Номер провадження: 22-ц/785/703/16
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Кравець Ю. І.
11.02.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого судді - Кравця Ю.І.,
суддів: Фальчука В.П., Таварткіладзе О.М.,
з участю секретаря судового засідання - Книгиницького О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль», Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» про захист прав споживача, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2015 року,-
встановила
15.01.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 23.03.2007 року він уклав з ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» кредитний договір № 014/0022/82/72125. Як стверджував позивач, він починаючи з 2011 року за вимогою банку укладав щорічні договори страхування з ПАТ «СК «Універсальна», при цьому самостійно обрати страхову компанію не міг, оскільки банк не надавав йому такого вибору.
Позивач вважав, що ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» як фінансовий партнер холдингу «Універсальна інвестиційна група» є пов'язаною особою з ПАТ СК «Універсальна», яка входить до структури холдингу, тоді як вимогами ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Тобто, на думку позивача, ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» не має права співпрацювати з пов'язаною особою ПАТ СК «Універсальна» - у частині здійснення страхування на забезпечення виконання умов кредитного договору, у зв'язку з чим позивач просив суд визнати партнерство в межах кредитування між ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» і пов'язаною особою ПАТ «СК «Універсальна» - порушенням умов банківської діяльності в частині регулювання відносин банку з клієнтом. Також позивач вважав, що оскільки він необізнаний щодо юридичних тонкощів обов'язкового страхування предмету іпотеки, страхова компанія ввела його в оману та за відсутності ліцензії на здійснення відповідного виду страхування іпотечна нерухомість була застрахована 31.01.2011 року за договором добровільного страхування майна з порушенням Методики обчислення страхових тарифів (при обов'язкових видах страхування, як у даному випадку, розмір страхового тарифу затверджується Кабінетом Міністрів України і є звичайною ціною страхового тарифу, а у випадку добровільного страхування звичайною ціною вважається страховий тариф, зазначений у правилах страхування, затверджених страховиком у Нацкомфінпослуг України); після отримання ліцензії на здійснення обов'язкового страхування предмету іпотеки 31.08.2012 року і знову з порушенням Методики обчислення страхових тарифів був укладений аналогічний договір добровільного страхування майна, який не відповідає вимогам Типового договору і містить набагато менший перелік страхових ризиків. Крім того, позивач вважав, що ані кредитний договір, ані новий графік погашення кредиту та його сукупна вартість, розрахована 01.10.2014 року, не містять витрат, пов'язаних зі здійсненням відповідних договорів добровільного страхування, що є несправедливими умовами в аспекті вимог п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
На підставі викладеного, позивач просив суд: визнати партнерство в межах кредитування між ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» і пов'язаною особою ПАТ «СК «Універсальна» - порушенням умов банківської діяльності в частині регулювання відносин банку з клієнтом; визнати недійсними несправедливі умови п. п. 3.7, 5.6 кредитного договору споживчого кредитування №014/0022/82/72125 від 23.03.2007 року, укладеного між ОСОБА_2 і ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» - в частині зобов'язань щодо здійснення добровільного особистого страхування від нещасних випадків та захворювання у ПАТ «СК «Універсальна», витрати за яким не передбачені сукупною вартістю кредиту; визнати недійсними договори добровільного страхування іпотечного майна №2215/218/001633 від 31.01.2011 року та № 2215/218/002621 від 31.08.2012 року, укладені з порушенням істотних умов між ОСОБА_2 та ПАТ «СК «Універсальна» всупереч вимогам щодо обов'язкового виду страхування; визнати недійсними договори добровільного особистого страхування від нещасних випадків та захворювання №1513/218/001374 від 31.01.2011 року та № 1513/218/002148 від 31.08.2012 року, укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «СК «Універсальна»; застосувати наслідки недійсності правочинів.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2015 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що враховуючи входження відповідачів до складу холдингу «Універсальна інвестиційна група», тобто, на думку позивача, вони є пов'язаними особами, ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» не мав права включати ПАТ «СК «Універсальна» до переліку страхових компаній, які укладають договори страхування на забезпечення кредитних договорів ПАТ «ОСОБА_3 Аваль», виходячи з чого партнерство пов'язаних між собою юридичних осіб, спрямованих на регулювання відносин банку з клієнтом, є порушення умов банківської діяльності. Також зазначив, що судом першої інстанції не було встановлено факту ознайомлення позивача до укладання кредитного договору з переліком та розміром тарифів страхових компаній, які співпрацюють з ПАТ «ОСОБА_3 Аваль», одночасно з чим було невмотивовано відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про витребування відповідних доказів. Крім того, ОСОБА_2 вказує, що районним судом не було задоволено його клопотання щодо витребування рішення ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» про акредитацію ПАТ «СК «Універсальна» та умови і документи, запропоновані страховою компанією для співробітництва, оскільки ПАТ «СК «Універсальна» отримано дозвіл на здійснення обов'язкового страхування, в тому числі страхування предмету іпотеки, набагато пізніше, ніж дану страхову компанію було акредитовано ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» для здійснення обов'язкового страхування предмету іпотеки, внаслідок чого між позивачем та ПАТ «СК «Універсальна» був укладений договір добровільного страхування іпотеки перелік страхових випадків за яким відрізняється від переліку, який повинен міститися у договорі обов'язкового страхування предмету іпотеки та в подальшому після отримання ПАТ «СК «Універсальна» відповідної ліцензії на здійснення обов'язкового страхування між нею та позивачем знову було укладено саме договір добровільного страхування предмету іпотеки.
Таким чином, ці доводи скоріш зводяться до переказу тих мотивів, які були зазначені позивачем у позовній заяві та жодних нових доводів та доказів не надано.
Сторони в судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялись належним чином.
До суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою його представника ОСОБА_4, але колегія суддів вважає що зазначене клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 303-1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду.
Справа з апеляційною скаргою надійшла до суду апеляційної інстанції 21.09.2015 року та ухвалою від 05.10.2015 року апеляційна скарга була залишена без руху. Зазначена ухвала неодноразово направлялася апелянту та тільки 20.12.2015 року були усунуті зазначені в ухвалі недоліки.
Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач, повідомлений належним чином, до суду не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Представник позивача ОСОБА_4 з'явилась у судове засідання, але після пропозиції суду перейти до судових дебатів, заявила клопотання про відкладення розгляду справи. У судове засідання, призначене на 07.09.2015 року, представник позивача ОСОБА_4 не з'явилась.
Також ОСОБА_2 в судове засідання 11.02.2016 року не з'явився, іншого представника не залучив.
Враховуючи поведінку ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що він зловживає своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.
Відповідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.
Справа розглянута судом на підставі ч. 2 ст. 197 та ч. 2 т. 305 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судом встановлено, що 03.03.2007 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» кредитний договір № 014/0022/82/72125 (зі змінами від 27.09.2012 року) та іпотечний договір, посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, реєстровий номер 896 (зі змінами від 27.09.2012 року, договір про внесення змін до іпотечного договору посвідчено ОСОБА_5, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, реєстровий номер 868).
Також ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» договори добровільного страхування майна фізичних осіб №2215/218/001633 від 31.01.2011 року (строк дії до 09.02.2012 року) та №2215/218/002621 від 31.08.2012 року (строк дії до 03.09.2013 року), якими застрахував іпотечне майно від страхових випадків (пожежа (вогонь) задимлення, що її супроводжує, включаючи виділення сажі, вибух, влучення блискавки; стихійні лиха: смерч, ураган, буря, тайфун, шторм, шквал; схід снігових лавин, обвали, селі, оповзень; каменепад; повінь, паводок, град, злива; снігопад, ожеледь, обмерзання, тиск снігового покрову; льодохід; осідання ґрунту (опускання ґрунту в природні тріщини та пустоти землі в результаті природних явищ), затоплення ґрунтовими водами; землетрус; вплив (дія води) з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем, з сусідніх приміщень, систем пожежогасіння, включаючи їх помилкове спрацювання; наїзд наземних транспортних засобів; падіння літальних апаратів, їх частин; протиправні дії третіх осіб, а саме: крадіжка з проникненням, грабіж, розбій, хуліганство, бандитизм, підпал; падіння дерев та інших сторонніх предметів (скла, шиферу, споруд чи їх уламків, рекламних вивісок тощо).
Крім того, ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» договір добровільного страхування від нещасних випадків та захворювань №1513/218/001374 від 31.01.2011 року (строк дії до 23.03.2017 року) та договір добровільного страхування від нещасних випадків та захворювань №1513/218/002148 від 31.08.2012 року (строк дії до 23.03.2017 року).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання партнерства в межах кредитування між ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» і пов'язаною особою ПАТ «СК «Універсальна» - порушенням умов банківської діяльності в частині регулювання відносин банку з клієнтом районний суд виходив з того, що відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься в ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.
Тобто під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом або договором матеріальні правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав. У зв'язку із цим особа може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права, визначеним законом.
Суд першої інстанції врахував, що такий спосіб захисту як визнання партнерства в межах кредитування між ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» і пов'язаною особою ПАТ «СК «Універсальна» - порушенням умов банківської діяльності в частині регулювання відносин банку з клієнтом, законом не передбачений, вказана позовна вимога не є конкретною та не визначає у чому саме виявляється порушення прав позивача, які він бажає захистити, а тому зазначена позовна вимога не може бути задоволена.
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача щодо визнання недійсними несправедливих умов п. п. 3.7, 5.6 договору споживчого кредитування №014/0022/82/72125 від 23.03.2007 року, укладеного між ОСОБА_2 і ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» - в частині зобов'язань щодо здійснення добровільного особистого страхування від нещасних випадків та захворювання у ПАТ «СК «Універсальна», витрати за яким не передбачені сукупною вартістю кредиту, районний суд виходив з наступного.
Відповідно до п. 35 ч.1 ст. 7 Закону України «Про страхування» в Україні здійснюється обов'язкове страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування.
Виходячи з вказаної вище норми, предмет іпотеки, на купівлю якого видавався кредит, підлягає обов'язковому страхуванню, оскільки це не суперечить вимогам законодавства та здійснюється з метою захисту прав та інтересів страхувальника (клієнта Банку), уникнення порушень законодавства та виникнення негативних наслідків для страхувальника, для повної виплати страхових відшкодувань, у разі настання страхового випадку.
Таким чином, проаналізувавши умови договору, суд першої інстанції встановив, що пункти кредитного договору щодо страхування (п. 3.7. та п. 5.6.) не порушують прав позивача, оскільки вони спрямовані на захист прав та інтересів страхувальника, а не на обмеження його прав і не зобов'язують клієнта здійснювати страхування лише у одного конкретного визначеного страховика, як це стверджує позивач. Напроти, у п. 3.7. кредитного договору визначено, що «страхування предмету іпотеки/застави, життя або страхування від нещасного випадку, передбачене Договором, здійснюється Позичальником в страховій компанії, обраній ним самостійно зі страхових компаній, які співпрацюють з Кредитором, з переліком та розміром тарифів яких Позичальник ознайомлений до укладання Договору». Пунктом 5.6. кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується «згідно вимог Договору, здійснити страхування майна, яке надається в забезпечення/іпотеку, та/або свого життя (або страхування здоров'я, працездатності або від нещасних випадків) на користь Кредитора, в сумі, не меншій за суму кредиту, та надати Кредитору документ, що підтверджує сплату страхових платежів в повному обсязі. Щорічно, до дати закінчення періоду, за який сплачено попередній страховий платіж, протягом всього строку дії Договору Позичальник зобов'язаний поновлювати дію договорів страхування (укладати нові договори страхування) на зазначених вище умовах та в сумі не меншій за залишок заборгованості Позичальника на момент страхування, та надавати Кредитору копії договорів страхування та платіжних документів про сплату страхових внесків у повному обсязі».
Щодо посилань на п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», то, як вже зазначалось, згідно з п. 5.6. Кредитного договору, Позичальник, згідно вимог Договору, здійснює страхування майна, яке надається в забезпечення/іпотеку, та/або свого життя (або страхування здоров'я), працездатності або від нещасних випадків) на користь Кредитора, в сумі, не меншій за суму кредиту, та надати Кредитору документ, що підтверджує сплату страхових платежів в повному обсязі. Щорічно до дати закінчення періоду, за який сплачено попередній страховий платіж, протягом всього строку дії Договору Позичальник зобов'язаний поновлювати дію договорів страхування (укладати нові договори страхування) на зазначених вище умовах та в сумі, не меншій за залишок заборгованості Позичальника на момент страхування, та надавати Кредитору копії договорів страхування та платіжних документів про сплату страхових внесків в повному обсязі.
Районний суд врахував, що на момент укладання кредитного договору, діяв Закон України «Про захист прав споживачів» в редакції станом на 13.01.2006 рік, то в ньому відсутні відомості, щодо того, що договір про надання споживчого кредиту повинен містити в собі розрахунок вартості витрат, пов'язаних зі здійсненням відповідних договорів добровільного страхування, що жодним разом не суперечить Закону України «Про захист прав споживачів».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів страхування, укладених між позивачем та ПАТ «Страхова компанія «Універсальна», суд першої інстанції зазначив наступне.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.
В силу 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до вимог ст. 638 ЦК України сторонами вищевказаних договорів було досягнуто згоди з приводу усіх істотних умов договору, про що свідчить їх підписи.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, то вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом вказаної статті саме позивач повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність обставин, щодо яких його введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Частиною 2 ст. 230 ЦК передбачено, що сторона, яка вдалася до обману, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Отже, правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на вчинення правочину. Ознакою введення в оману є умисел.
Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57-60 ЦПК України.
Районним судом на підставі досліджених доказів встановлено, що відповідно до укладеного договору кредиту позивач погодився з умовами кредитування, зокрема і з зобов'язаннями щодо страхування, що підтвердив своїм підписом, теж стосується і оспорюваних договорів страхування, які позивачем також підписані.
В свою чергу, позивачем в порушення вимог ст.60 ЦПК України не надано доказів щодо примушування його відповідачами до укладення страхових договорів саме з ПАТ «СК «Універсальна», або щодо примушення його до укладення саме договорів добровільного страхування. Також позивачем не надано доказів того, що він звертався до страхової компанії з пропозицією внести будь-які зміни до договорів страхування, укладених ним, або про їх розірвання.
Статтею 6 Закону України «Про страхування» визначено, що добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначені правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладені договору страхування відповідно до законодавства.
Видами добровільного страхування можуть бути: страхування життя; страхування від нещасних випадків.
Для укладення договору страхування страхувальник відповідально до ст.18 Закону України «Про страхування» подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.
В ст.16 цього Закону зазначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Отже, в контексті захисту прав споживачів, відповідно до зазначених положення закону «Про страхування» та встановлених обставин справи, районний суд дійшов висновку, що укладення позивачем правочину зі страховиком не може тлумачиться як примушування позивача до страхування, оскільки саме страхувальник реалізує своє право на укладення договору страхування шляхом подання відповідної заяви страховику.
Умови визнання правочину недійсним містяться в ст. 215 ЦК України та ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Враховуючи, що судом не були встановлені, передбачені ст. 215 ЦК та ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» обставини, які могли бути підставою для визнання вказаних договорів недійсним, суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо визнання недійсними договорів страхування.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.
Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2015 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Ю.І.Кравець
Судді: О.М.Таварткіладзе
ОСОБА_6