16 лютого 2016 року Справа № 910/20528/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Рогач Л.І.
за участю представників:
від позивача:Стрілець В.В., дов. №221 від 03.12.2015р.;
від відповідача:Стужук А.О., дов. б/н від 10.09.2015р.;
від третьої особи:не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р.
у справі господарського суду№910/20528/15 міста Києва
за позовомДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд"
третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "ОМЗ - Україна (група Уралмаш-Іжора)"
простягнення 190 080,00грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2015р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р. у справі №910/20528/15, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 122 880,00грн. - пені, 67 200,00грн. - штрафу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити оскаржувані судові акти шляхом зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на рівні 15% від заявлених позовних вимог.
У доповненні до касаційної скарги скаржник просить скасувати оскаржувані судові акти, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.02.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
Заявлене скаржником клопотання в порядку приписів ст. 1211 ГПК України судовою колегією касаційної інстанції відхиляється, оскільки у відповідності до ст. 1211 ГПК України зупинення виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції.
У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просить оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
15.02.2016р. до Вищого господарського суду України від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" про визнання правочину недійсним.
Заявлене клопотання судовою колегією касаційної інстанції відхиляється, оскільки саме по собі зазначення про можливість впливу результатів вирішення іншої справи на оцінку доказів у даній справі без будь-якого обґрунтування наведеного не може бути підставою для застосування ч. 1 ст. 79 ГПК України.
Крім того, відповідно до приписів ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні чи постанові господарського суду.
В призначене судове засідання касаційної інстанції 16.02.2016р. з'явились представники позивача та відповідача. Третя особа уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд".
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, з урахуванням приписів ст.ст. 640, 641 ЦК України, 23.12.2014р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" (постачальник) укладений договір поставки №2014/12-03, відповідно до умов якого предметом постановки є проби контрольні виробництва ВАТ "Іжорські заводи", які поставляються постачальником протягом 60 днів з моменту укладання договору поставки. Поставка продукції здійснюється на умовах DDР згідно "Інкотенрмс-2000". Місце поставки та вантажоотримувач - 34400, м. Кузнецовськ, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".
Відповідно до п. 9.1 договору, у випадку порушення строків поставки, постачальник зобов'язується сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1 % від суми непоставленої продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочки поставки продукції понад 30 діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від суми непоставленої (недопоставленої) продукції.
Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами ст. 663 ЦК України визначено. що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як вже зазначалось вище, умовами договору визначено, що продукція поставляється постачальником протягом 60 днів з моменту укладання договору поставки, тобто, як вірно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій - до 21.02.2015р. включно.
З огляду на те, що в обумовлений договором строк відповідач не поставив позивачу товар, 30.04.2015р. позивач звернувся до відповідача з претензією №011-9/3883 про сплату штрафних санкцій, яка залишена без відповіді та задоволення.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлені ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена ч. 2 ст. 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011р. у справі №42/252, від 27.04.2012р. у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012р. у справі №20/246-08.
Не приймаються до уваги посилання заявника касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 21.10.2015р. у цивільній справі №6-2003цс15, оскільки зі змісту останньої не вбачається, що суд відступив від правової позиції, яка раніше викладалась у постановах.
Судами попередніх інстанцій перевірений розрахунок нарахованих позивачем пені та штрафу.
Вищий господарський суд України, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо посилань відповідача в касаційній скарзі на необхідність зменшення розміру штрафних санкцій на рівні 15% від позовних вимог, то вказані доводи є безпідставними, оскільки ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України передбачено право, а не обов'язок суду зменшити розмір санкцій.
В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.
Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р. у справі №910/20528/15 відсутні.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 1115, 1117 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р. у справі №910/20528/15 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" - без задоволення.
Головуючий суддя Т.Б. Дроботова
Суддя (доповідач) І.В. Алєєва
Суддя Л.І. Рогач