18.02.16р. Справа № 904/313/16
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДІВЕС", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до товариства з обмеженою відповідальністю "Метизний завод "ШПЛІНТ.УА", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область
про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.
Представники:
від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 11/01-16 від 11.01.16р.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дівес", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Метизний завод "Шплінт.УА", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 7324,72грн. трьох відсотків річних та 100941,18грн. інфляційних втрат.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
За результатами розгляду позовної заяви від 21.01.2016р. за вих.№21/01-2016 ухвалою суду від 25.01.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 18.02.2016р.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 12.02.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 10.02.2016р. та явкою представника в судове засідання.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 04.02.2016р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
18.02.2016р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, також подав заяву про долучення до матеріалів справи документа та розгляд справи без участі представника відповідача.
Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не представив, витребуванні судом документи не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 18.02.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -
Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так поставою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.03.2015р. по справі №904/8803/14 встановлено наступне:
"Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014р. (суддя Загинайко Т.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метизний завод "Шплінт.УА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дівес" 200911,00 грн. заборгованості, 20566,54 грн. пені, 41091,91 грн. інфляційних нарахувань, 5188,89 грн. - 3% річних та 5355,17 грн. витрат по сплаті судового збору. У решті позовних вимог відмовлено у зв'язку з невірним розрахунком 3% річних, інфляційних втрат, а також розміру пені за період, що перевищує встановлений законом.
Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “МЕТИЗНИЙ ЗАВОД “ШПЛІНТ.УА” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати як незаконне та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що заборгованість перед Позивачем є меншою та судом не було враховано проведений між сторонами взаємозалік. Окрім того, судом не було задоволено клопотання про проведення судової бухгалтерської експертизи. Зазначив також, що пеня була нарахована та стягнута судом без обмеження її розміром подвійної облікової ставки НБУ відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Позивач проти апеляційної скарги заперечив з огляду на її безпідставність, просив рішення суду залишити в силі як таке, що винесено із дотриманням норм як матеріального, так і процесуального права. Зазначив, що ніякого взаємозаліку між сторонами проведено не було, призначення експертизи є необґрунтованим, а пеня розрахована з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ.
...
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом при розгляді справи встановлено, що 22.04.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дівес" як постачальником (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метизний завод "Шплінт.УА" як покупцем (надалі - Відповідач) був укладений договір поставки № ДВ-022 (надалі - Договір) строком дії з моменту підписання до 31.12.2013р., а в частині невиконаних зобов'язань - до їх виконання сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про свій намір припинити дію договору, він автоматично продовжується на наступний календарний рік (п. 9.1. Договору).
Відповідно до пункту 1.1. Договору Позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у Договорі, передати у власність Відповідача товар, визначений у пункті 1.2 даного договору (найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару визначаються рахунком-фактурою відповідно до заявки Відповідача), а Відповідач - прийняти та оплатити товар відповідно до умов Договору. Ціна на партію товару, який поставляється Позивачем Відповідачу, вказується Позивачем в рахунках-фактурах, виставлених для оплати відповідної партії товару згідно з Договором (п. 4.1. Договору).
Моментом поставки партії товару вважається дата видаткової накладної постачальника, яка повинна відповідати фактичній даті передачі товару (пункт 5.4 Договору).
На виконання умов Договору 01.11.2013р. Позивач поставив Відповідачу катанку ф.6,5 ст. 1КП, ст. 1006 великий бунт (надалі - товар) на загальну суму 240911,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №19055 на суму 120681 грн. 00 коп. та №19057 на суму 120230 грн. 00 коп., підписаними обома сторонами, та не спростовується Відповідачем.
Пунктом 4.2 Договору встановлено, що розрахунки за відповідну партію товару, що поставлена, здійснюються Відповідачем в національній валюті України (гривня) у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Позивача згідно отриманих рахунків-фактур з відстрочкою платежу до 90 календарних днів з моменту отримання товару.
Не зважаючи на те, що Позивачем на оплату товару був виставлений Відповідачу рахунок від 01.11.2013р. №4608 на суму 240911 грн. 00 коп., Відповідач зобов'язання за Договором по оплаті одержаного товару у повному обсязі не виконав, за поставлений товар сплатив частково 40000,00 грн. (платіжне доручення №2366 від 12.08.2014р.). внаслідок чого утворилась заборгованість перед Позивачем в сумі 200911,00 грн., що і стало підставою позову.
Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 193 Господарського кодексу України).
З урахуванням того, що строк оплати настав (товар мав бути оплачений до 31.01.2014р.), а Відповідач у повному обсязі за отриманий товар так і не розрахувався, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про стягнення з Відповідача заборгованості у сумі 200911,00 грн. При цьому доводи Відповідача щодо зменшення розміру заборгованості внаслідок проведеного між сторонами взаємозаліку жодним чином не обґрунтовані та не доведені належними доказами, проведення взаємозаліку заперечується позивачем, а, отже, не можуть бути прийняті судом до уваги.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У пункті 6.4 Договору сторони передбачили, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
З урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України судом першої інстанції позовні вимоги про стягнення пені правомірно задоволені частково за період прострочення з 01.02.2014р. по 01.08.2014р. у сумі 20566,54грн.
У відповідності зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
3% річних за заявлений період прострочення з 01.02.2014р. по 03.11.2014р. у сукупності по періодах нарахування за кожною накладною становлять 5188,89грн, інфляційні втрати з урахуванням індексу інфляції з лютого 2014 року по жовтень 2014 року - 41091,91грн та правомірно стягнуті судом частково в зв'язку з невірним математичним підрахунком, що здійснений позивачем.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції правомірно стягнув з Відповідача борг за поставлений та неоплачений товар - 200911,00 грн., пеню - 20566,54грн, інфляційні втрати у сумі 41091,91грн та 3% річних - 5188,89 грн. Будь-яких порушень норм матеріального права апеляційний суд не вбачає. Доводи скаржника є необґрунтованими, не підтверджуються документально та спростовуються наведеним вище."
Слід зазначити, що постановою від 11.03.2015р. по справі №904/8803/14 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “МЕТИЗНИЙ ЗАВОД “ШПЛІНТ.УА” залишено без задоволення. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014р. у справі №904/8803/14 залишено без змін.
Станом на 21.01.2016р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014р. у справі №904/8803/14 не виконано ні у добровільному, ні у примусовому порядку.
22.07.2015р. шляхом примусового виконання рішення суду державним виконавцем Баглійського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції були перераховані кошти у сумі 406,89грн. в рахунок погашення заборгованості.
Отже, станом на 21.01.2016р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 200504,11грн.
Враховуючи наявну заборгованість відповідача перед позивачем останній нарахував відповідачу на підставі статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по січень 2016 року включно, що складає 100941,18грн. та три відсотки річних за період з 04.11.2014р. по 21.01.2016р., що становить 7324,72грн.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 7317,03грн. трьох відсотків річних та 100941,18грн. інфляційних втрат.
Господарським судом перевірено розрахунок наданий позивачем і встановлено помилку при нарахуванні трьох відсотків річних.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1623,99грн.
До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України” не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
Керуючись ст.ст. 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 35, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Метизний завод "Шплінт.УА" (51907, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, 3-й Баглійський провулок, 1-Ж; ідентифікаційний код 36826164) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дівес" (50106, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Фабрична, 3/7; ідентифікаційний код 34810697) 7317,03грн. (сім тисяч триста сімнадцять грн. 03 коп.) трьох відсотків річних; 100941,18грн. (сто тисяч дев'ятсот сорок одна грн. 18 коп.) інфляційних втрат; 1623,99грн. (одна тисяча шістсот двадцять три грн. 99 коп.) судового збору, видати наказ.
В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
19.02.2016 року
Суддя ОСОБА_2