ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.02.2016Справа №910/30566/15
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Державного підприємства "Міжгалузевий учбово-атестаційний центр Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України" до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний Банк" про зобов'язання вчинити дії та стягнення 164 657,05 грн., за участю представників позивача - Тодорович В.П., довіреність №166, від 17.12.2015 року, відповідача - Донченко Т.Г., довіреність №12 від 14.01.2016 року,
У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов'язання відповідача перерахувати грошові кошти в сумі 164 657,05 грн. на рахунок позивача у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором банківського рахунку №1609 від 28.09.2005 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 21.12.2015 року.
21.12.2015 року позивачем в судовому засіданні надано письмові пояснення у справі.
21.01.2016 року відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в позові.
27.01.2016 року позивачем через канцелярію суду надано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд про зобов'язання відповідача перерахувати грошові кошти в сумі 165 268,01 грн. на рахунок позивача та стягнути 10 007,07 грн. пені, 822,55 грн. 3% річних., яка приймається до розгляду частково, а саме в частині збільшення суми основного боргу, а в частині стягнення 10 007,07 грн. пені та 822,55 грн. 3% річних повертається без розгляду, оскільки пунктом 4 ст. 22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.
Проте, у вищезазначеній заяві позивачем додатково заявлені інші нові позовні вимоги про стягнення пені та 3% річних.
Разом з тим, одночасна зміна і предмета, і підстав позову процесуальним законодавством не допускається.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28.09.2005 року між Публічним акціонерним товариством "Укрінбанк" (відповідачем, банком) та Державним підприємством "Міжгалузевий учбово-атестаційний центр Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України" (позивачем, клієнтом) укладено договір №1609 банківського рахунку (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого з урахуванням змін і доповнень, банк відкриває клієнту рахунки № 26005001609001, 26048001609002, 26049001609001 у національній валюті, а також на інші поточні рахунки, відкриті згідно з заявою клієнта встановленої Національним банком України форми, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.
Пунктом 2.3.2. договору передбачено, що банк зобов'язаний своєчасно виконувати розрахунково-касові операції згідно з вимогами чинного законодавства.
Як зазначено п.п. 2.2.1., 2.2.2 договору, клієнт має право: самостійно розпоряджатися коштами на рахунку, за винятком випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках встановлених законом та має право отримувати готівкою грошові кошти в національній та іноземних валютах в межах заявленої суми.
Проте, платіжні доручення №400 від 20.10.2015 року на суму 159 604,01 грн. та №399 від 16.10.2015 року на суму 2 935,04 грн. не було виконано відповідачем.
Отже, відповідач не виконує належним чином зобов'язання з розрахунково-касового обслуговування позивача за договором банківського рахунку №1609 від 28.09.2005 року.
Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка, зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ст. 1068 Цивільного кодексу України).
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (ст. 1074 Цивільного кодексу України ).
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка, зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ст. 1068 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки (ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.12.2015 прийнято рішення №239 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.
Положеннями ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Статтею 1 вказаного Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Так, п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.
Згідно з п. 1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Отже, враховуючи вищезазначене, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання щодо виконання платіжного доручення є майновим зобов'язанням.
Тому, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.04.2015 року у справі №910/5560/14, та від 25.03.2015 року у справі №910/9232/14.
Судом також враховано, що відповідно до пункту третього частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
У матеріалах справі відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на виконання відповідачем спірного платіжного доручення.
Виходячи зі змісту ст.ст. 39, 40, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку), у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів, передбачених у ч. 2 ст. 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої ст. 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості, передбаченій ст. 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку, з дотриманням принципів черговості, передбаченої ст. 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Отже, вимоги позивача про зобов'язання відповідача перерахувати грошові кошти в сумі 165 268,01 грн. на рахунок позивача не підлягають задоволенню, і тому в позові слід відмовити.
Судові витрати відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 15.02.2016р.
Суддя С.О. Чебикіна