61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
11.02.2016р. Справа № 905/2857/15
Господарський суд Донецької області у складі у складі Головуючого судді Мельниченко Ю.С., суддів: Уханьової О.О., Левшиної Г.В., при секретарі судового засідання Паюновій Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Український науковий інститут технічної екології”, м. Київ
до відповідача: Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія”, м. Вугледар, Донецька область
про стягнення 262 027 грн. 77 коп.
За участю представників сторін:
від позивача: представник не з'явився.
від відповідача: представник не з'явився.
Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 11.02.2016р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Український науковий інститут технічної екології”, м. Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія”, м. Вугледар, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором № 49-01/13/1262 від 14.11.2013 року в сумі 160 271 грн. 04 коп., пені в сумі 31 259 грн. 44 коп., інфляційних втрат у сумі 74 053 грн. 58 коп., 3% річних в сумі 4 175 грн. 83 коп., а всього 269 759 грн. 89 коп.
Ухвалою суду від 29.10.2015р. господарським судом Донецької області було прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 10.11.2015р. Розгляд справи неодноразово відкладався.
Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 14.12.2015р. з метою розгляду цієї справи утворено колегіальний склад суду: головуючий суддя Мельниченко Ю.С., судді Уханьова О.О., Левшина Г.В.
23.11.2015р. через канцелярію суду позивач надав заяву № б/н від 17.11.2015р. про зменшення позовних вимог в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 49-01/13/1262 від 14.11.2013 року в сумі 160 271 грн. 04 коп., пені в сумі 31 259 грн. 44 коп., інфляційних втрат у сумі 66 031 грн. 66 коп., 3% річних в сумі 4 465 грн. 63 коп., а всього 262 027 грн. 77 коп.
Суд розглядає позов з урахуванням наданої заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором щодо оплати вартості виконаних робіт. Нормативно позивні вимоги обґрунтовані ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 611, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України.
Представник позивача у судових засіданнях 10.11.2015р. та 19.01.2016р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в обґрунтування своїх вимог посилався на укладання договору № 49-01/13/1262 від 14.11.2013 року із відповідачем, невиконання останнім за ним своїх зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт, внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних. Про судові засідання 01.12.2015р., 14.12.2015р. та 11.02.2016р. позивач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про відкладення розгляду справи від 10.11.2015р. та повідомлення про вручення рекомендованих листів з відміткою про їх отримання 11.12.2015р. та 25.01.2016р, однак у засідання суду представника не направив. 02.02.2016р. через канцелярію суду позивач надав клопотання по розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідач у свою чергу про судові засідання 10.11.2015р., 01.12.2015р., 14.12.2015р., 19.01.2016р. та 11.02.2016р. був повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення рекомендованих листів з відміткою про їх отримання 04.11.2015р., 18.11.2015р., 11.12.2015р., 23.12.2015р. та 27.01.2016р, однак у засідання суду представника не направив, про причини неявки суд не повідомив. 26.11.2015р. до господарського суду Донецької області від Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” надійшло заперечення проти позову, згідно якого відповідач посилається на те, що підприємство знаходиться у зоні здійснення антитерористичної операції, однак 08.12.2014 року були зареєстровані зміни до статуту підприємства відповідно до якого місцезнаходження Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія”: 85670, Донецька обл., м. Вугледар. Як пояснив відповідач, підтвердити або спростувати обставини за договором № 49-01/13/1262 від 14.11.2013 року не має можливості, у зв'язку з чим відповідач звернувся до Торгово-промислової палати про засвідчення форс-мажорних обставин, проте відповідь не надійшла.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український науковий інститут технічної екології” (далі - виконавець) та Державним підприємством “Донецька вугільна енергетична компанія” (далі - замовник) був укладений договір № 49-01/13/1262 від 14.11.2013 року (далі за текстом Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати для ВП «Шахта імені ОСОБА_1» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» роботу: «Проведення інвентаризації джерел викидів, розробка документів у яких обґрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря» відповідно до вимог закону України «Про охорону атмосферного повітря».
Відповідно до п.2.1. договору, вартість договору складає 225 338 грн. 80 коп. у тому числі ПДВ 37 556 грн. 47 коп. Дана ціна є договірною зі складанням відповідного протоколу угоди про договірну ціну між сторонами, який є невід'ємною частиною договору.
Як визначено п. 2.3. договору, форма оплати - безготівкова.
Передоплата у розмірі 50%, від суми договору, перераховується на поточний рахунок виконавця протягом 15 календарних днів після підписання цього договору. Подальша оплата 50%, від загальної суми договору проводиться на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів після підписання обома сторонами акту здачі-приймання роботи з розробки науково-технічної документації (п.п. 2.3.1., 2.3.2. договору).
Згідно з п. 7.1., термін дії договору з дати його підписання та закінчується датою підписання акту здачі-приймання роботи з розробки науково-технічної документації та виконання п.п. 2.3.2., 6.2. договору, але не пізніше 31.12.2014р.
Замовником, на виконання умов договору, шляхом безготівкового переказу було здійснено передоплату у сумі 16 666 грн. 67 коп. та 3 333 грн. 33 коп., а всього у сумі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 12.03.2014р.
Факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за договором № 49-01/13/1262 від 14.11.2013 року на загальну суму 180 271 грн. 04 коп. підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-000000000057 від 25.09.2014р. на суму 180 271 грн. 04 коп., у тому числі ПДВ 30 045 грн. 17 коп.
Вказані акти підписані повноважними представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.
Таким чином, судом встановлено, що замовником залишилось не оплаченими роботи на суму 160 271 грн. 04 коп.
Граничним строком оплати виконаних робіт, встановленим п. 2.3.2. договору, за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-000000000057 від 25.09.2014р. є 25.10.2014р.
Проаналізувавши укладений сторонами договір № 49-01/13/1262 від 14.11.2013 року, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг, отже, правовідносини сторін підпадають під регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для ухилення від виконання свого обов'язку за договором стосовно оплати робіт, як це визначено п. 2.3.2. договору, протягом 30 календарних днів після підписання обома сторонами акту здачі-приймання роботи з розробки науково-технічної документації.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем розрахунку з позивачем впродовж вказаного строку, тобто до 25.10.2014р. включно. Вказане призвело до порушення відповідачем зобов'язання з оплати робіт як боржником, який прострочив виконання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 49-01/13/1262 від 14.11.2013 року у сумі 160 271 грн. 04 коп. обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню.
Крім стягнення основної заборгованості позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 4 465 грн. 63 коп., оцінюючи правомірність нарахування яких суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем на підставі вказаної норми закону нараховані та заявлені до стягнення 3% річних за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-000000000057 від 25.09.2014р. за період з 27.10.2014р. по 30.09.2015р. у сумі 4 465 грн. 63 коп.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що фактично розмір 3% річних складає 4 465 грн. 63 коп., у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані інфляційні втрати за прострочення оплати вартості робіт у розмірі 66 031 грн. 66 коп.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є методологічно та арифметично невірним, оскільки в розрахунках позивача період нарахування не відповідає вимогам п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Крім того, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та ст.ст. 17, 18 Закону України «Про інформацію» використовується та є офіційним індекс, розрахований Державною службою статистики України, який наводиться з одним десятковим знаком після коми.
На підставі цього суд зробив власний розрахунок інфляційних втрат обчислених за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-000000000057 від 25.09.2014р. за період з листопада 2014р. по вересень 2015р.
Фактично розмір інфляційних втрат дорівнює 77 525 грн. 33 коп. на підставі чого позовні вимоги в частині стягнення 66 031 грн. 66 коп. підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню на суму 160 271 грн. 04 коп., виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-000000000057 від 25.09.2014р. за період з 27.10.2014р. по 27.04.2015р. у сумі 31 259 грн. 44 коп.
Оцінюючи правомірність нарахування якої суд зазначає наступне.
Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).
Аналогічні норми містяться в ст. 549 Цивільного кодексу України, згідно з якими штрафом/пенею визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, в разі прострочення виконання.
Пунктом 4.7. договору передбачено, що у разі порушення замовником строків оплати робіт відповідно до п.2.3.2, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5% від вартості простроченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, встановленої в період, в якому нараховується пеня.
Разом з тим, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок позивача суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині суд вважає обгрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню.
Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені було здійснено за допомогою програмного забезпечення «Ліга Закон».
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 4 Закону України “Про судовий збір”, нормами якого визначені правові засади справляння судового збору, передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору визначена у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої Законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1218 гривень.
У прохальній частині первісної позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю “Український науковий інститут технічної екології”, м. Київ просило стягнути з Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія”, м. Вугледар, Донецька область заборгованість за договором № 49-01/13/1262 від 14.11.2013 року в сумі 160 271 грн. 04 коп., пені в сумі 31 259 грн. 44 коп., інфляційних втрат у сумі 66 031 грн. 66 коп., 3% річних в сумі 4 465 грн. 63 коп., а всього 269 759 грн. 89 коп.
При поданні первісної позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю “Український науковий інститут технічної екології” до заяви в якості підтвердження сплати судового збору було надано платіжне доручення №233 від 10.09.2015р. на суму 4 046 грн. 41 коп.
З урахуванням заяви позивача № б/н від 17.11.2015р. про зменшення позовних вимог розмір судового збору фактично становить 3 930 грн. 42 коп.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Відповідно до п.5.1 та п.5.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору.
Відповідного клопотання про повернення судового збору від позивача не надходило.
Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що витрати зі сплати судового збору за вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», ст.ст. 17, 18 Закону України «Про інформацію» ст.ст. 525, 526, ч.1 ст. 530, ст.ст. 546, 549, 610, 612, 615, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України; ч. 1, 7 ст. 193, ч.1 ст.230, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 42-47, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” (код ЄДРПОУ 33161769, місцезнаходження - 85670, Донецька область, місто Вугледар) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Український науковий інститут технічної екології” (код ЄДРПОУ 38422164, місцезнаходження - 04119, м. Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4А, офіс 139) заборгованість за договором № 49-01/13/1262 від 14.11.2013 року в сумі 160 271 грн. 04 коп., пені в сумі 31 259 грн. 44 коп., інфляційних втрат у сумі 66 031 грн. 66 коп., 3% річних в сумі 4 465 грн. 63 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 930 грн. 42 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.
У судовому засіданні 11.02.2016р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 16.02.2016р.
Головуючий суддя Ю.С. Мельниченко
Суддя О.О. Уханьова
Суддя Г.В. Левшина