Номер провадження: 22-ц/785/1797/16
Головуючий у першій інстанції:
ОСОБА_1
Доповідач Сєвєрова Є. С.
16.02.2016 року м. Одеса
Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі :
головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Дрішлюка А.І., Процик М.В.,
при секретарі - Решетник М.С.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до АТ «ОТП Банк», та просила стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2014 року по 16 квітня 2015 року у розмірі 19164,32 грн. за час відсторонення її від роботи, та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
В обґрунтування позову посилалась на те, що з 2007 року працювала в Донецькій регіональній дирекції ПАТ «ОТП Банк» на посаді експерта відділу по врегулюванню кредитів. З липня місяця 2014 року, у зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької області, дирекція Банку перестала працювати у звичайному режимі, у зв'язку із чим, з 07 липня 2014 року в Донецькій регіональній дирекції ПАТ «ОТП Банк» був встановлений простій, відповідно до якого проводився розрахунок заробітної плати з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові окладу. Позивачка вважає, що наказ щодо введення простою не був належним чином доведений до працівників, у зв'язку із чим, вона була позбавлена інформації про час (період) простою, його причини, дати закінчення (за наявності), форму оплати тощо. В період з 10 липня 2014 року по 25 липня 2014 року, та з 01 жовтня 2014 року по 05 листопада 2014 року вона перебувала у відпустці. За пропозицією роботодавця, вона переїхала до м. Одеси для працевлаштування з 06 листопада 2014 року до Південної регіональної дирекції ПАТ «ОТП Банк». Однак, 06 листопада 2014 року керівництво Банку запропонувало їй не виходити на роботу через відсутність необхідної техніки для виконання трудових обов'язків. В подальшому, 02 грудня 2014 року позивачку було повідомлено про ліквідацію Донецької регіональної дирекції ПАТ «ОТП Банк» з 31 грудня 2014 року та запропоновано їй звільнитись за власним бажанням. Жодних заяв про звільнення, а також згоди про переведення її на іншу роботу, позивачка не писала. Тому, ОСОБА_2 вважає, що з 6 листопада 2014 року її було незаконно відсторонено від роботи, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2014 року по 16 квітня 2015 року у розмірі 19164,32 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.11.2015 року частково задоволено позов ОСОБА_2 Стягнуто з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2014 року по 16.04.2015 року у розмірі 19164,32 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 1000 грн. змінити, збільшивши її розмір на 10000 грн., в решті рішення - залишити без змін.
У апеляційній скарзі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2
Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ПАТ «ОТП Банк» підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що наказом №139-01/07 від 18 серпня 2007 року ОСОБА_2 була прийнята на роботу в ПАТ «ОТП Банк» на посаду касира сектору касових операцій відділення «Текстильщик» в м. Донецьк. В період з 03 грудня 2007 року по 07 травня 2013 року позивачка працювала на різноманітних посадах в Донецькій регіональній дирекції ПАТ «ОТП Банк», наказом №1807/13-01К від 07 травня 2013 року ОСОБА_2 була переведена на посаду експерта відділу по врегулюванню кредитів.
З липня місяця 2014 року, у зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької області наказом №240 від 04 липня 2014 року в Донецькій регіональній дирекції ПАТ «ОТП Банк» з 07 липня 2014 року був встановлений простій, відповідно до якого проводився розрахунок заробітної плати з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові окладу.
З 10 липня 2014 року по 25 липня 2014 року позивачка перебувала у річній основній відпустці.
На підставі Наказу №308 від 30 вересня 2014 року, у зв'язку із необхідністю поновлення діяльності відділення Донецької регіональної дирекції, з 01 жовтня 2014 року прийнято рішення про закінчення простою та наказано працівникам даних відділень приступити до роботи у звичайному режимі.
За заявою ОСОБА_2, надісланою на електронну адресу Банку, наказом №12337/1 /14-02К від 01 жовтня 2014 року, позивачці була надана друга щорічна основна відпустка з 01 жовтня 2014 року по 05 листопада 2014 року.
Рішенням Правління №334 від 21 листопада 2014 року прийнято рішення про припинення діяльності Донецької регіональної дирекції ПАТ «ОТП Банк» з 31 грудня 2014 року.
22 грудня 2014 року позивачка направила до Донецької регіональної дирекції ПАТ «ОТП Банк» довідку про вагітність №286 від 18 грудня 2014 року, а також відповідний інформаційний запит про можливість переведення її на роботу до відділення Банку в м. Одесі.
12 січня 2015 року до ОСОБА_2 надійшла відповідь Банку, згідно якої було її було попереджено про зміну істотних умов праці та запропоновано в порядку ст. ст. 32, 184 КЗпП України перевестись на іншу роботу.
Крім того, вищевказаним листом позивачці було роз'яснено, що у разі відмови від переведення на одну із зазначених у листі посад, трудовий договір з нею буде припинено 06 квітня 2015 року за п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Проте в подальшому і на час розгляду справи позивачка не звільнена, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачку було відсторонено від роботи з 6 листопада 2014 року по 16 квітня 2015 року, що слід вважати вимушеним прогулом, одночасно судом зацитовано статті КЗпП України щодо змін в організації виробництва і праці, вивільнення працівників, звільнення вагітних жінок, переведення на роботу, недопустимості погіршення умов праці, а також підстав стягнення середнього заробітку.
Відповідно до ст.214 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або відмовити у задоволенні позову; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Проте зазначені питання судом першої інстанції не вирішені, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України.
Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови від ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, в інших випадках, передбачених законодавством.
При цьому зміст відсторонення від роботи полягає у не допуску працівника до виконуваної роботи.
Докази того, що ОСОБА_2 була прийнята на роботу до відділення ПАТ «ОТП Банк» в м.Одесі відсутні, відтак з часу виходу із відпустки, а саме 06.11.2014 року вона повинна була приступити до роботи у відділені відповідача в м.Донецьку.
Водночас вбачається з матеріалів справи, визнається сторонами, що у цей час вона перебувала в м.Одесі, на підтвердження таких обставин свідчить довідка від 11.11.2014 року про взяття ОСОБА_2 на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (а.с.6), акти від 06.11.2014 року та наступні про відсутність на робочому місці (а.с.35-51).
За таких обставин вважати період часу з 06 листопада 2014 року по 16 квітня 2015 року відстороненням від роботи правових підстав не має, доказів того, що ОСОБА_2 було не допущено до роботи в відділенні банку в м.Донецьку в розумінні ст.46 КЗпП України не має.
Пославшись одночасно на норми права щодо змін в організації виробництва і праці, вивільнення працівників, звільнення вагітних жінок, переведення на роботу, недопустимості погіршення умов праці, а також підстав стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції не визначився, які саме із них є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не встановив та не зазначив від виконання роботи в якому відділенні була відсторонена ОСОБА_2
Втім, вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обґрунтовані саме відстороненням від роботи, і за відсутності доказів про таке не можуть бути підставою для стягнення коштів у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вбачається з матеріалів справи, що незважаючи на повідомлення про припинення діяльності Донецької регіональної дирекції ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_2 звільнена не була, до іншої роботи в порядку зміни умов праці не приступила, з 17.04.2015 року по 21.08.2015 року перебувала на лікарняному (а.с.98), з 21.08.2015 року та на час розгляду справи перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с.105), трудові відносини із відповідачем не припинені, відтак правова оцінка правомірності та дотримання порядку вивільнення працівників, пропозицій щодо зміни умов праці перебуває поза межами предмету спору.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції не визначився із характером спірних правовідносин, судом неправильно застосовані норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову з огляду на безпідставність вимог щодо відсторонення від роботи.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди залежать від встановлення фактичних обставин, тому при визначених нею підставах для відшкодування шкоди та виниклих правовідносинах задоволенню не підлягають, доказів про вчинення тиску на ОСОБА_2 не надано.
Керуючись ст.ст.304,п.2ч.1ст.307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2015 року скасувати, ухвалити нове.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: