ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.02.2016Справа №910/1420/16
За позовом: Приватного підприємства «Техмед Кардіо»
до відповідача: Державної установи "Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка Національної академії медичних наук України"
про: стягнення 515 997,03 грн.
Суддя Комарова О.С.
Представники сторін:
від позивача Лятіфов В.Б. (представник за довіреністю);
від відповідача Сорокопуд О.П. (представник за довіреністю).
В судовому засіданні 16 лютого 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Техмед Кардіо", 29.01.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 29 січня 2016 року до відповідача, Державної установи "Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка Національної академії медичних наук України", м. Київ, про стягнення 515 997,03 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором № 1015/2ЛОР від 29.10.2013 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки в повному обсязі не оплатив позивачу, як постачальнику, суму поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/1420/16, призначено розгляд справи на 16.02.2016 року.
Через відділ діловодства суду 15.02.2016 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучено судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 16.02.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
29 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техмед Кардіо" (надалі - постачальник, позивач) та Державною установою "Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка Національної академії медичних наук України» (надалі - покупець, відповідач) було укладено договір № 1015/2ЛОР від 29.10.2013 року (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір), на умовах п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2013 році поставити Замовникові «Інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні», Код ДК 016-2010 - 32.50.1 (далі - товар), зазначені в специфікації (Додаток 1 до Договору) і є його невід'ємною частиною, а Замовник - прийняти і оплатити такі товари.
Відповідно до п. 1.2. договору, найменування (номенклатура, асортимент) зазначені в специфікації, що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною. Кількість зазначена в специфікації, що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною.
За умовами п.п 3.1, 3.3, 3.4 договору, ціна цього Договору становить 280 340,00 грн. (двісті вісімдесят тисяч триста сорок гривень 00 копійок) без ПДВ (ціна Договору визначається з урахуванням розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України). Валютою Договору є гривня України. Ціна цього Договору включає вартість пакування товарів, їх завантаження, доставки і розвантаження.
Розділом 4 договору передбачено, що оплата за товари і послуги, які надані Постачальником, проводиться за фактом поставки у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань. Усі розрахунки за договором проводяться у безготівковій формі на підставі рахунків Постачальника.
У відповідності до п. 5.1, 5.2, 5.3 договору строк поставки товарів: товар повинен бути поставлений Замовнику за попередньою письмовою заявкою Замовника в кількості та у строки, що не перевищують 15 робочих днів з моменту отримання Постачальником заявки Замовника. Доставка проводиться безпосередньо Замовнику транспортом Постачальника. Зобов'язання Постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність Замовника за адресою, визначеною у його заявці. Місце поставки товарів: Постачальник забезпечує поставку товару на умовах поставки DDР - Київ (Інкотермс-2000) на склад Замовника за адресою: 03057, м. Київ, вул. Зоологічна, 3.
Пунктом 10.1 договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору ним і відповідачем було підписано специфікацію до договору на суму 280 340,00 грн., надалі позивач направляв відповідачу рахунки-фактури № ТМ-0000193 від 24.12.2013 року на суму 151 340,00 грн. та № ТМ-0000216 від 27.12.2013 року на суму 129 000,00 грн.
Надалі, на підставі наявних в матеріалах справи, видаткових накладних від 24.12.2013 року № ТМ-0000201 на суму 151 340,00 грн. та № ТМ-0000227 від 27.12.2013 року на суму 129 000,00 грн., позивач, на виконання умов договору здійснив поставку товару, яка була прийнята відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача та відбитком штемпеля відповідного підприємства на зазначених видаткових накладних.
Окрім того, станом на 31.12.2014 року сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків та скріплено його печатками відповідно до якого, відповідач підтвердив свою заборгованість перед позивачем в розмірі 280 340,00 грн. за поставлений товар.
Позивач вказує, що покупець в повному обсязі не розрахувався за отриманий на підставі видаткових накладних товар, а відтак, відповідач має заборгованість за договором поставки в розмірі 280 340,00 грн.
Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару.
Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вже було встановлено судом, 29 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техмед Кардіо" та Державною установою "Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка Національної академії медичних наук України» було укладено договір № 1015/2ЛОР від 29.10.2013 року, на умовах якого постачальник зобов'язується у 2013 році поставити Замовникові «Інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні», Код ДК 016-2010 - 32.50.1, зазначені в специфікації і є його невід'ємною частиною, а Замовник - прийняти і оплатити такі товари.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу узгоджений в специфікації № 1 товар - на загальну суму 280 340,00 грн., що підтверджується, наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплені печатками підприємств.
За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).
Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами, станом на 31.12.2014 року, було підписано акт звірки взаєморозрахунків та скріплено його печатками відповідно до якого, відповідач підтвердив свою заборгованість перед позивачем в розмірі 280 340,00 грн. за поставлений товар.
Відповідно до п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року № 10 до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки в розмірі 280 340,00 грн.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних в розмірі 14 239,74 грн. та збитки від інфляції в розмірі 221 417,30 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок позивача про стягнення 3% річних з відповідача, дійшов висновку, що він виконаний невірно, внаслідок чого судом було здійснено власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого сума, яка підлягає стягненню з відповідача складає 14 239,73 грн., а не 14 239,74 грн., як було вказано позивачем. Розрахунок наведений в таблиці.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
151340.0021.01.2014 - 30.09.20156183 %7687.24
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
129000.0027.01.2014 - 06.10.20156183 %6552.49
Дослідивши розрахунок позивача інфляційних втрат, суд також дійшов висновку про неправильність даного розрахунку і в таблиці нижче наводить вірний розрахунок інфляційних втрат за вказаний період в розмірі 220 339,18 грн.
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
21.01.2014 - 31.12.2015151340.001.786118948.89270288.89
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
27.01.2014 - 31.12.2015129000.001.786101390.29230390.29
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в розмірі 14 239,73 грн. та інфляційні втрати в розмірі 220 339,18 грн.
В своєму відзиві на позовну заяву відповідач визнав суму основного боргу в розмірі 280 340,00 грн., однак зазначив, що в підприємства немає фінансової можливості погасити відповідну заборгованість. Також, відповідач здійснив перерахунок штрафних санкцій та вважає, що заборгованість інфляційних втрат складає 221 340,54 грн., з відповідним розрахунком суд не погодився та вважає його невірним.
У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 514 918,91 грн., з них: основного боргу - 280 340,00 грн., 3% річних - 14 239,73 грн. та збитків від інфляції - 220 339,18 грн.
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 7 740,00 грн., тобто в більшому розмірі, ніж передбачено законом.
За умовами пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції Закону станом на дату подання позову і на дату сплати судового збору) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.
Отже, позивач мав сплатити 7 739,96 грн. судового збору (515 997,03 *1,5% ціни позову).
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає поверненню зайво сплачений судовий збір в розмірі 0,04 грн. (7 740,00 грн. (сплачена сума судового збору) - 7 739,96 грн.).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 7 723,79 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної установи "Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ 02011870; адреса: 03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗООЛОГІЧНА, будинок 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмед Кардіо" (ЄДРЮОФОП 38471929; адреса: 02095, м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 22, оф. 172) грошові кошти: основного боргу - 280 340,00 грн. (двісті вісімдесят тисяч триста сорок гривень), 3% річних - 14 239,73 грн. (чотирнадцять тисяч двісті тридцять дев'ять гривень 73 копійки), збитків від інфляції - 220 339,18 грн. (двісті двадцять тисяч триста тридцять дев'ять гривень 18 копійок) та судовий збір - 7 723,79 грн. (сім тисяч сімсот двадцять три гривні 79 копійок). Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути Приватному підприємству «Техмед Кардіо» (ЄДРЮОФОП 38471929; адреса: 02095, м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 22, оф. 172) з Державного бюджету України 0,04 грн. (04 копійки) зайво сплаченого судового збору, перерахованого платіжним дорученням № 59 від 20.01.2016 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/1420/16.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 18.02.2016 року.
Суддя О.С. Комарова