17 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Пікуль А.А., Соколової В.В.
секретар: Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Качмар Анни Іванівни в інтересах Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року у справі за заявою ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/3816/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року задоволено заяву ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських Банків від 30 червня 2015 року.
Скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських Банків від 30 червня 2015 року, прийнятого за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі по тексту - ПАТ «Ідея Банк») до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.
Не погодившись із такою ухвалою суду, Качмар А.І. в інтересах ПАТ «Ідея Банк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати. На думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що справа за позовом ПАТ «Ідея Банк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, не підвідомча третейському суду відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки вона не пов'язана із захистом прав споживача та безпідставно задовольнив заяву ОСОБА_2
В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 червня 2015 року задоволено позов ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованість по договору кредиту в сумі 107 326,23 грн. та 95,00 грн. третейського збору.
В серпні 2015 року ОСОБА_2 порушив перед судом питання про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків від 30 червня 2015 року.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків від 30 червня 2015 року, суд першої інстанції, керуючись ч.2 ст.389-5 ЦПК України виходив з того, що справа, у якій ухвалене рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, не підвідомча третейському суду відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди».
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Отже, заборона на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів поширюється на спори про захист прав банківських установ, тобто спори, в яких позивачем є банківська установа, а відповідачем - споживач.
Така правова позиція було висловлена Верховним Судом України в постановах №6-856цс15 від 02 вересня 2015 року, №6-2074цс15 від 04 листопада 2015 року, №6-1716цс15 від 11 листопада 2015 року, №6-2712цс15 від 27 січня 2016 року.
Оскільки ОСОБА_2 є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права та підстав для скасування оскаржуваної ухвали. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Качмар А.І. в інтересах ПАТ «Ідея Банк» підлягає відхиленню.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Качмар Анни Іванівни в інтересах Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» відхилити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: А.А. Пікуль
В.В.Соколова