15 лютого 2016 року справа № 823/18/16
м. Черкаси
11 год. 20 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді Орленко В.І., суддів Мишенка В.В., Рідзеля О.А.,
за участю секретаря - Савости С.В.,
представника позивача ОСОБА_1 - за договором,
представника відповідачів Руденко Л.І. - за довіреностями,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_3, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області №312 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ;
- поновити ОСОБА_3 на посаді слідчого в системі органів внутрішніх справ підпорядкованій Міністерству внутрішніх справ України з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати позивача на службі в Національній поліції України в порядку переатестації;
- зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області нарахувати та виплатити допомогу по вагітності та пологах за період з 07.11.2015 по 07.02.2016;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області 200000 гривень завданої моральної шкоди.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, обґрунтовуючи їх тим, що згідно наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області №312 о/с від 06.11.2015, ОСОБА_3 06 листопада 2015 року було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ згідно п. 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМ УРСР від 29.07.1991 №114, - у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи).
06.11.2015 ОСОБА_3 залишила заяву в Уманському РВ УМВС України в Черкаській області про прийняття на посаду слідчого Уманського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, яка в подальшому мала бути передана до Головного управління Національної поліції в Черкаській області. Зава про прийняття на роботу не реєструвалась у вказаних органах.
Представник позивача зазначає, що для звільнення працівника у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації), власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Для переведення працівника необхідним є наявність певних фактів: згода працівника (заява) та відповідний наказ, в якому як підстави зазначаються реквізити заяви працівника про звільнення та реквізити листа-запиту, що в даному випадку позивачем не надано.
В порушення вищевказаних приписів трудового законодавства, позивача звільнено лише на підставі її заяви.
Представник відповідачів заперечувала проти задоволення позову, мотивуючи це тим, що оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_3 прийнятий управлінням МВС України в Черкаській області на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
Так, звільнення ОСОБА_3 зі служби в органах внутрішніх справ здійснено за її власним бажанням на підставі п. 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації). Крім того, таке звільнення відбулось правомірно у зв'язку з ліквідацією органу державної влади - УМВС України в Черкаській області.
Позивач не подавала заяву до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про прийняття на службу. Головне управління Національної поліції в Черкаській області не є правонаступником прав та обов'язків управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, і не може нести жодних зобов'язань щодо працевлаштування працівників УМВС в Черкаській області.
Міністерство внутрішніх справ України не має повноважень щодо працевлаштування працівників органів внутрішніх справ на службі в Національній поліції України, та повноважень проводити переатестації вказаних працівників.
Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 13 серпня 2013 року старшину міліції ОСОБА_3 призначено слідчим слідчого відділення Уманського РВ УМВС (на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника), звільнивши з посади старшого інспектора по роботі з населенням та громадським формуванням сектору ДІМ цього ж відділу (наказ від 13.08.2013 №214 о/с). Підстава: рапорт ОСОБА_3, згода зацікавлених служб.
Згідно наказу УМВС України в Черкаській області від 02.10.2015 №273 о/с ОСОБА_3 надана відпустка по вагітності і пологах з 21.09.2015 по 25.01.2016.
03 листопада 2015 року ОСОБА_3 подано рапорт до УМВС України в Черкаській області, в якому просить звільнити її з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу до Національної поліції України.
Наказом УМВС України в Черкаській області від 06.11.2015 №312 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 - слідчого слідчого відділення Уманського районного відділу, 06 листопада 2015 року звільнено в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації), згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України №730 від 16 вересня 2015 року «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» було утворено Головне управління Національної поліції в Черкаській області; ліквідовано як юридичну особу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області та його структурні підрозділи.
Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно п. 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в Голосі України 06.08.2015 № 141-142, набрав чинності 07.11.2015. Проте, враховуючи п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 07.08.2015.
Відповідно до ст. 1 Закону №580-VIII Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до п. 8 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Згідно п. 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Отже, Законом № 580-VІІІ передбачена альтернатива вибору працівникам міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
З аналізу вказаних норм вбачається, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI.
Під час судового розгляду справи судом не встановлено, а позивачем не доведено, що ОСОБА_3 зверталась у письмовій формі до відповідачів із заявою про прийняття на службу до поліції чи відмову в проходженні служби в поліції, а відповідачі не перевіряли на відповідність вимогам до поліцейських даних послужного списку позивача, наявність її згоди на проходження конкурсу на відповідні посади.
Натомість, суд вважає, що у період з 06.08.2015 до 06.11.2015 позивач виявляла бажання проходити службу в поліції, що зафіксовано у рапорті про звільнення від 03.11.2015, де остання просила звільнити її з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу до Національної поліції України.
При цьому, суд враховує, що тільки 07.11.2015 реєстраційною службою Черкаського міського управління юстиції Черкаської області проведено реєстраційну дію «Державна реєстрація новоутвореної шляхом заснування юридичної особи» Головного управління Національної поліції в Черкаській області.
Таким чином, за наявності виявленого у рапорті від 03.11.2015 бажання продовжити службу в органах Національної поліції, з моменту опублікування Закону № 580-VІІІ та до прийняття спірного наказу (06.11.2015) про звільнення позивача за п. 64 "з" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, ОСОБА_3 не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, взагалі не було перевірено відповідності вимогам поліцейського. Не вирішено питання про переведення позивача до Головного управління Національної поліції в Черкаській області.
На момент прийняття спірного наказу 06.11.2015 в частині звільнення позивача за п. 64 «з» Положення (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації)) з 06.11.2015, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в якому висловила бажання проходити службу ОСОБА_3, ще не було утворено, що зумовило порушення її права на подання заяви особисто до такого органу поліції з висловленням бажання проходити службу саме у такому органі поліції та, взагалі, розгляду її кандидатури на посаду в поліції, бажання про перехід до якої нею було висловлено у рапорті від 03.11.2015.
Вирішуючи спір, з огляду на аргументацію позивача, суд також враховує, що порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки, визначений Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМ УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення).
Відповідно до п. 21 Положення особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.
Згідно пунктом 64 «з» Положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи).
Відповідним нормам Положення кореспондують норми ч. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України, які визначають, що підставами припинення трудового договору є: переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
В контексті викладеного, суд вважає, що звільнення зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи) є фактично переведенням працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію.
Колегія суддів зазначає, що процедура звільнення працівника у зв'язку переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи) не врегульована нормами спеціального законодавства (Положення), відтак можливе застосування норм трудового законодавства (КЗпП України).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відповідна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15, постанові Вищого адміністративного суду України від 16.07.2015 К/800/10543/15 (№2а-5582/08), ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.07.2015 К/9991/39504/11, ін.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 25.09.2013 N 175/06/186-13, для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП.
У листі-запиті доцільно зазначити строк, в який просять звільнити працівника. Це підтверджуватиме зобов'язання про прийняття на роботу в порядку переведення у вказаний в документі термін. Відсутність у листі-запиті строку звільнення може призвести до виникнення трудових спорів. Лист-запит, як правило, видається працівникові або надсилається на інше підприємство поштою.
У разі згоди власника або уповноваженого ним органу підприємства, на якому працює працівник, на припинення з останнім трудового договору за п. 5 ст. 36 КЗпП на підставі переведення працівнику необхідно подати відповідну заяву з проханням звільнити його з роботи. Прийняття на іншу роботу здійснюється теж на підставі відповідної заяви працівника з проханням прийняти на роботу в порядку переведення. Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення з посиланням на п. 5 ст. 36 КЗпП у погоджений сторонами строк.
Між звільненням і прийняттям на роботу зазвичай перерви бути не повинно. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у разі обґрунтованості позову суд своїм рішенням зобов'язує власника або уповноважений ним орган укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення, з першого робочого дня (наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи), якщо не було обумовлено іншої дати. З іншими особами договір про прийняття на роботу укладається з дня їх звернення до власника або уповноваженого ним органу.
Відповідні положення щодо обов'язковості направлення листа-запиту (клопотання) нового роботодавця за місцем роботи працівника кореспондують з судовою практикою. Згідно правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (висловленої в ухвалі від 25.09.2013 № 6-34205св13), для звільнення за п. 5 ст. 36 КЗпП України необхідне клопотання власника того підприємства, установи, організації, куди працівник переводиться. Працівник повинен подати заяву власникові підприємства (установи, організації), з якого він звільняється, оскільки закон вимагає згоди власника на припинення трудового договору в порядку переведення на інше підприємство, в іншу установу, організацію.
Частиною п'ятою ст. 24 КЗпП передбачено, що особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
В контексті вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що чинне законодавство України передбачає додаткові гарантії на працевлаштування для працівника, звільненого у зв'язку з переведенням на інше підприємство, установу, організацію.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що переведення працівника на інше підприємство можливе за наявності двох умов, а саме: згоди працівника та погодження власників відповідних підприємств або уповноважених ними органів. Тому, навіть якщо працівник подав заяву з проханням про звільнення з роботи у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи) за пунктом «з» статті 64 Положення, але немає погодження власників зацікавлених підприємств, де працює працівник і куди він бажає працевлаштуватись, або уповноважених ними органів, то оформляти таке звільнення як переведення не можна.
Доводи представника відповідачів про те, що Головне управління Національної поліції у Черкаській області було створено лише 07.11.2015, що унеможливлювало поданння відповідного листа-запиту до УМВС України в Черкаській області, суд не приймає до уваги, оскільки у випадку звільнення працівника за п. 64 «з» Положення має бути дотримана відповідна процедура.
За таких обставин, суд вважає, що оскаржуваний позивачем наказ про звільнення ОСОБА_3 прийнятий передчасно, за відсутності всіх необхідних наведених вище правових підстав, що згідно положень ч.3 ст.2 КАС України надає суду змоги прийти до висновку про його протиправність. Відтак позовна вимога щодо визнання його протиправним та скасування підлягає задоволенню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно п. 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Верховний Суд України у постановах від 28.10.2014 (справа №21-484а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14), 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) вказав про те, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Це зобов'язання відповідачем не виконано, а отже, трудові гарантії позивача були порушені.
Тобто, при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи, і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов'язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Іншого способу відновлення порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), КЗпП України не передбачає.
З вказаних обставин, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 підлягає поновленню на посаді слідчого слідчого відділення Уманського районного відділу УМВС України в Черкаській області. При цьому, без виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки після звільнення позивач перебувала у відпустці по вагітності та пологах.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на положення Цивільного кодексу України, зокрема, на частину першу статті 104, оскільки, як встановлено частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України, цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
З огляду на норми чинного законодавства, ліквідація юридичної особи - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків в порядку правонаступництва до інших юридичних осіб.
Реорганізація - це інша форма припинення існування юридичної особи, за якої юридична особа також припиняє свою діяльність, але всі її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової юридичної особи.
В даному випадку відбулась ліквідація територіального органу як юридичної особи публічного права. Його повноваження передані Головному управлінню Національної поліції в Черкаській області - територіальному органу Національної поліції, що підпадає під визначення «реорганізація».
Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України працевлаштувати позивача на службі в Національній поліції України в порядку переатестації, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 47 Закону №580-VIII призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України
У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, та відповідно до результатів конкурсу.
Стаття 1 Закону №580-VIII визначає, що діяльність Національної поліції України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що Національна поліція є самосійним центральним органом виконавчої влади і не входить до структури МВС України. Крім того, Закон №580-VIII не наділяє МВС України повноваженнями проводити атестацію працівників.
Щодо позовних вимог про зобов'язання управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області нарахувати та виплатити допомогу по вагітності та пологах за період з 07.11.2015 по 07.02.2016, суд встановив.
Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №1105) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону №1105 за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються види матеріального забезпечення та соціальних послуг, зокрема, допомога по вагітності та пологах.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону №1105 допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.
Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій особі в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів (ч. 2 ст. 25 Закону №1105).
Згідно наказу УМВС України в Черкаській області від 02.10.2015 №273 о/с ОСОБА_3 надана відпустка по вагітності і пологах з 21.09.2015 по 25.01.2016. Підстава: рапорт ОСОБА_3, медична довідка Уманської центральної районної лікарні від 21.09.2015 АГХ №621032. Згідно листка непрацездатності від 21.09.2015 АГХ №621032, ОСОБА_3 надано лікарняний з 21.09.2015 строком 126 днів; стати до роботи 25.01.2015.
Під час судового розгляду справи встановлено, що УМВС України в Черкаській області здійснено часткову оплату листка непрацездатності ОСОБА_3 по вагітності пологам - по 06.11.2015 включно.
У зв'язку з ускладненням пологів, ОСОБА_3 продовжено лікарняний по вагітності і пологах з 25.01.2016 по 07.02.2016 (листок непрацездатності Серія АГХ №473851).
Судом встановлено, що відпустка по вагітності і пологах ОСОБА_3 не продовжувалась, відповідний листок непрацездатності до УМВС України в Черкаській області не пред'являвся за місцем роботи.
Відповідно до пояснень представника відповідачів, відпустка не може бути продовжена з огляду на відсутність штатної посади позивача та його звільнення з роботи 06.11.2015. Наказом МВС України про затвердження складу ліквідаційної комісії встановлений 2-місячний термін заявлення вимог кредиторів, вказаний строк сплив 08.01.2016.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та зобов'язання управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 допомогу по вагітності та пологах за період з 07.11.2015 по 24.01.2016.
Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31.03.1995 №4, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що позивач не обґрунтував підставу відшкодування йому моральної шкоди, оскільки не надав жодного доказу, який би підтверджував заподіяння такої шкоди, в зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 200000 грн. не підлягає задоволенню.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кодексом адміністративного судочинства України (частина третя статті 2) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області №312 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.
Поновити ОСОБА_3 на посаді слідчого слідчого відділення Уманського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області.
Зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області нарахувати та виплатити допомогу по вагітності та пологах за період з 07.11.2015 по 24.01.2016.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий В.І. Орленко
Судді В.В. Мишенко
О.А. Рідзель
Повний текст постанови виготовлений 19.02.2016.