16 лютого 2016 року Справа № 905/1467/15
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постановувід 14.12.2015
Донецького апеляційного господарського суду
у справі Господарського суду Донецької області № 905/1467/15
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
простягнення 1157173,84грн,
за участю представників: позивача - Прокоф'єва Л.В.
відповідача -не з'явились
Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.10.2015 у справі №905/1467/15 (суддя Ніколаєва Л.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Стойка О.В., суддів Колядко Т.М., Татенка В.М.), частково задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - відповідач) про стягнення пені в сумі 289755,44грн, 3% річних у сумі 31045,23грн, інфляційних втрат у сумі 836373,17грн. Стягнено з відповідача на користь позивача 134529,31грн пені та 28827,71грн 3% річних, в решті позову відмовлено. Відстрочено виконання судового рішення строком на 2 місяці до 28.12.2015.
Позивач з рішенням та постановою у справі в частині відмови у стягненні 144877,72грн пені не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 549-552 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 43, 83, 105 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не зазначено обґрунтованих доводів, на підставі яких прийнято рішення про зменшення суми заявленої до стягнення пені на 50%, при цьому не враховано інтересів позивача.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення.
Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 02.02.2016, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені зазначеною ухвалою.
Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 26.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №151/14-ПР/3569, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п.1.1 договору); газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб, покупець є кінцевим споживачем (п.1.2 договору); продавець передає покупцеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 56195,000 тис.м3 (п.2.1 договору); ціна за 1000 м3 природного газу, всього з ПДВ, становить 4438,14грн (п.5.2 договору); оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору); у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.7.2 договору); договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).
Додатковими угодами №№ 1, 5, 7, 10, 11, 13 сторони вносилися зміни до п.5.2 договору №151/14-ПР/3569 щодо ціни газу.
Додатковими угодами №№ 2, 3, 4, 6, 8, 9, 12, 14 сторони вносилися зміни до п.2.1 договору №151/14-ПР/3569 щодо обсягу газу.
Як встановлено судами, на виконання умов договору позивач протягом січня-червня та грудня 2014 року поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 1362265989,63грн, що підтверджується складеними та підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу.
Втім, свої зобов'язання щодо розрахунку за поставлений природний газ відповідач виконав з порушенням умов п. 6.1 договору, тобто не здійснив своєчасної оплати за спожитий природний газ, в зв'язку з чим та у відповідності до п. 7.2 договору позивачем нарахована пеня в сумі 289755,44грн за період прострочення з 15.04.2014 по 28.01.2015, 3% річних у сумі 31045,23грн, інфляційні втрати в сумі 836373,17грн, стягнення яких є предметом даного позову, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст.ст. 174, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши факт прострочення відповідачем зобов'язання по сплаті за спожитий природний газ, з урахуванням умов п. 7.2 договору, вимог ст. ст. 230-232 Господарського кодексу України, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення пені та 3% річних, дійшов висновку, що позовні вимоги в цих частинах позову є обґрунтованими на суми 269058,62грн та 28871,71грн відповідно. Разом з тим, реалізуючи право, надане нормами ст. 83 ГПК України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення поданого відповідачем клопотання про зменшення на 80% суми заявленої до стягнення пені та зменшив її розмір на 50%, стягнувши з відповідача 134529,31грн.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат, попередні судові інстанції виходили з того, що розрахунок зазначеної суми здійснений позивачем за період, який менше календарного місяця, а тому індекс інфляції не може бути застосований. Крім того, виконання судового рішення в частині задоволення позову відстрочено строком на 2 місяці до 28.12.2015.
Колегія суддів Вищого господарського суду України приймає до уваги, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів оскаржуються виключно в частині відмови в позові внаслідок зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню, на 50% та вважає, що суди попередніх інстанцій, приймаючи таке рішення, не порушили норм чинного законодавства, з огляду на наступне.
Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, враховуючи встановлений попередніми судовими інстанціями факт прострочення відповідачем зобов'язання по сплаті за спожитий природний газ, а також здійснений місцевим господарським судом перерахунок, зокрема, заявленої до стягнення пені, висновок про підставність нарахування позивачем цього виду неустойки в сумі 269058,62, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.
Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, попередні судові інстанції, керуючись зазначеними нормами, враховували обставини непереборної сили внаслідок проведення АТО у Донецькій області, відсутність в діях відповідача прямого умислу на порушення зобов'язання, незначний термін прострочення, збитковість підприємства відповідача, ступінь виконання зобов'язання за договором (оплата за договором здійснена відповідачем у повному обсязі), а також те, що заявлений до стягнення розмір пені в сумі 289755,44грн є надто значним для підприємства відповідача та не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, передбаченими у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ст. 627 Цивільного кодексу України
З огляду на зазначені обставини, суди попередніх інстанцій, врахувавши також інтереси позивача, дійшли грунтовного висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача, який просив зменшити пеню на 80%, та вирішили зменшити її розмір на 50%.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про зменшення нарахованої відповідачеві пені ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди першої та апеляційної інстанцій не припустились порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2015 у справі Господарського суду Донецької області № 905/1467/15 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.І. Поляк