м. Вінниця
12 лютого 2016 р. Справа № 802/41/16-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Слободонюка М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Франчук А.О.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Гущіної Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: прокуратури Вінницької області
про: визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до прокуратури Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що наказом № 789к від 16.07.2015 року її було призначено на посаду прокурора прокуратури Погребищенського району Вінницької області. В подальшому, наказом прокурора Вінницької області від 15.12.2015 року №1961к її звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із реорганізацією та скороченням у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області.
Позивач вважаючи, що вказаний наказ прийнято із порушенням вимог трудового законодавства, а саме без врахування передбачених ст. 184 КЗпП України гарантій та прямої заборони на її звільнення як одинокої матері, звернулась до суду з даним адміністративним позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Вінницької області №1961к від 15.12.2015 року про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Погребищенського району Вінницької області;
- поновити молодшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Погребищенського району Вінницької області з 15.12.2015 року;
- стягнути з прокуратури Вінницької області (код ЄДРПОУ 02909909) на її користь (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.12.2015 року по день фактичного поновлення на роботі;
- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10000 гривень та понесені судові витрати по оплаті правової допомоги та витрати пов'язані із прибуттям до суду.
У судовому засіданні позивач та її представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, що викладені у письмових запереченнях на позов, у яких зазначив, що наказом Генерального прокурора України від 23 вересня 2015 року №74ш на виконання вимог статей 7, 12 та пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", відповідно до статей 9, 14 та підпункту 6 пункту 5-1 розділу XIII "Перехідні положення" вказаного закону та Переліку і територіальної юрисдикції місцевих та військових прокуратур, визначених у додатку до цього Закону, у зв'язку з утворенням з 15 грудня 2015 року місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур зі структури та штатного розпису прокуратури Вінницької області виключено штатний розпис прокуратури Погребищенського району. Цим же наказом включено до штатного розпису прокуратури Вінницької області штатний розпис Калинівської місцевої прокуратури у кількості 36,5 посад. Таким чином, внаслідок об'єднання Літинської, Калинівської, Погребищенської районних, Хмільницької та Козятинської районних (міжрайонних) прокуратур відбулось утворення Калинівської місцевої прокуратури, добір на посади прокурорів у яку здійснювався за результатами проведеного тестування, в ході якого позивач не набрала достатньої кількості балів, які надавали їй можливість претендувати на одну із посад в новоутвореній місцевій прокуратурі. Представник відповідача також не погодився із доводами позивача про неврахування її переважного права на залишення на роботі, зазначивши, що переважне право на залишенні на роботі, що регламентується статтею 42 КЗпП у даному випадку не може бути застосоване із-за відсутності такого ж підсумкового балу у іншого кандидата відповідно до рейтингового списку. Також, зазначив, що згідно роз'яснень наданих Вищим адміністративним судом України у листі №753/11/13-10 від 26.05.2010 року "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби" пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин. Тому, на думку відповідача, в даному випадку спірні правовідносини регулюються Законом України "Про прокуратуру" як спеціальним законом, у якому запроваджено ряд принципово нових підходів до питань призначення на посади прокурорів місцевої прокуратури без можливостей застосування усіх тих пільг чи переваг при прийнятті та звільненні з роботи, які визначені загальними нормами трудового законодавства. Відтак вважає, що посилання позивача на порушення при її звільненні, як одинокої матері яка виховує неповнолітню дитину, вимог ст. 184 КЗпП безпідставними, оскільки відповідні гарантії в силу специфіки проходження служби в органах прокуратури та новизни Закону України "Про прокуратуру" застосованими бути не можуть.
За таких обставин представник відповідача у задоволенні адміністративного позову просить відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач ОСОБА_1 в органах прокуратури працює з серпня 2003 року. Наказом прокурора Вінницької області №789к від 16.07.2015 року молодшого радника юстиції ОСОБА_1 було призначено на посаду прокурора прокуратури Погребищенського району Вінницької області.
Відповідно до наказу прокурора Вінницької області від 15.12.2015 року №1961к, у зв'язку з утворенням з 15 грудня 2015 року місцевих прокуратур та припинення діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із реорганізацією та скороченням у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області.
Позивач вважаючи, що наказ від 15.12.2015 року №1691к є незаконним, а саме звільнення відбулось всупереч вимог трудового законодавства, звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку оскаржуваному наказу, суд виходив із наступного.
Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон України №1697-VII).
Із прийняттям нового Закону України "Про прокуратуру" була змінена система органів прокуратури України. У статті 7 Закону України №1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. У додатку до Закону України №1697-VII наведено перелік і територіальну юрисдикцію місцевих та військових прокуратур, які запроваджувалися з 15 грудня 2015 року (абзац третій пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону України №1697-VII).
Окрім зміни системи органів прокуратури України, Законом №1697-VII було запроваджено ряд принципово нових підходів до питань призначення на посади прокурорів місцевої прокуратури, основою якого є якісне оновлення керівного та кадрового складу.
Так, ст. 28 Закону №1697-VII встановлено, що добір кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають вимогам, установленим ч. 1 та 5 ст. 27 цього Закону, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог Закону.
Пунктом 1.1 наказу Генерального прокурора України №74ш від 23.09.2015 року (а.с. 39), у зв'язку з утворенням з 15.12.2015 р. місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур, внесено зміни до структури та штатного розпису прокуратури Вінницької області та виключено штатні розписи усіх районних та прирівняних до них прокуратур, в тому числі і штатний розпис прокуратури Погребищенського району.
Цим же наказом (пункт 1.2) затверджено штатні розписи новоутворених місцевих прокуратур, зокрема Калинівської місцевої прокуратури, у штатному розписі якої, за рахунок резерву Генеральної прокуратури України, встановлено 36,5 одиниць з відповідним фондом заробітної плати (пункт 2.4 наказу).
Даний наказ вводиться в дію з 15 грудня 2015 року, про що у ньому безпосередньо зазначено.
Таким чином, внаслідок об'єднання Літинської, Калинівської, Погребищенської районних, Хмільницької та Козятинської міжрайонних прокуратур відбулось утворення Калинівської місцевої прокуратури, що дає підстави дійти висновку, що зміни в організації виробництва і праці у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників в прокуратурі Вінницької області дійсно мали місце.
Відповідно до частини 1 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. А згідно положенням частини третьої цієї ж статті одночасно із попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Встановлено, що 25.09.2015 року ОСОБА_1 відповідно до статті 49-2 КЗпП України була ознайомлена із попередженням про звільнення, про що свідчить особиста відмітка на самому попередженні (а.с. 65). Із його змісту слідує, що позивач попереджена про можливе звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII) у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14 грудня 2015 року.
Тобто, відповідач вказав позивачу на його можливе, а не обов'язкове (безальтернативне), наступне звільнення у зв'язку з скороченням посад та ліквідацією прокуратури Погребищенського району з 14 грудня 2015 року, яке відбудеться за наявності зазначених вище умов. Наведене фактично свідчить про те, що позивачу була запропонована інша посада в новоутвореній місцевій прокуратурі, обійняти яку вона мала можливість лише за результатами об'єктивного оцінювання, яке буде проводитись знову ж таки не відповідачем як роботодавцем, а незалежним органом, який із цією метою буде утворено.
У підпункті "в" підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України №1697-VII визначено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону прокурорами місцевих прокуратур призначаються прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування. Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України.
Із зазначеного слідує, що прокурори, які працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, в разі успішного проходження ними тестування будуть призначені на посади у новоутворених місцевих прокуратурах.
Так, на виконання п.5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру", з метою кадрового наповнення місцевих прокуратур, Генеральним прокурором України виданий наказ №98 від 20.07.2015 р. "Про затвердження Порядків проведення тестування та чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад у місцевих прокуратурах" (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1.2 Порядку, на посади прокурорів місцевих прокуратур призначаються особи за результатами успішного проходження ними тестування.
Пунктом 1.4 Порядку визначено, що прокурори та стажисти на посадах прокурорів, які на день набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" працюють у міських, районних, міжрайонних у містах прокуратурах, претендують на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, яка утворюється шляхом реорганізації прокуратури районного рівня, в якій вони працюють.
Тобто, позивач згідно з умовами Порядку могла претендувати тільки на посаду в Калинівській місцевій прокуратурі Вінницької області.
У попередженні про можливе звільнення до ОСОБА_1 була доведена інформація про тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі, а відтак остання повідомлена, що зможе перейти на роботу у відповідну місцеву прокуратуру але лише за умови успішного проходження тестування.
Пункт 3.16 Порядку визначає, що на підставі відомостей про результати тестування, робоча група регіонального центру формує рейтинговий список, форма якого наведена у додатку 2 Порядку, по кожній місцевій прокуратурі окремо.
Рейтинговий список кандидатів оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідної регіональної прокуратури після закінчення тестування (п.3.18 Порядку). Рішення щодо результатів тестування може бути оскаржене до робочої групи, а рішення робочої групи може бути оскаржене до суду (п.8.1-8.7 Порядку).
Сторони у судовому засіданні не заперечували того факту, що ОСОБА_1 подала заяву для участі у тестуванні та проходила його, про що також свідчать результати тестування.
Із матеріалів справи, зокрема із рейтингового списку (а.с. 36), вбачається що ОСОБА_1 за результатами тестування на заміщення посад прокурорів у Калинівській місцевій прокуратурі потрапила на 37-е місце рейтингового списку із 45 можливих місць, із загальним підсумковим балом 77,7.
При цьому у судовому засіданні встановлено, що позивач результати такого тестування не оскаржувала.
Як уже зазначалося вище, відповідно до наказу Генерального прокурора України №74ш від 23.09.2015 року, штатна чисельність працівників Калинівської місцевої прокуратури становить 36,5 одиниць, із яких 23 прокурора місцевої прокуратури (а.с. 39-42).
Тобто, призначення на посади прокурорів Калинівської місцевої прокуратури здійснювалось в межах визначеної штатної чисельності (23 посади) за результатами проходження кандидатами успішного тестування відповідно до сформованого рейтингу.
Із пояснень представника відповідача встановлено, що кандидати на посади прокурорів Калинівської місцевої прокуратури починаючи з 27 місця рейтингового списку уже не призначалися на умовах постійної роботи. Кандидати в рейтинговому списку за №№ 27, 28 та 29 були тимчасово призначені на посади працівників, які зайняли вищі місця рейтингового списку (№ № 1, 14, 19), однак у даний час перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно з пунктом 9.5 Порядку керівник регіональної прокуратури після отримання рейтингового списку кандидатів на посади прокурорів конкретної місцевої прокуратури та рапорту працівника прокуратури (заяви для тих, хто не працює в прокуратурі), який успішно пройшов тестування, видає наказ про його призначення на посаду, враховуючи підсумковий бал кандидата (від вищого до нижчого) та кількості штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі.
Таким чином, з урахуванням затвердженої штатної чисельності, відповідно до рейтингового списку було призначено 23 прокурора Калинівської місцевої прокуратури, а усі інші кандидати, які у рейтинговому списку зайняли нижчі місця в межах визначеної штатної чисельності на посади прокурорів Калинівської місцевої прокуратури призначені не були.
Суд вкотре звертає увагу позивача не те, що за положеннями статті 28 Закону №1697-VII добір кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури здійснюється виключно на конкурсних засадах.
А тому зважаючи на викладене та враховуючи, що позивач займала 37-е місце у рейтинговому списку, яке не надає права претендувати на одну із посад в Калинівській місцевій прокуратурі, відповідач був позбавлений правових підстав на призначення ОСОБА_1 на відповідну посаду за результати неуспішного проходження позивачем тестування.
Відносно переважного права позивача на залишення на роботі, передбаченого ст. 42 КЗпП України, то в розумінні даної норми, а також положень ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при скороченні чисельності та штату працівників роботодавець має право залишити на роботі більш кваліфікованих працівників і лише за умови однакової кваліфікації враховуються обставини, що можуть надати особі переважне право на залишення на роботі.
У даному випадку Генеральна прокуратура України скористалася правом на залишення на роботі більш кваліфікованих працівників, яких визначила за допомогою проведення тестування, що повністю узгоджується із ч. 1 ст. 42 КЗпП. А тому питання застосування вимог трудового законодавства щодо наявного у ОСОБА_1 переважного права у залишенні на роботі не може навіть виставлятися на обговорення, позаяк місце позивача у рейтинговому списку не дає їй права конкурувати з іншими особами, які отримали вищий бал та претендують на зайняття посад в місцевій прокуратурі.
Пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Законом України №1697-VII та Порядком визначено умову призначення прокурора на посаду в реорганізовану прокуратуру - успішне проходження тестування. Оскільки така умова позивачем не виконана, відповідач був позбавлений правових підстав на переведення ОСОБА_1 на іншу посаду в новоутвореній місцевій прокуратурі.
Можливостей залишення позивача на посаді прокурора прокуратури Погребищенського району Вінницької області після 15 грудня 2015 року також не існувало, оскільки штатний розпис цієї прокуратури як і інших районних та прирівняних до них прокуратур в межах Вінницької області із цієї дати були виключені за наказом Генерального прокурора України № 74ш від 23.09.2015 року, а самі прокуратури припинили свою діяльність як суб'єкти владних повноважень. Згідно довідки відповідача від 03.02.2016р. "11-234вх-16 станом на 15 грудня 2015 року в органах прокуратури Вінницької області вакантних посад не було.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України №1697-VII прокурор звільняється з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
За наведених вище обставин суд приходить до висновку, що оскільки орган прокуратури в якому працював позивач реорганізований, усі штатні посади цієї прокуратури є ліквідованими, а можливість працевлаштування в новоутвореній місцевій прокуратурі виключається у зв'язку з неуспішним проходженням тестування, тому звільнення позивача із займаної посади ґрунтується на вимогах закону.
Щодо посилань позивача на недотримання відповідачем при її звільненні гарантій передбачених ст. 184 КЗпП України, оскільки остання є одинокою матір'ю, звільнення якої відповідно до норм трудового законодавства взагалі не допускається, то суд зазначає наступне.
Так, дійсно гарантії визначені ст. 184 КЗпП України підлягають безумовному застосуванню саме в межах тих відносин, які врегульовані виключно нормами Кодексу законів про працю. Проте, в даному випадку позивач проходила публічну службу в органах прокуратури, порядок та особливості проходження якої врегульовано Законом України "Про прокуратуру" як спеціальним законом та іншими законодавчими актами.
Як слідує із роз'яснень наданих Вищим адміністративним судом України у листі №753/11/13-10 від 26.05.2010 року "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби" за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин.
Зазначену позицію також неодноразово висловлював Верховний Суд України в своїх рішеннях, зокрема в своїй постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас, особливості проходження публічної служби в прокуратурі України та статусу прокурорів визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про прокуратуру".
Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тобто, особливості проходження публічної служби позивача врегульовуються спеціальним законодавством, положення яких мають пріоритет у застосуванні перед загальними нормами трудового законодавства.
Таким чином, суд приходить до висновку, що трудове законодавство може бути застосовано, а відповідні гарантії працівника при звільненні, які передбачені статтею 184 КЗпП, можуть бути забезпечені лише в тому обсязі, який передбачений нормами спеціального законодавства, які є пріоритетними.
Суд вважає за необхідне відмітити те, що статтею 16 Закону України "Про прокуратуру" визначенні гарантії незалежності прокурорів, зокрема у п.1 ч.1 цієї статті передбачено, що незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
При цьому слід зазначити, що із набуттям чинності новим Законом України "Про прокуратуру" запроваджено ряд принципово нових підходів до питань призначення на посади прокурорів місцевої прокуратури, основою якої є якісне оновлення керівного та кадрового складу. Такі підходи реалізовуються у тому, що добір кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають вимогам, установленим ч. 1 та 5 ст. 27 цього Закону, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог Закону. Також передбачено, що прокурорами місцевих прокуратур призначаються прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування (п. п. "в" підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України №1697-VII).
Суд акцентує увагу на тому, що зазначеними положеннями встановлений безальтернативний порядок призначення на посади прокурорів місцевих прокуратур, а саме виключно на конкурсних засадах за результатами кваліфікаційного іспиту та передбачено, що прокурори працюючі на день набрання чинності цим Законом у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, можуть бути призначені на посади у новоутворені місцеві прокуратури виключно за умови успішного проходження ними тестування.
Натомість, як уже було встановлено судом вище, ОСОБА_1 за результатами тестування на заміщення посад прокурорів у Калинівській місцевій прокуратурі потрапила на 37-е місце рейтингового списку кандидатів, тоді як призначення на посади прокурорів цієї прокуратури здійснювалось в межах визначеної штатної чисельності в 23 посади.
Таким чином, враховуючи не успішне проходження позивачем тестування на заміщення посад прокурорів у Калинівській місцевій прокуратурі, посилання ОСОБА_1 про те, що вона є одинокою матір'ю і має відповідно переваги для залишення на посаді не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки положеннями Закону №1697-VII, який в даному випадку є пріоритетним над нормами трудового законодавства, не передбачено жодних пільг чи переваг особі, яка не пройшла конкурсний відбір в новоутворену прокуратуру, незалежно від її соціального статусу.
Зокрема, Порядком проведення тестування та чотирирівневого конкурсу на заняття посад в місцевих прокуратурах передбачено, що при проведенні тестування всі кандидати знаходяться в рівних умовах і правах, без надання будь-яких переваг. Обмеження у конкурсі передбачено лише для певної категорії осіб - п.1.6 Порядку.
Тому, на переконання суду, надання будь-яких пільг чи переваг особі, яка не пройшла встановлений законом безальтернативний порядок призначення на посаду у місцеву прокуратуру, виходячи лише із її соціального статусу, призведе до порушення встановлених ст. 16 Закону №1697-VII гарантій незалежності прокурорів та нівелює принципи, на яких базується формування нової прокуратури України, що є недопустимим.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про правомірність наказу прокурора Вінницької області від 15.12.2015 року №1961к про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури у зв'язку із реорганізацією та скороченням у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області за пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ст. 71 КАС України), а згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів осіб, які брали участь у справі, оцінивши досліджені у ході судового розгляду справи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення від 15.12.2015 року №1961к, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають. Як наслідок - задоволенню не підлягає і вимога позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн. та понесені судові витрати на оплату правової допомоги та витрати, що пов'язані із прибуттям до суду.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 86, 91, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Слободонюк Михайло Васильович