давності, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням ХХІ сесії ХХІІІ скликання ОСОБА_4 сільської ради Заставнівського району Чернівецької області від 24.05.2000 року «Про затвердження списків працівників соціальної сфери та пенсіонерів» затверджено списки працівників соціальної сфери та пенсіонерів, які проживають і працюють в с. Веренчанка та Яблунівка, яким будуть надані земельні ділянки. З виписки з погосподарської книги с. Веренчанка за 1995-2000 роки видно, що відповідачка ОСОБА_5 та члени її сім'ї користуються земельнми ділянками, наданими їм, як працівникам соціальної сфери, що розташовані за межами села Веренчанка. Факт користування вказаною земельною ділянкою підтверджується також випискою з кадастрової книги.
Таким чином, з урахуванням вищевказаного суд приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_5 з 2001 року користується земельною ділянкою площею 0,23 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована біля тваринницької ферми в адміністративних межах ОСОБА_4 сільської ради, однак поза межами с. Веренчанка. Інших доказів про набуття відповідачкою ОСОБА_5 права на земельну ділянку як працівнику соціальної сфери, згідно УП «Про забезпечення економічних інтересів та соціального захисту працівників соціальної сфери» №584/2000 від 12.04.2000 року судом не здобуто.
Вказаний факт в судовому засіданні був визнаний також представником ОСОБА_4 сільської ради, представником позивача.
Згідно рішення ОСОБА_4 сільської ради Заставнівського району Чернівецької області Х сесії ХХV скликання від 03.10. 2007 року відповідачці ОСОБА_5 передано безоплатно у власність земельну ділянку орієнтовною площею 0,23 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована біля тваринницької ферми.
На підставі цього рішення відповідачці ОСОБА_5 28.04.2009 року було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 179023. Згідно цього Державного акту земельна ділянка, яку у власність отримала відповідачка ОСОБА_5 розташована в с.Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області, має площу 0,23 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с. 11).
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до статті 21 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України від 20 квітня 2000 року №1699-III «Про планування і забудову територій» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, у тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.
Статтею 173 ЗК України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (який діяв на момент виникнення вказаних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Аналізуючи вказані норми закону, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 сільська рада Заставнівського району Чернівецької області при наданні у власність відповідачці ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,23 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адміністративних межах ОСОБА_4 сільської ради, однак за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області вийшла за межі своїх повноваженнь, а отже її рішення від 03.10.2007 року в частині надання безоплатно відповідачці ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки є незаконним.
Судом встановлено, що оскаржуване прокурором рішення ОСОБА_4 сільської ради Х сесії XXV скликання від 03.10.2007 року в частині надання безоплатно у приватну власність відповідачці ОСОБА_5 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є незаконним також з тих підстав, що при його прийнятті ОСОБА_4 сільська рада Заставнівського району Чернівецької області не дотрималась визначеного ст.ст. 116, 118 ЗК України порядку передачі земельної ділянки у власність. Однак, в обґрунтування позовних вимог, на такі підстави недійсності оскаржуваного рішення прокурор не посилається.
Оскільки рішення ОСОБА_4 сільської ради Х сесії XXV скликання від 03.10.2007 року є незаконним, то Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ Д№179023 від 28.04.2009 року року, виданий на підставі цього рішення на ім'я відповідачки ОСОБА_5 також є незаконним.
Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).
Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
В постанові Верховного суду України від 01.07.2015 року сказано, що: прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.
Згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у Постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
За змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав, а і об'єктивні можливості цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розуміти через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері використання та охорони земель.
Згідно ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» № 963-IV від 19.06.2003 року обов'язок контролю у сфері земель покладений на Держземагенство. Такі повноваження вказаний державний орган, в інтересах якого прокурор звертається до суду, набув з 01.01.2013 року, коли у вищезгаданий Закон України були внесені зміни відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів» №5462-VІ від 16.10.2012 року. До цього часу, а саме на момент видачі відповідачці ОСОБА_5 оскаржуваного державного акту на земельну ділянку, тобто станом на квітень 2009 року обов'язок щодо контролю за використанням та охороною земель був покладений на відділ земельних ресурсів.
З урахуванням викладеного, саме відділу земельних ресурсів у Заставнівському районі було (могло бути) відомо про порушення права і саме цей державний орган мав би повідомити органи прокуратури про порушення такого права.
В Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року по справі 6-152цс14 говориться про те, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли державний орган, дізнався про порушення свого права, а не з моменту проведення прокуратурою перевірки. Посилання прокурора в позовній заяві про те, що строк позовної давності починає відлік із часу виявлення порушення під час своєї перевірки, посилання представника позивача в судовому засіданні на те, що такий відлік починається із часу отримання Головним Управлінням повноважень контролю за використанням земель державної власності ( із 01.01.2013 року) є безпідставним, оскільки у вказаних правовідносинах строк позовної давності починається, коли державний орган дізнався про порушення свого права, тобто з моменту, коли спірна земельна ділянка вибула з державної власності, тобто із моменту видачі Державного акту 28.04. 2009 року.
Відповідно до частини третьої, четвертої ст.267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади поширюється положенння ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтерсів.
Враховуючи , що прокуром при зверненні до суду із позовною заявою пропущено строк позовної давності, а відповідачі по справі просять застосувати цей строк, суд вважає, що в позові слід відмовити із-за пропуску строку позовної давності.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 116, 118, 122, 152, 155, 173 ЗК України, ст.ст. 202-210, 215-216, 256, 257, 261, 267, 717, 719 ЦК України, ст.12 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій», ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» ст.ст. 10,11, 45, 46, 61, 214-215, 218, 360-7 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову прокурора Заставнівського району Чернівецької області в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Чернівецькій області до ОСОБА_4 сільської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним і скасування рішення Х сесії ХХУ скликання ОСОБА_4 сільської ради 03.10.2007 року в частині надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №179023 від 28.04.2009 року та повернення державі земельної ділянки відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів до апеляційного суду Чернівецької області через районний суд з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя