23 жовтня 2015 р. Справа № 804/16113/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якій просило стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів у сумі 8600,00грн., а також пеню за порушення термінів сплати цих санкцій у сумі 2,58грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначалося, що відповідач на виконання вимог ст.20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ), як юридична особа, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, повинен був сплатити позивачу адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на цьому підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, проте, відповідач означені вимоги закону не виконав, тому позивач просить стягнути суму вказаних адміністративно-господарських санкцій з нарахованою за їх несвоєчасну сплату пенею в судовому порядку.
Позивач про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте у судове засідання його представник не з'явився, але надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника в письмовому провадженні.
Відповідач пред'явлений позов не визнав, подав на нього письмові заперечення, в яких зазначав, що обов'язок відповідача створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів не супроводжуються його обов'язком їх працевлаштування, тому підстави для застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкції за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів відсутні, тим більше, що відповідачем подавалися звіти за Формою №3-ПН про наявність вакансій за 2013р. до Жовтневого районного центру зайнятості м. Дніпропетровська, де зазначалося про наявність вакансій для інвалідів, які вже мали укомплектовуватися службою зайнятості, а не ФОП ОСОБА_1 Крім того відповідачем був виданий наказ про зобов'язання співробітників розміщувати в газетах оголошення про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.
Відповідач також був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, проте у судове засідання його представник не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.
Зважаючи на приписи ч.4 ст.122, ч.4, ч.6 ст.128 КАС України, а також на строки розгляду адміністративних справ, встановлені ст.122 КАС України, суд розглянув дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, оскільки не вбачає потреби заслуховувати свідків та експертів.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За змістом статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Зокрема означеною статтею визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 на виконання вимог означеної норми закону було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт за Формою № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача фактично за 2013 рік складає 8 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, при цьому кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону № 875-ХІІ, 1 особа; середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 17200,00грн., а сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (самостійно визначена відповідачем) - 8600,00грн. (а.с.4).
Зважаючи на приписи ст.19 Закону № 875-ХІІ, суд приходить до висновку, що відповідачем було вірно визначено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу ФОП ОСОБА_1 за 2013 рік, а також вірно розрахована сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (двох осіб). Наведене позивачем також не заперечувалося та підтверджується наданим ним розрахунком суми позову.
Частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що відповідно до листа Жовтневого районного центру зайнятості м. Дніпропетровську від 25.06.2014р. за №1592 ФОП ОСОБА_1 було подано щомісячні звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН, в яких було заявлено про потребу в працівниках-інвалідах лише у липні, серпні та жовтні 2013 року. Іншої інформації про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів відповідач до Жовтневого районного центру зайнятості м. Дніпропетровська у 2013 році не надавав, хоча чинним на той час законодавством було передбачено щомісячне подання звітів за формою 3-ПН.
Означене свідчить про неналежне виконання відповідачем вимог ч.3 ст.18 Закону №875-ХІІ.
Щодо доводів відповідача про те, що ним задля інформування про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів був виданий наказ від 13.01.2013р. №07/п-1 про зобов'язання співробітників розміщувати в газетах оголошення про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, суд зазначає, що наявність такого наказу не свідчить про розміщення у ЗМІ такої інформації, тим більше, що копії відповідних оголошень відповідачем надано не було.
Жодних інших доказів на спростування позиції позивача відповідачем також не надано.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно частини 2 цієї статті порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Так, відповідно до частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідачем не було доведено, що ним вживалися належні та достатні заходи для виконання вимог статті 19 Закону №875-ХІІ та забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Натомість, неподання ФОП ОСОБА_1 до Жовтневого районного центру зайнятості м. Дніпропетровська повної інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів у 2013 році (щомісячних звітів), не надавало можливості цьому органу служби зайнятості, яка сприяє у працевлаштуванні інвалідів, направити їх до відповідача, через відсутність повної інформації про наявність у останнього відповідної вакансії.
Зважаючи на те, що відповідачем не доведено факт вжиття ним всіх необхідних заходів, передбачених законодавством та спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що в розумінні ст.218 ГК є підставою для притягнення останнього до відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій та пені.
Керуючись ст. ст. 122, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 8600,00грн. (вісім тисяч шістсот гривень 00 копійок) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 02,58грн. (дві гривні 58 копійок).
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. 186 цього Кодексу до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_2