16 лютого 2016 року Справа № 904/7551/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,
суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Поляк О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна"
на постановувід 16.11.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі№ 904/7551/15
господарського суду Дніпропетровської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест"
простягнення заборгованості за угодою про порядок погашення боргових зобов'язань в сумі 26 962 676,43 грн
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: від відповідача:Пацкан Я.В. (довіреність № 2/04-01 від 04.01.2016) П'ятигорець Ю.О. (довіреність № 037 від 06.07.2015)
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Ліпинський О.В.) від 28.09.2015, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Кузнецов В.О., судді - Науменко І.М., Вечірко І.О.) від 16.11.2015, у справі №904/7551/15 в задоволенні позову відмовлено; в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст.525, 526, 598-609, 625, 1053 ЦК України, ст.232 ГК України, ст.43 ГПК України.
У запереченні на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Сокар Україна" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест", в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованості у розмірі 26 962 676,43 грн, в тому числі 13 869 811,73 грн основного боргу, 8 927 863,75 грн інфляційних втрат, 607 865,51 грн три проценти річних, 3 557 135,44 грн процентів за користування чужими коштами. Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на обставини невиконання відповідачем зобов'язань за угодою про порядок погашення боргових зобов'язань, якою, як вважає позивач, сторони з додержанням вимог про новацію змінили первісне зобов'язання з оплати вартості поставленого за договором поставки товару позиковим зобов'язанням з його подальшим розстроченням. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст.ст.536, 604, 612, 625, 1047, 1048, 1053, 1214 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Судами встановлено таке.
12.10.2012 між ТОВ "Торговий дім "СОКАР Україна" (Постачальник) та ТОВ "ПІК "Енерго-Івест" (Покупець) був укладений договір поставки нафтопродуктів №511-2012 (далі Договір), відповідно до якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцеві нафтопродукти, а останній зобовязався прийняти товар і оплатити його на умовах цього договору.
У зв'язку з неналежним виконанням Покупцем своїх зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів, Постачальник звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області за захистом свого порушеного права.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 у справі №904/936/13-г позовні вимоги задоволено частково, з ТОВ "ПІК "Енерго-Івест" на користь ТОВ "Торговий дім "СОКАР Україна" стягнуто 18 256 529,09 грн основного боргу, 389 231,46 грн додаткових витрат, пов'язаних із транспортуванням вантажу. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 5 000 000,0 грн припинено на підставі п.11 ст.80 ГПК України.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача 18 256 529,09 грн основного боргу, 1 207 752,29 грн пені, 241 550,46 грн 3% річних, 30 022,03 грн інфляційних втрат та 389 231,46 грн додаткових витрат, пов'язаних із транспортування вантажу; в решті позову відмовлено; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
07.05.2013 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 року та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 року видано наказ.
12.06.2013 року Відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області №904/936/13-г від 07.05.2013 року.
15.11.2013 року між ТОВ "Торговий дім "Сокар Україна" (кредитором) та ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (боржником) укладено угоду про порядок погашення боргових зобов'язань (далі Угода), згідно якої останній зобов'язався у строк до 31.05.2014 погасити перед кредитором в повному обсязі наявний борг за договором поставки нафтопродуктів №511-012 від 12.10.2012, а також грошові кошти, стягнуті на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 у справі № 904/936/13-г.
В пунктах 1.2., 1.3. Угоди сторони домовились, що загальна сума боргу станом на 15.11.2013 складає 15 925 085,33 грн. Боржник зобов'язався погасити борг достроково або за графіком:
- 01.12.2013-31.12.2013 - 2 654 181,16 грн;
- 01.01.2014-31.01.2014 - 2 654 180,83 грн;
- 01.02.2014-28.02.2014 - 2 654 180,83 грн;
- 01.03.2014-31.03.2014 - 2 654 180,83 грн;
- 01.04.2014-30.04.2014 - 2 654 180,83 грн;
- 01.05.2014-31.05.2014 - 2 654 180,83 грн.
Погоджена сторонами в п.1.2. Угоди сума боргу (15 925 085,33 грн), становить залишок непогашеної відповідачем заборгованості, стягнутої з відповідача за рішенням суду у справі №904/936/13-г.
Всупереч взятих на себе зобов'язань за Угодою відповідач здійснив лише часткове погашення суми боргу, сплативши на користь позивача 2 055 273,60 грн, у зв'язку з чим, станом на час звернення до суду з даним позовом, непогашена заборгованість згідно Угоди склала 13 869 811,73 грн.
Позивач вважає, що відповідно до ст.1053 ЦК України, з врахуванням характеру та змісту Угоди, відповідно до якої у позивача виникла заборгованість, остання має характер позикового зобов'язання, що є наслідком застосування до неї положень ст.ст.1046-1053 ЦК України, які регулюють відносини за договором позики; в результаті укладення Угоди відбулося припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація) (ст.604 ЦК України).
З огляду на вказані висновки, позивач вимагає стягнення з відповідача залишку встановленої Угодою суми боргу, а також нарахованих згідно ст.1048 ЦК України відсотків від суми позики та трьох процентів річних і інфляційних збитків, розрахованих від суми простроченого за Угодою грошового зобов'язання на підставі ст.625 ЦК України.
Касаційна інстанція погоджується із висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до ст.1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням; заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 ЦК України).
Частиною 2 ст.604 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Новацію характеризують наступні ознаки: припинення в повному обсязі раніше існуючого первісного зобов'язання; дійсність первісного договірного зобов'язання; наявність домовленості сторін про заміну зобов'язання новим, при цьому, намір замінити одне зобов'язання іншим, повинен бути прямо і недвозначно виражений в тексті договору або ж має випливати із сутності нового зобов'язання; наявність безпосереднього юридичного зв'язку між зобов'язанням, що припинилося, та новим зобов'язанням, яке прийшло йому на зміну; відсутність встановленої договором або законом заборони новації.
Новація - це угода сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між учасниками виникає нове. Сторони мають обумовити у своїй угоді припинення зобов'язання, що раніше діяло, і заміну його новим зобов'язанням.
Зі змісту Угоди не вбачається, що сторонами досягнуто згоди щодо припинення дії первісного зобов'язання та виникнення щодо боргу позикового зобов'язання, як це робиться при новації, отже новації боргу у позикове зобов'язання у цих відносинах не відбулося.
Встановлені судами обставини засвідчують, що предметом Угоди є домовленість погасити заборгованість за Договором, стягнуту в судовому порядку, яка є непогашеною на момент укладення Угоди, в строк до 31.05.2014 траншами, відповідно до встановленого сторонами графіку.
Разом із тим, Угода не передбачала можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань і підстав для інших грошових вимог.
Отже, уклавши Угоду, сторони у такий спосіб домовились встановити порядок і строки виконання рішення суду про стягнення заборгованості за Договором після пред'явлення наказу до виконання (п.1.6. Угоди, а.с.13, 124-125).
Касаційна інстанція відзначає, що мирова угода на стадії виконання рішення суду є правочином, направленим не на припинення або зміну цивільно-правових відносин, оскільки спір вже врегульований судовим рішенням, яке набрало законної сили, а на обов'язок виконання судового рішення на умовах такої мирової угоди, що в свою чергу відрізняє її від новації. З огляду на це мирова угода в процесі виконання судового рішення не може стосуватись питань про визначення фактичних обставин та відповідних правовідносин, основною метою такої угоди є встановлення (зміна) способу та порядку виконання ухваленого судового рішення, що може ґрунтуватись на взаємних поступках і стосуватись лише прав і обов'язків сторін і предмета спору.
Таким чином, Угода за своєю правовою природою є мировою угодою, що укладена сторонами в процесі виконання судового рішення, та спрямована на домовленість сторін стосовно розстрочення виконання судового рішення.
Відповідно до ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Виконання судового рішення є невід'ємною стадією судового процесу, а тому домовленість сторін щодо зміни способу виконання судового рішення, відстрочки або розстрочки його виконання, повинні відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом.
За п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Питання затвердження мирової угоди, укладеної сторонами в процесі виконання судового рішення, як і питання надання відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання судового рішення, вирішується виключно судом в порядку, передбаченому ст.121 ГПК України.
Матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів звернення до суду із заявою про затвердження укладеної ними в процесі виконання рішення суду угоди про порядок погашення боргових зобов'язань, яка по суті є мировою угодою, і така угода судом не затверджувалася, а отже, зазначена угода до її затвердження судом не породжує для сторін жодних юридичних наслідків.
Все наведене свідчить, що зобов'язання сплатити заборгованість за Договором не є припиненим; внаслідок укладення Угоди не відбулось новації боргу у позикове зобов'язання; питання затвердження Угоди, укладеної сторонами в процесі виконання судового рішення, як і питання надання відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання судового рішення, в судовому порядку не вирішувалось, отже, позивач не має права ані на повторне стягнення раніше стягнутої за Договором заборгованості, ані на стягнення процентів на підставі ст.ст.536, 1048 ЦК України, які сплачуються за правомірне користування грошовими коштами, а також не має права на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі ст.625 ЦК України, оскільки базою нарахування на заборгованість за Угодою, крім основного боргу за Договором, позивачем визначено також пеню, три проценти річних, інфляційні втрати, які також стягнуті судовими актами у справі №904/936/13-г.
Касаційна інстанція не бере до уваги доводи касаційної скарги стосовно того, що сторони Угоди виявили свою волю на припинення зобов'язань за Договором, замінивши його новим зобов'язанням, в якому обов'язку відповідача погасити заборгованість на умовах розстрочення кореспондує обов'язок позивача здійснити дії щодо відкликання виконавчого документа із зобов'язанням не подавати повторно виконавчий документ до виконавчої служби, тобто вжити заходів щодо остаточного припинення зобов'язань за Договором, оскільки такого не вбачається зі змісту п.1.6. Угоди, яким дійсно підтверджується зобов'язання з відкликання позивачем виконавчого документа з виконавчої служби, але одночасно йдеться про неподання його до виконавчої служби до повного виконання зобов'язання з погашення боргу за Угодою, але не пізніше 15.04.2014 (а.с.13), тоді як наказ у справі №904/936/13-г був дійсний до 23.04.2014 (а.с.21). Крім того відповідно до п.1 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача (а.с.124), разом з тим, відповідно до ч.5 наведеної норми повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (в матеріалах справи відсутня) (п.8 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження") не є належним і достатнім доказом того, що зобов'язання відповідача за Договором є припиненим в силу положень ст.599 ЦК України, оскільки така постанова підтверджує лише факт закінчення виконавчого провадження за цією підставою, проте не є належним доказом фактичного виконання рішення згідно з виконавчим документом. В матеріалах справи відсутні докази фактичного виконання в повному обсязі наказу у справі №904/936/13-г (а.с.21), що підтверджується з самого факту звернення до суду із даним позовом.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 у справі № 904/7551/15 залишити без змін.
Головуючий-суддя К.Грейц
Судді С.Бакуліна
О.Поляк